03.05.2019 Справа № 908/1031/19
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя господарського суду Запорізької області Корсун Віталій Леонідович розглянувши матеріали заяви від 16.04.19 № 14 про видачу судового наказу
від заявника (стягувача): комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради, 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29а
до боржника: фізичної особи-підприємця Введенського Андрія Олександровича, АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості за договором від 31.03.17 № 1136/2017/03/нж у розмірі 7464,94 грн. та 192,10 грн. судового збору.
До господарського суду Запорізької області звернулось комунальне підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради (далі КП «Наше місто» ЗМР) з заявою від 16.04.19 № 14 про видачу судового наказу про стягнення з боржника - фізичної особи-підприємця Введенського Андрія Олександровича (м. Запоріжжя) заборгованості за договором від 31.03.17 № 1136/2017/03/нж у розмірі 3619,28 грн. та 192,10 грн. судового збору.
Заяву обґрунтовано положеннями ст.ст. 4, 12, 80, 91, 147, 148, 150, 152, 175 ГПК України, ст.ст. 175, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 629, 631, 901, 903 ЦК України, а також неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договором від 31.03.17 № 1136/2017/03/нж щодо оплати наданих комунальним підприємством «Наше місто» Запорізької міської ради (стягувачу) послуг з утримання будинків і споруд та при будинкових територій за період з квітня по жовтень 2017 р. у розмірі 7 464,94 грн.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 908/1031/19 між суддями від 26.04.19 вказану заяву передано для розгляду судді Корсуну В.Л.
Відповідно до приписів ч.ч. 1-3 ст. 147 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
За ч. 1 ст. 148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом ст.ст. 524, 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).
Отже, як вимогу, за якою може бути видано наказ про стягнення грошової заборгованості за письмовим договором відповідно до ч.1 ст.148 ГПК України, слід розуміти будь-яку вимогу про стягнення грошової суми заборгованості за договором.
Згідно із ст. 150 ГПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником. У заяві повинно бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника;
3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання;
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються (ч.3 ст. 150 ГПК України):
1) документ, що підтверджує сплату судового збору;
2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника;
3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;
4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Статтею 152 ГПК України визначено підстави для відмови у видачі судового наказу, а саме суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:
1) заяву подано з порушеннями вимог ст. 150 цього Кодексу;
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст. 148 цього Кодексу;
4) наявні обставини, зазначені у частині першій ст. 175 цього Кодексу;
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою;
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї частини;
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;
9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч.2 ст. 152 ГПК України).
Судом встановлено, що на підтвердження вимоги про стягнення грошової заборгованості з боржника заявником разом з матеріалами заяви від 16.04.19 № 14 про видачу судового наказу надано копію договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових території від 31.03.17 № 1136/2017/03/нж, який укладено у письмовій формі між комунальним підприємством «Наше місто» Запорізької міської ради (Виконавець) та Введенським Андрієм Олександровичем (Споживач).
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.
Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України).
Це право закріплено і в ст. 50 Цивільного кодексу України. При цьому зазначається, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Статтями 51, та 52 Цивільного кодексу України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Судом прийнято до уваги, що юридичний статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності.
А виходячи з припису закріплено у ст. 51 Цивільного кодексу України, до фізичних осіб - підприємців слід застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність. Натомість, слід брати до уваги норми цивільного законодавства, якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб'єкта, та в повній мірі врегульовується нормами Цивільного кодексу України.
Зі змісту наданого до матеріалів справи договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових території від 31.03.17 № 1136/2017/03/нж не вбачається, що до предмету його регулювання входить підприємницька діяльність Введенського Андрія Олександровича.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність між боржником - фізичною особою-підприємцем Введенським Андрієм Олександровичем та стягувачем - комунальним підприємством «Наше місто» Запорізької міської ради письмового договору, як наслідок, суд констатує про те, що заявником (стягувачем) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ч. 1 ст. 148 цього Кодексу.
Вказане є підставою для відмови у видачі судового наказу відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви КП «Наше місто» ЗМР від 16.04.19 № 14 про видачу судового наказу.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 ч. 1 ст. 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою (ч.2 ст. 153 ГПК України).
Судом роз'яснюється, що заявник не позбавлений права звернутися із заявою про видачу судового наказу за вимогами про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з Введенського Андрія Олександровича за договором від 31.03.17 № 1136/2017/03/нж в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 147, 148, 150, 152 ГПК України, суд
1. Відмовити у видачі судового наказу за заявою комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради від 16.04.19 № 14 про видачу судового наказу
2. Копію цієї ухвали разом з матеріалами заяви від 16.04.19 № 14 надіслати заявнику.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та підлягає апеляційному оскарженню в порядку визначеному розділом IV ГПК України.
Додаток: матеріали заяви від 16.04.19 № 14 в 2-х екземплярах.
Суддя В.Л. Корсун