61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
18.04.2019 Справа № 905/56/19
Позивач: Моторно (транспортне) страхове бюро України (юр. адреса: 02154, м.Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; адреса для листування: 02000, м.Київ, бульвар Русанівський, а/с 272, код ЄДРЮОФОПГФ 21647131)
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРЮОФОПГФ НОМЕР_2 )
предмет позову: стягнення сплаченого страхового відшкодування у сумі 26 063, 51 грн.
підстави позову: відшкодування юридичною особою шкоди, завданої їхнім працівником, внаслідок ДТП
Суддя Матюхін В.І.
Секретар судового засідання Вороніна О.С.
Представники:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився.
Моторно (транспортне) страхове бюро України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення 26 063, 51 грн. суми сплаченого страхового відшкодування.
Ухвалою від 15.01.2019 відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 14.02.2019 року о 10:00.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач є роботодавцем ОСОБА_1 (особи, з вини якої заподіяна шкода у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків). Внаслідок ДТП була завдана шкода автомобілю "ЗАЗ TF 698 Р СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_3 . Згідно договору обов'язкового страхування №АІ/8621641, укладеного між позивачем та власником автомобіля "ЗАЗ TF 698 Р СПГ», позивачем понесено витрати щодо цього страхового випадку.
Оскільки відповідач не відшкодував шкоду, позивач отримав право вимоги на таке відшкодування за рахунок відповідача у примусовому порядку.
13.02.19р. до господарського суду Донецької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №410/57/33-414 від 07.02.19р., яким військова частина позов не визнала і зазначила:
1) Позивач не надав доказів на підтвердження факту перебування винуватця ДТП у трудових відносинах з військовою частиною № НОМЕР_1 Національної гвардії України.
2) Позивач не посилається на докази, які б підтвердили, що автомобіль марки Volkswagen Т4, державний номерний знак НОМЕР_4 належить на відповідній правовій підставі військовій частині НОМЕР_1 НГ України.
3) Позивач зазначає, що «на момент ДТП цивільно-правова відповідальність військової частини НОМЕР_1 НГ України не була застрахована, так як транспортний засіб «ТОYТА HILUХ» спеціальний реєстраційний номером на темному фоні 2814а2» (думка не закінчена).
4) Позивач сам підтверджує, що військова частина НОМЕР_1 НГ України не є відповідачем по цій справі, оскільки посилається на норми ст.38.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», де зазначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
5) Позивач залучив військову частину НОМЕР_1 НГ України у якості відповідача, опираючись на норми ст.1172 ЦК України, де зазначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Стаття 1172 ЦК України встановлює загальні правила відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Проте, позивач чомусь забуває застосовувати спеціальну норму закону, а саме ст. 1187 ЦК України, де зазначено, що суб'єктом відповідальності є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст. 1187 ЦК треба визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів.
Відповідно до п.6 Постанови від 01.03.2013 № 4 Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
6) Відповідно до ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
При використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На виконання вищевказаного військовою частиною 3057 НГ України (страхувальник) протягом 2015 року з ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» (страховик) були укладені генеральні договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 609.1948.02.510, поліси діяли з 00.00 год. 25.09.2015 року по 24.00 год. 24.09.2016 року, № 609.1735.02.510, поліси діяли з 00.00 год. 29.07.2015 року по 24.00 год. 28.07.2016 року, № 609.2026.02.510, поліси діяли з 00.00 год. 14.12.2015 ріку по 24.00 год. 13.12.2016 року. Відповідно до п. 1.2 вищевказаного договору «забезпеченим транспортним засобом є належним чином зазначений у додатку 1 до договору наземний транспортний засіб, шо експлуатується страхувальником, і щодо якого укладений договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс)». У додатках до вище вказаних договорів, вказаний весь автомобільний транспортний засіб військової частини НОМЕР_1 НГ України, що нею експлуатувався. Натомість, у цих додатках відсутній автомобіль марки «Volkswagen Т4» та відсутній автомобіль, якому би належав номер 6734 Ф4.
Таким, чином весь автомобільний транспорт військової частини 3057 НГ?України, що використовувавсь станом на день ДТП (14.02.2016 року) мав Поліс, що підтверджує, що транспортний засіб «Volkswagen Т4» з номером НОМЕР_4 не є транспортним засобам військової частини 3057 НГ України.
7) Весь автомобільний транспорт військової частини 3057 НГ України має технічний талон, який підтверджує приналежність транспортного засобу до військової частини НОМЕР_1 НГ України.
8) Розпорядком дня на 2016 рік передбачено початок кінець робочого дня о 17.30 год., тоді як ДТП трапилась о 18.00, як сам зазначає позивач.
У відзиву відповідач не заперечив твердження позивача проте, що під час скоєння ДТП ОСОБА_1 , з вини якого заподіяна шкода, перебував у трудових відносинах з Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідно до ч.4 ст.165 Господарського процесуального кодексу України «якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті. З наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують заперечення відповідача по суті позовних вимог, також не вбачається незгода з такою обставиною. Військова частина у відзиву тільки зазначила, що позивач не надав доказів на підтвердження факту, що Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України є роботодавцем ОСОБА_1 .
Ухвалою від 14.02.2019 року з метою надання сторонам часу для подачі відповіді на відзив та заперечення:
- строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів, до 17.04.2019 включно;
- відкладено підготовче засідання на 14.03.2019 року о 10:20 год.
Явка представників сторін в підготовче засідання визнавалась обов'язковою.
Відповіддю від 27.02.19 позивач не погодився з викладеними у відзиву доводами відповідача і зазначив наступне:.
1) Стосовно посилання відповідача на відсутність доказів, які підтверджують приналежність автомобіля марки «Volkswagen Т4», державний номер НОМЕР_4 військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з останнім.
В повідомленні про дорожньою-транспорту пригоду від 17.02.2016 року, наданого ОСОБА_1 , зазначено, що транспортний засіб «Volkswagen transporter Т4», д.н. НОМЕР_4 , належить В/ч НОМЕР_1 (резервний батальйон "Донбас"). До повідомлення водієм додано Витяг з кримінального провадження №12016050000000125, копію військового квитка та посвідчення водія ОСОБА_1 . У вищезгаданому витягу з кримінального провадження, зазначено, що 14,02.2016 року близько 18.00 на перехресті вул. К. Лібкнехта та пр. Будівельників у Жовтневому районі м. Маріуполь сталось зіткнення автомобіля марки ЗАЗ р.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки "Volkswagen", д.н. НОМЕР_4 , під керуванням військовослужбовця вч НОМЕР_1 ОСОБА_1 . Вказані дані також зазначені в довідці №1 від 11.10.2016 року.
Оскільки є документи, які підтверджують приналежність автомобіля ВЧ, то відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
2) Стосовно посилання відповідача на укладені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ.
Відсутність у наданому переліку автомобіля «Volkswagen transporter Т4», д.н. НОМЕР_4 . є підтвердженням того, що автомобіль не був застрахований, у зв'язку з чим Моторно (транспортне) страхове бюро України виплатило суму страхового відшкодування потерпілому відповідно до ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі - Закон).
Сторони, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у підготовче засідання 14.03.2019 року на виклик не з'явились, у зв'язку з чим, а також з метою забезпечення відповідачу можливості надати суду заперечення, розгляд справи (підготовче засідання) ухвалою від 14.03.2019 року було відкладено на 01.04.2019 року о 10:00 год. Явка представників сторін в підготовче засідання визнавалась обов'язковою.
15.03.2019 господарським судом отримані заперечення відповідача на відповідь позивача, в яких військова частина наполягає на безпідставності вимог і при цьому посилається на наступне.
1) У повідомленні про ДТП від 17.02.2016 міститься інформація, щодо «знаходження у користуванні в/ч НОМЕР_1 (резервний батальйон «Донбас»)», а не як зазначає позивач «належить» в/ч 3057 (резервний батальйон).
Позивач зазначає, що у повідомленні про ДТП від 17.02.2016 зазначається номер - Д.Н. 6734 Ф4. Натомість у повідомленні про ДТП від 17.02.2016 значить транспортний засіб Volkswagen transporter Т4 з номером - НОМЕР_5 .
Таким чином, позивач посилаючись на доказ - повідомлення про ДТП від 17.02.2016, спотворив дві важливі обставини про транспортний засіб Volkswagen transporter Т4: це його номер та форму власності.
2) Позивач посилається на інформацію, що значиться у витягу кримінального провадження № 1201605000000025, а саме: «Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_4 під керуванням військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 » та вважає, що ця інформація може судом братись до уваги.
Однак, цей документ відповідно до Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (затверджено наказом Генерального прокурора України від 17.08.2012 № 69) є витягом з електронної бази даних і не може вважатися доказом у розумінні статті 73 ГПК України. Відповідно до Розділу 4 вказаного наказу, витяг з реєстру - документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення. Більш того, у розумінні ст. 214 КПК України, короткий виклад обставин, які вносить слідчий, прокурор до Реєстру, не можуть слугувати як доказом, оскільки вказана інформація вноситься як попередня інформація, оскільки отримана зі слів заявника, потерпілого. Таким чином, даний доказ не відповідає вимогам ст. 73 ГПК України.
3) Щодо копії військового квитка.
Твердження позивача не відповідає дійсності, оскільки у матеріалах справи міститься не копія військового квитка ОСОБА_1 , а лише копія першої та другої сторінки, в яких міститься інформація виключно про військовий комісаріат, який видав військовий квиток ОСОБА_1 , інформація про народження, освіту, сімейний стан та основну цивільну спеціальність ОСОБА_1 та відсутня будь-яка інформація щодо належності ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 НГ України. Таким чином, даний доказ не відповідає вимогам ст. ст. 76-78 ГПК України.
У всіх документах, що надав позивач, значиться військова частина НОМЕР_1 та такий підрозділ як - резервний батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Натомість відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у графі «Назва юридичної особи» значиться - «Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України». Крім того, до складу військової частини НОМЕР_1 НГ України ніколи не входив підрозділ - резервний батальйон «Донбас».
4) Позивач у відповіді вказує, що військова частина НОМЕР_1 НГ України надаючи відповідні генеральні договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підтвердила факт того, що Volkswagen transporter Т4 зі знаком 6734 Ф 4 не був застрахований.
Так, військова частина НОМЕР_1 НГ України і не намагається цього спростувати. Надаючи вище вказані генеральні договори, військова частина доводила той факт, що якби автомобіль Volkswagen transporter Т4 зі знаком НОМЕР_4 насправді належав військовій частині НОМЕР_1 НГ України, він був би застрахований, як весь автомобільний транспорт, що належить військовій частині НОМЕР_1 НГ України.
5) Найголовніший доказ того, що позивні вимоги позивача надумані та не відповідають дійсності це - постанова Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 07.07.2016 по справі №263/8280/16-П, яка вступила в закону силу. У постанові міститься інформація про місце роботи ОСОБА_1 , а саме - працюючого ТВЗК «КНАТО» завідуючим господарства і відсутні інформація про належність автомобіля Volkswagen transporter Т4 зі знаком НОМЕР_4 до військової частини НОМЕР_1 НГ України та про те, що ОСОБА_1 під час ДТП перебував у трудових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 НГ України.
15.03.2019 на адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшло клопотання про витребування доказів, в якому відповідач просив зобов'язати позивача надати суду та направити на його адресу дані про VIN (номер кузова, шасі, номер) автомобіля Volkswagen T4, яким керував ОСОБА_1 під час скоєння ДТП 16.02.2016. Також, в цьому клопотанні відповідач просив вважати, що він пропустив строк для подання цього клопотання з причин, що не залежали від нього.
Згідно ч.3 ст.80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Як зазначено в ч.1 с.81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Як було встановлено судом, вищевказане клопотання заявлене з пропуском встановленого ч.ч. 2 та 3 ст. 80 ГПК України строку, оскільки відзив Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов на адресу суду 13.02.2019.
Відповідач у якості обґрунтування пропуску строку подання вказаного клопотання зазначив, що військова частина вважала, що ці докази позивачем будуть надані у своїй відповіді на відзив. Проте, таке обґрунтування не було прийняте судом до уваги, оскільки воно вказує не на неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від відповідача, а на припущення останнього, що ці докази будуть подані позивачем разом з відповіддю на відзив.
Ухвалою від 25.03.2019 заява Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про витребування у позивача доказів (дані про VIN (номер кузова, шасі, номер) автомобіля Volkswagen T4, яким керував ОСОБА_1 під час скоєння ДТП 16.02.2016) судом залишена без задоволення.
Ухвалою від 01.04.2019 підготовче провадження було закрите і справу призначено до судового розгляду по суті на 18.04.2019 року о 10:40 год. Явка представників сторін в судове засідання визнавалась обов'язковою.
Сторони, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання своїх представників не направили, ніяких додаткових пояснень щодо суті спору не надали, у зв'язку з чим господарським судом справа на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України розглянута за наявними у ній матеріалами.
Щодо надісланого на електронну адресу суду клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відкладення розгляду справи без електронного цифрового підпису, суд зазначає наступне:
· відповідно до ст.7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, оригіналом електронного документа вважається електронний
примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”;
· ч.2 ст.1 Закону України “Про електронний цифровий підпис” передбачено, що електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних;
· ч.3 ст.1 Закону України “Про електронний цифровий підпис” передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа;
· ч.2 ст.4 Закону України “Про електронний цифровий підпис” передбачено, що електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі;
· відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис” і ч.8 ст.42 Господарського процесуального кодексу України усі документи, які подаються до суду в електронній формі, повинні бути скріпленні електронним цифровим підписом учасника справи (його представника);
· електронний документ, надісланий на електронну адресу суду без скріплення його електронним цифровим підписом, тобто є таким, що підписаний не відомо ким, не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема ч.8 ст.42 Господарського процесуального кодексу України, Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, Закону України “Про електронний цифровий підпис”, постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004р. № 680 «Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу», а тому не підлягає оцінюванню судом в порядку Господарського процесуального законодавства України.
Також суд констатує, що згідно п.17.1 ч.1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.
Причиною виникнення спору є різний підхід сторін до визначення ключової обставини справи, а саме: позивач вважає, що особа, з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода і внаслідок чого була заподіяна шкода, у той час перебувала у трудових відносинах з військовою частиною 3057 НГ України, а відповідач, не підтверджуючи і не спростовуючи це твердження, у відзиву зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження цього та в запереченнях наголошує на відсутні доказів і інформації про те, що ОСОБА_1 під час ДТП перебував у трудових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 НГ України. Також не знайшли сторони порозуміння і у питанні щодо належності автомобіля Volkswagen transporter Т4 зі знаком НОМЕР_4 до військової частини НОМЕР_1 НГ України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив:
Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 07.07.2016 по справі №263/8280/16-П встановлено наступне:
« ОСОБА_1 14.02.2016 о 18 годин 00 хвилин, керуючи автомобілем Volkswagen Т4, державний номерний знак НОМЕР_4 , рухаючись по вул.Митрополитський в Центральному районі у м. Маріуполі на регульованому перехресті з пр. Будівельників не надав дорогу та скоїв зіткнення з автомобілем ЗАЗ TF 698 Р СПГ, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження».
Цією ж постановою:
- винним у ДТП визнано ОСОБА_1 , який на той час працював завідувачем господарства ТВЗК «КНАТО»;
- на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00грн.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України «обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом». Таким чином не підлягає доказуванню факт дорожньо-транспортної пригоди за участі ОСОБА_1 , який на той час працював завідувачем господарства ТВЗК «КНАТО».
При цьому суд констатує, що абревіатура «ТВЗК «КНАТО» ні позивачем у позовній заяві і відповіді, ні відповідачем у відзиву і запереченнях та наданих до них документах розшифрована не була. Не розшифрована вона і у постанові Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 07.07.2016 по справі №263/8280/16-П.
Внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль ЗАЗ TF 698 Р СПГ, державний номер НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_2 .
Цивільно-правова відповідальність потерпілого застрахована згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 8621641, укладеного в ПрАТ «УПСК» ОСОБА_3 зі строком дії з 06.10.2015 по 05.10.2016.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника (водія) транспортного засобу - «Volkswagen Т4, державний номерний знак НОМЕР_4 не була застрахована.
Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Volkswagen Т4», державний номерний знак НОМЕР_4 не була застрахована, водій пошкодженого автомобіля звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) з повідомленням про ДТП від 17.02.2016 та заявою про виплату страхового відшкодування від 15.07.2016.
Відповідно до п.п. а) п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п.1.7 ст.1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Згідно з п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За змістом ст.36.2. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст.35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, зокрема, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому, доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Виходячи із змісту звіту № 790 (05) 030316 від 16.03.2016 про оцінку вартості (розміру) збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, вартість (розмір) збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу ЗАЗ TF 698 Р СПГ складає 30 676,21грн. з ПДВ.
Як вбачається з ремонтної калькуляції №790_030316 від 15.03.2016, складеної фізичною особою-підприємцем Нікуліним Сергієм Івановичем, загальна вартість ремонту складає 39 026,52грн.
На виконання вимог п.п.а) п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на підставі заяви власника пошкодженого транспортного засобу, Моторне (транспортне) страхове бюро України здійснило виплату у розмірі 25 563,51грн., що підтверджується платіжним дорученням №8036рв від 21.10.2016.
Позивач у позовній заяві зазначив: «Нам стало відомо, що під час скоєння ДТП винуватець перебував у трудових відносинах з Військовою частиною № НОМЕР_1 Національної гвардії України». Проте ніяких доказів (документів) на підтвердження того, що ОСОБА_1 , з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода і внаслідок чого була заподіяна шкода, перебував у трудових відносинах з відповідачем, до позову не додав.
Відповідно до приписів ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч.2 ст.91 Господарського кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Інформація, зазначена у витягу кримінального провадження № 1201605000000025, а саме: «Volkswagen реєстраційний номер НОМЕР_4 під керуванням військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 » судом до уваги не взята, оскільки:
- відповідно до ч.6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України тільки «вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою»;
- згідно Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139 (попередня редакція затверджена наказом Генерального прокурора України від 17.08.2012 № 69) реєстр утворено та ведеться відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України з метою забезпечення: реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження; оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування; аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі; інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів і він (реєстр) не є належним доказом в питаннях, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою у розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням вимог ч.6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Також суд погоджується з твердженням відповідача, що у розумінні ст.214 Кримінального процесуального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості, які носять інформаційний (попередній) характер. Як зазначено у п.1 «Порядку внесення відомостей до Реєстру» до реєстру вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Як на єдину підставу позову позивач посилається на те, що відповідач є роботодавцем ОСОБА_1 і при цьому вимоги обґрунтовує ст.1172 Цивільного кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст.1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З матеріалів справи не вбачається, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди:
- власником транспортного засобу «Volkswagen Т4», державний номер НОМЕР_4 була Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Volkswagen Т4», працював у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Ніяких доказів, які б роз'яснили ці питання (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, трудова книжка, накази по військовій частині і т.п.), позивачем до позовної заяви додано не було, а в копії частини військового квитка № НОМЕР_6 серії НОМЕР_7 , виданого ОСОБА_1 , ця інформація відсутня. Не відображені ці відомості і у постанові Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 07.07.2016 по справі №263/8280/16-П.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, твердження позивача про те, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 працював у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України належними та допустимими доказами не доведено (не підтверджено) і, як наслідок, оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми сплаченого страхового відшкодування неправомірними, а позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.
Судові витрати в межах, встановлених законодавством, відповідно до ст. 129 Господарського кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи вищевикладене і керуючись ст.ст.13, 74, 76, 77, 129, 210, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), господарський суд, -
У задоволенні позову Моторно (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення 26 063, 51 грн. суми сплаченого страхового відшкодування відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, передбаченому п.17.5 перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, протягом двадцяти днів з дня його проголошення (складення повного судового рішення).
Повний текст судового рішення складено 02.05.2019р.
Суддя В.І. Матюхін