Справа № 420/5139/18
24 квітня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Білостоцького О.В.
При секретарі: Єренкевич О. А.
За участю сторін:
Представника позивача: ОСОБА_1
Представника відповідача: Юренко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до головного управління ДФС (Державної фіскальної служби) в Одеській області, в якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №00447161305 від 10.10.2018 року та №0284971305 від 13.07.2018 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення (далі ППР) було винесено податковим органом на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки №1253/15-32-13-05/НОМЕР_1 від 11.06.2018 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування податків та зборів, виконання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року», а тому вони є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки з боку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відсутні порушення вимог Податкового кодексу України та іншого чинного законодавства.
Ухвалою суду від 26.10.2018 року позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Ухвалою суду від 18.12.2018 року подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
17.01.2019, 18.02.2019 року, 19.03.2019 року у справі були проведені підготовчі засідання, в якому представники позивача та відповідача надали пояснення, у тому числі письмові (а.с. 100-101, 119), відзив на адміністративний позов (а.с. 51-54), відповідь на відзив (а.с. 83-85) та додаткові письмові докази (а.с. 69-80, 102-118, 132-140).
19.03.2019 року ухвалою суду підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 24.04.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник головного управління ДФС в Одеській області проти задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, та наполягала, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, винесеним у відповідності до вимог чинного законодавства.
Судом у справі встановлено наступне.
ФОП ОСОБА_3 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.04.2001 року за номером №25560170000038594 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-15, 102).
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача є: торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; торгівля іншими автотранспортними засобами; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; торгівля мотоциклами, деталями та приладдям до них, технічне обслуговування і ремонт мотоциклів; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; неспеціалізована оптова торгівля; інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у.; вантажний автомобільний транспорт (основний); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; надання в оренду вантажних автомобілів (а.с. 14-15).
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи ФОП ОСОБА_3 на праві власності належать наступні транспортні засоби: вантажний фургон Мan (реєстраційний номер НОМЕР_2), Мan (реєстраційний номер НОМЕР_3), вантажний фургон малотоннажний Mercedes-Benz (реєстраційний номер НОМЕР_4), газель (реєстраційний номер НОМЕР_5), вантажний бортовий-тентон FAW (реєстраційний номер НОМЕР_6), вантажний фургон Мan (реєстраційний номер НОМЕР_7), вантажний фургон AC-G 3302 ПБ АХУ-1 (реєстраційний номер НОМЕР_8), вантажний фургон Mercedes-Benz (реєстраційний номер НОМЕР_9), легковий вантажопасажирський Mitsubishi (реєстраційний номер НОМЕР_10), вантажний фургон малотоннажний-в Fiat (реєстраційний номер НОМЕР_11) (а.с.105).
Також позивачу на праві власності належать земельні ділянки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, що підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку (а.с. 103-104).
Судом також встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з метою здійснення власної господарської діяльності було укладено трудові договори з водіями (слюсарями), бухгалтерами, економістами, спеціалістами по логістиці (а.с. 70-73, 132-140).
В період з 14.05.2018 року по 25.05.2018 року на підставі плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 2 квартал 2018 року, наказу начальника ГУ ДФС в Одеській області від 19.04.2018 року №2774 та направлення на перевірку від 10.05.2018 року №3658/13-05 головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС в Одеській області Макоїд О.В. було проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне старування за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року.
За результатами перевірки податковим органом було складено акт №1253/15-32-13-05/НОМЕР_1 від 11.06.2018 року (а.с. 14-30) у висновках якого зазначено, зокрема, про порушення позивачем:
- пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, п. 18.1 ст. 18, пп.168.1.1 п. 168.1, п. 168.4 ст. 168., п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, зокрема, не перерахування до бюджету податку па доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами під час нарахування та виплати доходів громадянам у вигляді заробітної плати та винагороди за цивільно-правовими договорами у розмірі 261,00 грн.;
- п. 51.1 ст. 51, п. 119.2 ст. 119, пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України - подання не у повному обсязі податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку по формі 1ДФ за 2 квартал 2016 року;
- п. 1 ст. 4, п. 2 ст. 6, п. 4 ст. 6, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 8, п. 8 ст. 8, п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого донараховано єдиного внеску у сумі 319,00 грн.;
- п. «б» ст. 185, п. «б» ст. 186, п. 187.1 ст.187 п. 198.2, п. 198.4, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, ст. 203 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у загальному розмірі 43 153,00 грн., у т.ч. по періодах: за січень 2015 року на суму 675 грн., за лютий 2015 року на суму 1258 грн.; за березень 2015 року на суму 3939 грн., за квітень 2015 року на суму 3725 грн.; за травень 2015 року на суму 42 грн., за червень 2015 року на суму 42 грн.; за липень 2015 року на суму 709 грн.; за серпень 2015 року на суму 1785 грн.; за вересень 2015 року на суму 42 грн., за жовтень 2015 року на суму 1738 грн.; за листопад 2015 року на суму 42 грн., за грудень 2015 року на суму 2266 грн., за січень 2016 року на суму 1808 грн., за лютий 2016 року на суму 1950 грн., за березень 2016 року на суму 42 грн., за квітень 2016 року на суму 42 грн.; за травень 2016 року на суму 42 грн., за червень 2016 року на суму 42 грн.; за липень 2016 року на суму 42 грн.; за серпень 2016 року на суму 6482 грн., за вересень 2016 року на суму 42 грн.; за жовтень 2016 року на суму 42 грн., за листопад 2016 року на суму 42 грн., за грудень 2016 року на суму 42 грн.; за січень 2017 року на суму 42 грн., за лютий 2017 року на суму 2406 грн., за березень 2017 року на суму 4711 грн., за квітень 2017 року на суму 42 грн., за травень 2017 року на суму 42 грн., за червень 2017 року на суму 1493 грн., за липень 2017 року на суму 42 грн., за серпень 2017 року на суму 2470 грн.; за вересень 2017 року на суму 42 грн., за жовтень 2017 року на суму 2658 грн., за листопад 2017 року на суму 42 грн., за грудень 2017 року на суму 2282 грн.;
- п. 201.10 ст. 201 розділу II Податкового кодексу України - порушення термінів реєстрації податкових накладних за 2017 рік на загальну суму ПДВ у розмірі 16272 грн., а саме; за січень 2017 року на суму 42 грн., за лютий 2017 року на суму 2406 грн., за березень 2017 року на суму 4711 грн., за квітень 2017 року на суму 42 грн., за травень 2017 року на суму 42 грн., за червень 2017 року на суму 1493 грн.; за липень 2017 року на суму 42 грн., за серпень 2017 року на суму 2470 грн., за вересень2017 року на суму 42 грн., за жовтень 2017 року на суму 2658 грн., за листопад 2017 року на суму 42 грн., за грудень 2017 року на суму 2282 грн.
Позивачем до суду були оскаржені наступні податкові повідомлення-рішення (далі - ППР), винесені головним управлінням ДФС в Одеській області за результатами вищезазначеної перевірки:
- за порушення п. «б» ст. 185, п. «б» ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п.198.4, п. 198.5, п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200, ст. 203 Податкового кодексу України - ППР №0284981305 від 13.07.2018 року (а.с. 12), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 43 153,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10 788,25 грн.;
- за порушення п. 120-1.2 ст. 120 Податкового кодексу України - ППР №0284971305 від 13.07.2018 року (а.с. 13), яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 50% у сумі 8 136,00 грн.
Не погодившись із висновками, викладеними в акті перевірки №1253/15-32-13-05/НОМЕР_1 від 11.06.2018 року та податковими повідомленнями-рішеннями №0284981305 та №0284971305 від 13.07.2018 року в повному обсязі, позивач 26.07.2018 року звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України.
Рішенням ДФС України №14610/С/99-94-11-02-01-14 від 24.09.2018 року (а.с. 36-39) скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 було задоволено частково та скасовано податкове повідомлення-рішення №0284981305 від 13.07.2018 року в частині податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 597,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2 399,00 грн. Зазначене рішення було винесено через недотримання територіальним органом ДФС положень п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України щодо визначення податкових зобов'язань позивачу за межами визначених ПК України строків. При цьому висновки акту перевірки щодо правових підстав визначення ФОП ОСОБА_3 податкових зобов'язань, а також ППР №0284971305 від 13.07.2018 року було залишено ДФС України без змін.
З огляду на зазначене, головним управлінням ДФС в Одеській області, враховуючи висновки акту перевірки №1253/15-32-13-05/НОМЕР_1 від 11.06.2018 року та рішення ДФС України №14610/С/99-94-11-02-01-14 від 24.09.2018 року, за порушення ФОП ОСОБА_3 п. «б» ст. 185, п. «б» ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.4, п. 198.5, п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200, ст. 203 Податкового кодексу України стосовно позивача було винесено нове ППР №00447161305 від 10.10.2018 року (а.с. 56-57) на заміну ППР №0284981305 від 13.07.2018 року, яким ФОП ОСОБА_3 було зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та визначено його у розмірі податкового зобов'язання з ПДВ - 33 556,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8 389,25 грн.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).
В силу п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
В силу пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Приписами підпункту «а» пункту 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податків у інших платників товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).
Між тим, згідно приписів пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з вимогами пункту 200.4 «б» розділу V ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тому витрати підприємства для цілей оподаткування податком на прибуток, а податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість повинні бути підтверджений первинними документами, що відображають реальність господарської операції, та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як було встановлено головним управління ДФС в Одеській області у акті перевірки, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було включено до податкового кредиту та не нараховані податкові зобов'язання з ПДВ по оплаті за товари та послуги, придбані позивачем не для здійснення власної господарської діяльності платника податку, а для власних потреб, чим ФОП ОСОБА_3 було порушено вимоги п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 199.1 ст. 199 ПК України. У зв'язку із зазначеними висновками, позивачу було донараховано податкових зобов'язань з ПДВ на суму 33 556,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8389,25 грн.
Як було встановлено судом, позивач впродовж січня 2016 року - грудня 2017 року придбавав у ТОВ «Комел» офісну техніку (калькулятор, знищувач документів, дротовий телефон, комп'ютери, картриджі, монітор, накопичувач інформації, модуль пам'яті, чорнила) та електронне обладнання для автомобілів (відео регістратори, мобільні телефони, блютуз гарнітури, автомобільні навігатори, зарядні пристрої, акумуляторні батареї, автомобільні зарядні пристрої, адаптери автомобільні, портативну рацію, блок живлення автомобільний для ноутбука) на загальну суму 193 026,00 грн. в т.ч. ПДВ.
Для підтвердження реальності здійснення зазначених господарських операції позивачем до суду було надано: платіжні доручення та видаткові накладні (а.с. 111-118).
Суми податку на додану вартість за зазначеними поставками позивачем було включено до податкового кредиту відповідного періоду.
Також судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 у продовж січня 2016 року - грудня 2017 року придбавались також послуги з охорони у приватного підприємства «Олімп-Юг».
Так, 22.02.2013 року між позивачем (як замовником) та приватним підприємством «Олімп-Юг» (як виконавцем) було укладено договір №92-13 на охорону об'єкта за допомогою ПЦС (пульта централізованої охорони). Договір був укладений строком на 1 рік з можливістю його постійної пролонгації за відсутності ініціативи сторін щодо його припинення (а.с. 31).
Відповідно до п. 2.1 зазначеного Договору виконавець зобов'язувався протягом дії договору здійснювати за допомогою ПЦС охорону об'єкту розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та здійснювати обслуговування сигналізації на зазначеному об'єкті. В свою чергу замовник зобов'язується своєчасно в строки та терміни, визначені умовами Договору, здійснювати оплату за наданні йому послуги.
Згідно п. 3.1 Договору щомісячна плата за цим договором становить 250, 00 грн.
На підтвердження отримання послуг за вищезазначеним договором позивач надав до суду наступні первинні документи: акти надання послуг, рахунки на оплату, платіжні доручення та податкові накладні.
Суми податку на додану вартість за зазначеними поставками позивачем було включено до податкового кредиту відповідного періоду.
Як зазначив у судовому засіданні представник позивача, всі придбані ФОП ОСОБА_3 товари та послуги використовувались позивачем виключно для його господарської діяльності.
При цьому основними видами господарської діяльності позивача є: вантажний автомобільний транспорт та інша допоміжна діяльність у сфері транспорту. За замовленнями інших суб'єктів господарювання на підставі договорів з транспортно-експедиторського обслуговування та/або перевезення ФОП ОСОБА_3 здійснює супроводження та/або перевезення вантажів автотранспортом, як по території України, так і за кордоном.
При цьому для здійснення таких перевезень автомобілів та водіїв, які керують цими автомобілями, для більш продуктивної та безпечної праці необхідно забезпечити навігаторами, пересувними раціями, автомобільними акумуляторними батареями, зарядними пристроями, адаптерами та іншим. Крім того, кількість придбаного обладнання не перевищує кількість автомобілів, на яких воно було встановлене.
Щодо необхідності придбання офісної техніки представник позивача зазначив, що технологічний процес логістичних операцій позивача включає в себе використання комп'ютерних програм, без яких надавати в сучасних умовах послуги з вантажоперевезень є неможливим, оскільки потребується постійний моніторинг потреб у послугах перевезення вантажів за допомогою мережі Інтернет, що без наявності комп'ютерів та доступу до мережі Інтернет здійснити неможливо. Крім того, комп'ютери необхідні позивачу для введення фінансової документації та подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронному вигляді.
Щодо отримання послуг від приватного підприємства «Олімп-Юг» з охорони об'єкту розташованого за адресою: АДРЕСА_1, позивач зазначив, що на зазначені земельній ділянці зберігаються всі його транспортні засоби, які використовуються ним у його господарській діяльності та товар переданий фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 для перевезень, зберігання якого до початку перевезень також здійснюється в межах господарської діяльності позивача.
Як встановлено судом, здійснення позивачем своєї господарської діяльності та її забезпечення саме у такій спосіб не суперечить положенням чинного законодавства та відповідає загальноприйнятій практиці.
Суд зазначає, що згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позиція представників головного управління ДФС в Одеській області у відзиві на адміністративний позов та у судових засіданнях по справі №420/5139/18 полягала у тому, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні позивачем товарів та послуг не для здійснення власної господарської діяльності, та через те не нарахування ним собі податкових зобов'язань з ПДВ в порушення вимог п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 199.1 ст. 199 ПК України.
При цьому належних обґрунтувань або доказів зазначеної позиції представниками контролюючого органу не зазначено ні в акті перевірки, ні в судових засіданнях у справі №420/5139/18. Водночас відповідачем не було спростовано обставин, зазначених представником позивача, щодо необхідності фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 придбавати зазначені товари та послуги для цілей власної господарської діяльності.
При цьому суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовували б наявність зв'язку між господарськими операціями позивача та необхідністю придбання ним спірних товарів та послуг для її здійснення. Зазначені обставини в свою чергу підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст.73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, які в своїй сукупності є достатніми для суду для вирішення справи.
Контролюючим органом не було надано до суду доказів на підтвердження власної правової позиції щодо того, що придбання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 зазначених товарів та послуг здійснювалось в особистих цілях. Посилання представників головного управління ДФС в Одеській області на те, що в попередні роки позивач не здійснював придбання подібних товарів, а також на те, що у разі припинення позивачем підприємницької діяльності всі придбані ним товари будуть залишені ним у своєї власності, на думку суду, є припущенням податкового органу, яке жодним чином не спростовує пояснення сторони позивача та не свідчить про обґрунтованість висновків акту перевірки щодо порушення ФОП ОСОБА_3 вимог чинного податкового законодавства.
Такий висновок суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Також суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки не ставиться під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах наданих позивачем, а також не зазначається про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. Крім того, головним управління ДФС в Одеській області не заперечується реєстрація контрагентами позивача податкових накладних, на підставі яких у позивача виникло право на податковий кредит.
З огляду на вищезазначене, враховуючи те, що придбані позивачем товари та послуги використовувались останнім для здійснення власної господарської діяльності, суд доходить висновку, що контролюючий орган помилково зазначив про порушення позивачем абз. «г» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, а отже податкове повідомлення-рішення №00447161305 від 10.10.2018 року, яким позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33 556,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8 389,25 грн. є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо не складання та не подання на реєстрацію позивачем податкових накладних за 2017 рік на суму податку на додану вартість у розмірі 16 272,00 грн., суд зазначає наступне.
Так, як зазначено відповідачем у акті перевірки, позивачем в порушення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України за 2017 рік не були виписані та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні у відповідності до п.198.5 ст.198 ПК України на товари та послуги придбані позивачем, які використовувались в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
З огляду на зазначене головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області було винесено податкове повідомлення рішення №0284971305 від 13.07.2018 року за платежем «податок на додану вартість» з визначенням штрафу у розмірі 8136,00 грн., тобто 50% від не задекларованої суми ПДВ.
Разом з тим позивач не погоджується із зазначеним ППР №0284971305 від 13.07.2018 року, оскільки в нього був відсутній обов'язок складати та реєструвати податкові накладні через те, що придбанні ним товари та послуги використовувались виключно в його господарській діяльності.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п.201.10 ст. 201 ПК України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Згідно із п.120-1.1 ст.120-1 ПК України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:
10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;
20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;
50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Згідно абзацу 1 п. 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України, відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні - рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 п.120-1.2 статті 120-1 ПКУ, відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.
Згідно абзацу 3 п. 120-1.2 статті 120-1 ПКУ, у разі реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, штрафні санкції, передбачені абзацом другим цього пункту та пунктом 120-1.1 цієї статті, не застосовуються.
З огляду на вищезазначені норми суд доходить висновку, що штрафні (фінансові) санкції, згідно з пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України, можуть бути застосовані лише у разі, якщо платник податків - продавець товарів/послуг був зобов'язаний, відповідно до вимог ПК України, скласти та зареєструвати податкову накладну, однак своєчасно цього не зробив.
Оскільки судом було встановлено, що позивач придбавав та використовував товари та послуги в операціях, які є його господарською діяльністю, тому у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 не було обов'язку визначати собі податкові зобов'язання та складати і реєструвати податкові накладні на суми, визначені податковим органом в акті перевірки, а отже податкове повідомлення рішення №0284971305 від 13.07.2018 року було фактично похідним від ППР №0284981305 від 13.07.2018 року (на заміну якого в подальшому було винесено ППР №00447161305 від 10.10.2018 року), а тому також є необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позовної заяви було додано платіжне доручення №3331 від 01.10.2018 року, про сплату судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у загальній сумі 704,80 грн.
На підставі вищезазначеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору з головного управління ДФС в Одеської області за рахунок його бюджетних асигнувань у розмірі 704,80 грн.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення головного управління ДФС в Одеській області №0284971305 від 13.07.2018 року та №00447161305 від 10.10.2018 року
Стягнути з головного управління ДФС у Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 704,80 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 03 травня 2019 року.
Суддя О.В. Білостоцький
.