Справа № 369/1850/18
Провадження № 2/369/42/19
Іменем України
17.04.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Дубас Т.В.,
за участю секретаря - Мазурик Д.С.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення збитків, завданих злочином, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області що даним позовом. Мотивуючи свої вимоги тим, що Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.12.2017 року в кримінальному провадженні № , внесеному в ЄРДР 11.11.1111р. було ухвалено рішення про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.І ст.358, ч.З ст. 358, ч.4 ст.358, ч.І ст.190, ч.2 ст.190 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 у вчиненні вищезазначених злочинів закрите.
Під час розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 повністю і беззаперечно визнав свою провину у вчинені інкримінованих йому злочинів.
Судом встановлено, що злочинними діями ОСОБА_4 в період з 14 серпня 2008 року по 8 вересня 2008 року шляхом підробки платіжних доручень та обману, який виразився у використанні підроблених платіжних доручень, позивачу були спричинені матеріальні збитки на загальну суму 37602,40 (тридцять сім тисяч шістсот дві) гривні.
Протиправними діями Відповідача ОСОБА_1 були спричинені і інші збитки, які полягають у втраті собівартості національної :валюти в зв'язку із коливанням курсу валют, інфляцією, втраченої вигоди та моральних збитків.
Так станом на 10.09.2008 року курс національної валюти у відношенні до долара США становив 4,85 гривні за 1 долар США. Тобто, в перерахунку на долари США у ОСОБА_1 було викрадено майнових коштів на суму 7 753 долари США.
Відповідно до курсу долару США станом на день подання позовної заяви ця сума в перерахунку до національної валюти становить 207 007,03 гривні.
Вього недоотриманої вимоги у виді дивідендів за вклад до банку коштів з моменту спричинення шкоди до моменту подання позовної заяви становить 98 551,34 гривень.
Також позивач зазначив що ОСОБА_4 вчинив відносно нього кримінальне правопорушення. Чим завдав йому істотної матеріальної шкоди. Виходячи з характеру скоєного злочину. Глибини його душевних страждань моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Тому позивач просив відшкодувати ОСОБА_1 збитки, завданні злочинними діями ОСОБА_4. Стягнути на його користь з ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 299 473,16 грн. за спричинення матеріальної шкоди. Стягнути на користь позивача з ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 98 551,34 грн. за упущену вигоду. Стягнути на користь позивача з ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 100 000 грн. за спричинення моральної шкоди.
Ухвалою суду від 19.02.2018 року відкрито провадження у справі.
11.07.2018 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача, в якому було зазначено що позовні вимоги вона не визнаю, вважаю позов необгрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
16.02.2018 року ОСОБА_1 вперше звернувся до районного суду з вказаним позовом до відповідача, відповідно до якого просить стягнути з кошти, які відповідач нібито обманним шляхом заволодів 14.08.2008 року у розмірі 7 893 грн. 60 коп., 21.08.2008 року у розмірі 8 252 грн. 40 коп., 22.08.2008 року у розмірі 4 900 грн., 08.09.2008 року у розмірі 16 556 грн. 40 коп., а всього 37 602 грн. 40 коп.
Відповідно до позову, підставою позовних вимог є ч. ст.. 1166 ЦК України де передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Позивач далі вказує, що відповідач спричинив збитки, які полягають у втраті собівартості національної валюти у зв'язку із коливанням курсу валют, а саме на 10.09.2008 рік курс національної валюти у відношенні до долара США становив 4,85 грн. за 1 долар США.
Тобто в перерахунку на долари США у Петрика було викрадено 7 753 долари США.
Відповідно до курсу долару США станом на день подання позовної заяви ця сума в перерахунку до національної валюти становить 207 007 грн. 03 коп. ( по курсу 26,70 грн. за 1 долар США).
Крім цього позивач просить застосувати до відповідача відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачену ст.. 625 ЦК України, відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. А саме інфляцію у розмірі 81 825 грн. 13 коп. та 3 % річних у розмірі 10 641 грн.
Позивач також вказує, що він не отримав вигоду у вигляді вкладення на депозитний рахунок будь - якого банку. На думку позивача , якби 37 602 грн, 40 коп. знаходились весь час на депозитному рахунку будь - якого банку, то дивіденди б склали 98 551 грн.34 коп.
Однак позивач з 11.08.2005 року був ФОП і всі кошти які були у нього на розрахунковому рахунку він використовував у підприємницькій діяльності.
Тобто позивач використовував свій рахунок відповідно до ст. 1066 ЦК України, яким передбачено, що 1. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. При цьому іншого договору з банком про депозитний вклад у позивача не було.
Крім того відповідно до матеріалів кримінального провадження № 42013100200000160, ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів з заявою про заволодіння його коштами у розмірі 113 020 грн. ще в грудні 2010 року, що підтверджується його повторною заявою від 16.02.2010 року, яка знаходиться в Т.1 а.с. 44-45, вказаного кримінального провадження.
З перших пояснень відповідача та пояснень його матері, ОСОБА_5, які вони давали в вказаному кримінальному провадженні, пояснювали, що ОСОБА_5 почала проживати в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1 з листопада 2001 року в квартирі його матері АДРЕСА_1. В даній квартирі проживав і позивач як син ОСОБА_5 Відповідач був ФОП з 11.08.2005 року, що підтверджується свідоцтвом, копія якого належно завірена та знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 42013100200000160 (Т.1, а.с. 53-54.61).
Мати відповідача та ОСОБА_1 вели загальний бізнес, в якому мама також вела всю бухгалтерію. Вони за сумісні кошти придбали земельну ділянку та будинок, а також інше майно. Ці обставини підтверджуються рішеннями Києво - Святошинського районного суду Київської області, договором про встановлення режиму майна , копії яких належно завірені та знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 42013100200000160 ( Т.1 , а.с. 75)
Позивач у віці 29 років вирішив спробувати зайнятися підприємницькою діяльність по купівлі цегли у виробника і продажу її у роздріб. Порадившись дома з матір'ю та ОСОБА_1 вони вирішили, що спочатку відповідач буде використовувати офіційний розрахунковий рахунок ОСОБА_1 ( оскільки перераховувати виробнику кошти можна було тільки безготівково). Так в 2008 році він особисто клав на рахунок відповідача в ПриватБанку кошти відповідно до квитанції , а потім в той же день за платіжним дорученням перераховував їх підприємству виробнику. При цьому вказані документи підписував від свого імені, а печатку ставив ОСОБА_1 Іноді відповідач давав кошти для перерахунку за цеглу свої матері ОСОБА_5, яка на вказаних документах ставила свій підпис, а печатку ставив ОСОБА_1
Однак в листопаді 2008 року взаємовідносини мами з відповідачем змінилися. Останній побив ОСОБА_5 Та через деякий час почалися безліч судових процесів, пов'язана з розподілом майна як в цивільному так і в кримінальному процесі.
Тобто відповідач ніколи не заперечував вказані дані обставини та те. що квитанції та платіжні доручення від 14.08.20108 року, 21.08.2008 року, 22.08.2008 року, 08.09.2008 року підписував відповідач. Він надав квитанції про внесення своїх коштів на рахунок приватного підприємця ОСОБА_1, які потім за платіжним дорученням перераховувались на завод за цеглу, що підтверджується протоколом виїмки від 16.01.2012 р., та оригіналами квитанцій і платіжних доручень ( Т-2 а.с. 345, 348-349) .
18.09.2013 року Висновком експерта було ще раз підтверджено, що вказані на цих документах підписи належать відповідачу, ( Т.З, а.с. 615-620.)
По кримінальному провадженню не раз приймалися постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, а потім скасовувалися за заявами позивача, але ОСОБА_1 ні разу не пред'являв позовних вимог до мене в межах кримінальної справи, що підтверджується матеріалами кримінального провадження № 42013100200000160.
Однак позивач тільки через 8 років вирішив звернутися до суду з вказаним позовом та стягнути з відповідача - 498 024 гри. 50 коп. матеріальної шкоди та моральної шкоди - 100 000 гри.
Відповідач заявляє вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності та вважає, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності без поважних причин.
Тобто для розгляду цивільних справ на підтвердження доказів не є обов'язковим вирок суду чи ухвала в кримінальній справі.
Тому відповідач просив відмовити ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення збитків, завданих злочином.
Ухвалою суду від 04.10.2018 року витребувано у Києво-Святошинської місцевої прокуратури у Київській області матеріали кримінального провадження за № 42013100200000160 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України, для огляду у судовому засіданні.
Ухвалою суду від 30.11.2018 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення збитків, завданих злочином та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задоволити.
Представник відповідача проти вимог позову заперечувала та просила в позові відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін по справі та покази свідка, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні, 15.03.2017 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшло клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні відносно: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.12.2017 року звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України закрито.
Із змісту відповідної ухвали суду вбачається що серпні-вересні 2008 (більш точного часу судом не встановлено) ОСОБА_4, маючи прямий умисел, направлений на використання завідомо підробленого офіційного документа, корисливий мотив, із метою подальшого незаконного заволодіння грошовими коштами, належними ФОП ОСОБА_1, які знаходились на розрахунковому рахунку останнього, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, виготовляв платіжні доручення які засвідчував підписом від імені ФОП ОСОБА_1, тим самим підроблюючи їх.
Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
Позовна давність за статтею 256 ЦК України - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до приписів ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 зазначається, що формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Як зазначив Верховний суд України у рішенні від 03 лютого 2016 року у справі № 6- 75цс15 можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі за № 6-68цс15.
Таким чином, з моменту вчинення відповідних кримінальних правопорушень у 2008 року та з моменту внесення до ЄРДР у 2013 році відомостей про скоєння злочинів передбачених КК України, позивач ОСОБА_1 міг знати про порушення свого цивільного права.
В той же час позивач звернувся до суду за захистом своїх прав лише 17.02.2018, що підтверджується поштовим штампом на конверті, в якому надійшла позовна заява до суду.
З огляду на те, що з 2008 року (початок перебігу строків позовної давності) до 17 лютого 2018 року (дата звернення до суду з позовом) минуло понад три роки, що перебільшує загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, тобто сплив строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист ї цивільного права або інтересу, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із закінченням строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно до ч. 3 ст. 133, ст. 140, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, особа, як понесла витрати, пов'язані з витребуванням доказів та вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, має право вимагати відшкодування цих судових витрат за рахунок іншої сторони.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Враховуючи що відповідачем ОСОБА_4, на виконання умов договору про надання правової допомоги від 04.06.2018 року, були понесені витрати на професійну правничу допомогу та було сплачено адвокату ОСОБА_3 згідно квитанції до прибуткового касового ордера суму в розмірі 11 800,00 грн., суд вважає за необхідне стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 11 800 (одинадцять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267 ЦК України, Закону ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 263-265 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення збитків, завданих злочином - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу у розмірі 11,800(одинадцять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Інформація про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5 РНОКПП: НОМЕР_1.
Відповідач - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6, РНОКПП:
Повний текст рішення суду виготовлено 26.04.2019 року.
Суддя: Дубас Т.В.