"02" травня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/537/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Піун С.П.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси про стягнення заборгованості в загальній сумі 161892,86 грн.,-
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси про стягнення заборгованості в загальній сумі 161892,86 грн., у т.ч.: основного боргу за поставлений природний газ - 105226,01 грн., пені - 18650,73 грн., 3% річних - 7681,17 грн., інфляційних втрат - 30334,95 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 131/16-ТЕ-23 від 29.02.2016 р. щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений природний газ.
Зокрема, позивач вказує, що 29.02.2016 р. між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси укладено договір № 131/16-ТЕ-23 постачання природного газу, на виконання умов якого позивачем передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 105226,01 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Так, позивач вказує, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив умови п. 6.1 договору. Так, позивач зазначає, що сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 105226,01 грн.
Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. Відтак, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивачем здійснено нарахування, розмір якої з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу складає за розрахунком позивача 18650,73 грн.
Крім того, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 7681,17 грн. та інфляційні втрати в сумі 30334,95 грн., що заявлені до стягнення.
При цьому у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.03.2019 р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/537/19, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 03.04.2019 р.
19.03.2019 р. відповідачем було подано до суду клопотання, відповідно до якого останній просить застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні господарського суду 03 квітня 2019 року по справі № 916/537/19 було протокольно оголошено перерву до 18 квітня 2019 року о 15 год. 30 хв., про що під розписку повідомлено представників сторін.
В судовому засіданні 18.04.2019 р. представник позивача звернувся до суду із заявою, в якій зазначив про зміну найменування позивача, вказуючи, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 р. № 226 „Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яка набрала чинності 20.03.2019 р., було змінено тип ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Враховуючи вищенаведене та те, що зміна найменування юридичної особи не є реорганізацією, судом змінено найменування позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 18.04.2019 р. по справі № 916/537/19 розгляд справи відкладено на 02.05.2019 р. з огляду на неявку представника відповідача.
У судове засідання 02.05.2019 р. представник відповідача не з'явився, хоча відповідача був належним чином повідомлений про розгляду справи, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване поштове повідомлення про вручення ухвали суду від 18.4.2019 р. про розгляд справи.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
29.02.2016 р. між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси (споживач) укладено договір № 131/16-ТЕ-23 постачання природного газу, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.
Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на миту територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України").
В п. 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 лютого 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 76,7 тис. куб.м, у тому числі по місяцях (тис. куб.м): у лютому 2016 року - 38,3; у березні 2016 року - 38,4, всього за І кв. - 76,7.
Згідно п. 2.1.2 договору обсяги природного газу, що планується передати за цим договором (далі - планований обсяг) можуть змінюватись сторонами протягом місяця поставки в установленому порядку.
За умовами п. 3.1 договору постачальник передає споживачу газ на газорозподільних станціях (ГРС) ПАТ «Укртрансгаз» або у точці балансового розмежування (для об'єктів, які безпосередньо приєднані до магістральних трубопроводів ПАТ «Укртрансгаз»). Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживачі несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Положеннями п. 3.4 договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Відповідно до п. 3.5 договору споживач зобов'язується надати не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, постачальнику завірену копію акту про фактичний обсяг розподіленого/протранспортованого за цим договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/ГТС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/протранспортованого природного газу, споживач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором) за власним підписом; підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акту приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акта , підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
У випадку ненадання або несвоєчасного надання споживачем акту приймання-передачі природного газу, обсяги використання встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС.
У випадку відмови споживача від підписання акту приймання-передачі природного газу, розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов договору або в порядку, передбаченому чинним законодавством України. До врегулювання сторонами розбіжностей, обсяги використання встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС.
В п. 4.1 договору визначено, що кількість газу, яка продається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу у відповідності до вимог, встановлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2493.
Відповідно до п. 5.1 договору регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 р. № 758.
У відповідності до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу за цим договором в період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1770,74 грн., крім того податок на додану вартість - 20 %. До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» - 401,00 грн., крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 481,20 грн. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 2171,74 грн., крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 2606,09 грн.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що загальна вартість цього договору становить 166572,58 грн., крім того ПДВ - 33314,52 грн., разом з ПДВ - 199887,10 грн.
Згідно п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Оплата за природний газ здійснюється таким чином:
- п. 6.3.1 У разі, якщо споживач підпадає під дію статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського для розрахункового місяця згідно з нормативами перерахування коштів, затвердженими відповідною постановою уповноваженого органу, за зараховується як оплата за газ, поставлений постачальником споживачу в порядку, визначеному нормами чинного законодавства. У разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу, споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному в обсязі розрахуватись за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору.
- п. 6.3.2. У разі якщо споживач не підпадає під дію ст. 19-1 Закону України «Про «Теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання, оплата за газ здійснюється з поточного рахунку споживача на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховується як оплата за газ, поставлений, постачальником споживачу в порядку, визначеному нормами чинного законодавства.
- п. 6.3.3. За наявності заборгованості у споживача за договором, постачальник зараховує кошти, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.
- п. 6.3.4 Оплата інших платежів (пені, штрафи, судові збори, інфляційні витрати тощо), крім суми основного боргу, сплачуються споживачем на поточний рахунок постачальника.
За умовами п. 6.4 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу погашається основна сума боргу.
Пунктом 6.5 договору передбачено, що звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного газу споживачем та актів приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою.
В підпункті 6 пункту 7.2. договору передбачено, що споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати поставлений природний газ в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Згідно п.п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством, а також цим договором.
У відповідності до п.п. 10.1, 10.2 договору передбачено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. Будь-яка із сторін має право ініціювати такі переговори. У разі недосягнення сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку.
В п. 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
За умовами розділу 12 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 лютого 2016 року і діє в частині реалізації газу до 31 березня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, вищевказаний договір постачання природного газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як з'ясовано судом, на виконання умов договору № 131/16-ТЕ-23 ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна" з лютого 2016 року по березень 2016 року включно було поставлено, а КЕВ м. Одеси прийнято природного газу на загальну суму 105226,01 грн. згідно актів приймання - передачі природного газу від 29.02.2016 р. на суму 67531,56 грн., від 31.03.2016 р. на суму 37694,45 грн. (а.с. 28-33).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений природний газ відповідно до чинного законодавства та умов договору до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Так, за умовами п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Проте, як встановлено судом, відповідач не здійснив розрахунки за поставлений за період з лютого 2016 року по березень 2016 року природний газ включно на загальну суму 105226,01 грн., що не спростовано останнім в ході розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 105226,01 грн.
У зв'язку з невиконанням належним чином відповідачем грошового зобов'язання з оплати природного газу, поставленого в лютому-березні 2016 року позивачем відповідно до п. 8.2 договору було нараховано пеню в загальному розмірі 18650,73 грн., а також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми в загальному розмірі 7681,17 грн. та інфляційні втрати в розмірі 30334,95 грн., які заявлені до стягнення.
Щодо вимог позивача про стягнення пені за прострочення оплати за поставлений природний газ в розмірі 18650,73 грн. суд зазначає наступне.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленого природного газу не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 8.2 договору у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної обліковій ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлений природний газ позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у лютому 2016 року у розмірі 67531,56 грн. за період з 15.03.2016 р. по 14.09.2016 р. та за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у березні 2016 року у розмірі 37694,45 грн. за період з 15.04.2016 р. по 14.10.2016 р., розрахунки яких додано до позову (а.с. 13-14).
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого природного газу за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано пеню. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у лютому 2016 року у розмірі 67531,56 грн. за період з 15.03.2016 р. по 14.09.2016 р. та за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у березні 2016 року у розмірі 37694,45 грн. за період з 15.04.2016 р. по 14.10.2016 р., судом встановлено, що розрахунок пені було здійснено позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 18650,73 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за поставлений природний газ у лютому 2016 року - березні 2016 року відповідачем не погашена взагалі, зважаючи на що станом на 01.03.2019 р. (дата звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна" із даною позовною заявою до суду, якою вважається дата передачі позовної заяви до підприємства поштового зв'язку, через яке позов направлено до суду) у позивача наявні правові підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором № 131/16-ТЕ-23 від 29.02.2016 р. Адже ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до 30 листопада 2016 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані - підлягають списанню з 30 листопада 2016 року.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого природного газу за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у лютому 2016 року у розмірі 67531,56 грн. за період з 15.03.2016 р. по 31.08.2018 р. та за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у березні 2016 року у розмірі 37694,45 грн. за період з 15.04.2016 р. по 31.08.2018 р., судом встановлено, що вказані розрахунки 3% річних були здійснені позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в сумі 7681,17 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997р. N62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на суму боргу 67531,56 грн. за період з 01.04.2016 р. по 30.06.2018 р. та встановлено, що вказаний розрахунок інфляційних нарахувань за період з квітня 2016 року по червень 2018 року в загальній сумі 20535,08 грн. є невірним, оскільки здійснений з обранням невірного індексу інфляції у дійсному періоді прострочення.
За таких обставин, судом здійснено самостійний перерахунок інфляційних втрат із врахуванням вірного сукупного індексу інфляції, що мав місце у період прострочення з 01.04.2016 року по 30.06.2018 року та становить 1,313, а саме:
Період заборгованостіСума боргу по акту від 29.02.2016 р. (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргу
01.04.2016 - 30.06.201867531.561.31321155.89
Відтак, розмір інфляційних збитків складає 21155,89 грн.
При цьому судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та з'ясовано, що позивачем на суму боргу 37694,45 грн. за період з 01.05.2016 р. по 30.06.2018 р. нараховано 9799,87 грн. із застосуванням сукупного індексу інфляції - 1,259, однак за даними Державної служби статистики України у вказаному періоді сукупний індекс інфляції дорівнював 1,269%.
За таких обставин, судом здійснено самостійний перерахунок інфляційних втрат із врахуванням вказаного сукупного індексу інфляції, періоду прострочення та суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а саме:
Період заборгованостіСума боргу по акту від 31.03.2016 р. (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргу
01.05.2016 - 30.06.201837694.451.26910134.68
Так, розмір інфляційних збитків складає 10134,68 грн.
В свою чергу оскільки заявлена до стягнення загальна сума інфляційних втрат в сумі 30334,95 грн. є меншою, ніж вище розрахована судом (31290,57 грн. = 21155,89 грн. + 10134,68 грн.), та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 30334,95 грн.
Між тим з огляду на заявлення відповідачем про сплив позовної давності для звернення позивачем до суду з вимогами про стягнення основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Разом з тим судом встановлено, що за умовами п. 10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.
За правилами частини першої статті 259 Цивільного кодексу України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.
За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно ч. 6, 7 ст. 116 ГПК України останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Так, днем подання позову вважається дата поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).
Як зазначалось, позивач звернувся у березні 2019 року до суду із заявленим позовом про стягнення:
- основного боргу за зобов'язаннями лютого-березня 2016 року на суми 57531,56 грн. та 37694,45 грн., які мали бути виконані не пізніше 14.03.2016 р. та 14.04.2016 р. відповідно;
- пені, нарахованої за зобов'язаннями лютого 2016 року (період з 15.03.2016 р. по 14.09.2016 р.), за зобов'язаннями березня 2016 року (період з 15.04.2016 р. по 14.10.2016 р.);
- 3% річних, нарахованих за зобов'язаннями лютого 2016 року (період з 15.03.2016 р. по 31.08.2018 р.), за зобов'язаннями березня 2016 року (період з 15.04.2016 р. по 31.08.2018 р.);
- інфляційних втрат, нарахованих за зобов'язаннями лютого 2016 року (період з квітня 2016 року по червень 2018 року включно), зобов'язаннями березня 2016 року (період з травня 2016 року по червень 2018 року включно).
Виходячи з того, що позовна заява №14/4-175 від 29.01.2019 року направлена до суду 01.03.2019 р. (про що свідчить поштовий штемпель на конверті Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), судом встановлено, що позивачем не пропущено встановлений п. 10.3 договору №131/16-ТЕ-23 від 29.02.2016 р. п'ятирічний строк позовної давності за основним боргом лютого-березня 2016 року та здійсненими щодо нього нарахуваннями.
Відтак, з огляду на вказане, суд вважає безпідставними ствердження відповідача щодо пропущення позивачем встановленого строку позовної давності для звернення до суду із заявленим позовом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2428,39 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси про стягнення заборгованості в загальній сумі 161892,86 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 13; код ЄДРПОУ 08038284) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) основний борг в сумі 105226/сто п'ять тисяч двісті двадцять шість/грн. 01 коп., пеню в сумі 18650/вісімнадцять тисяч шістсот п'ятдесят/грн. 73 коп., 3% річних в сумі 7681/сім тисяч шістсот вісімдесят одна/грн. 17 коп., інфляційні втрати в сумі 30334/тридцять тисяч триста тридцять чотири/грн. 95 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2428/дві тисячі чотириста двадцять вісім/грн. 39 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 02 травня 2019 р.
Суддя В.С. Петров