ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 квітня 2019 року № 826/17084/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення та податкової вимоги
представники сторін:позивача - ОСОБА_2; відповідача - Сірик Д.О.,
19.10.2018 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 30.08.2018 № 162191-17;
- визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 30.08.2018 № 162191-17;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2018 № 0285991308;
- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо відмови у прийнятті податкової звітності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з податку на додану вартість за І та ІІ квартали 2018 року, у зв'язку з чим вважати її поданою та прийнятою контролюючим органом;
- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо відмови у прийнятті податкової звітності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з податку на додану вартість за ІІІ квартал 2018 року, у зв'язку з чим вважати її поданою та прийнятою контролюючим органом.
В якості підстав позову позивач зазначає, що він є платником єдиного податку 3-ої групи із сплатою 3% від доходу платника та сплатою ПДВ; починаючи з І кварталу 2017 року позивач подає квартальну звітність з ПДВ; за І, ІІ, та ІІІ квартали 2018 року позивачем було подано податкову декларацію з ПДВ, проте відповідач вважає звітність позивача неподаною через недостовірне значення обов'язкового реквізиту «звітний (податковий) період»; відповідач вважає, що позивач повинен подавати звітність ПДВ щомісячно, а не щоквартально, оскільки не подав заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду разом з декларацією з ПДВ за ІV квартал 2017 року; таке твердження відповідача не відповідає дійсності, оскільки відповідно до п. 202.2 ст. 202 ПК України позивач ще в грудні 2016 року подав заяву про вибір квартального податкового періоду; чинне законодавство не зобов'язує позивача подавати таку заяву щороку; граничним терміном надання позивачу повідомлення про відмову в прийнятті податкової декларації з ПДВ за І квартал 2018 року було 24.04.2018, а за ІІ квартал 2018 року - 13.08.2018; натомість відповідач надав позивачу таке повідомлення лише 11.09.2018; рішення про податкову заставу та податкова вимога протирічать п.п. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України, адже у позивача відсутній податковий борг; нелогічними є дії відповідача щодо віднесення до податкового боргу суми у розмірі 64 906,00 грн., яка відповідає значенню рядка 18 податкової декларації з ПДВ за ІІ квартал 2018 року, і не віднесення до податкового боргу суми 70 183,00 грн., яка відповідає значенню рядка 18 податкової декларації з ПДВ за І квартал 2018 року.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.
30.10.2018 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17084/18 та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 11.12.2018.
11.12.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що податковим органом було проведено камеральну перевірки позивача, за результатами якої складено Акт перевірки № 2540/26-15-13-08-17/НОМЕР_2 від 19.09.2018; в ході перевірки встановлено не подання податкової звітності з ПДВ за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2018 року; позивач не подав заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду разом з декларацією з ПДВ за ІV квартал 2017 року, а відтак повинен звітувати в 2018 року за звітний період, що дорівнює календарному місяцю.
В судовому засіданні 11.12.2018 суд, заслухавши представників сторін, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду на 05.02.2019.
21.01.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не наведено правової позиції щодо деяких позовних вимог, що можна розцінювати як їх визнання; ствердження, що починаючи з 2018 року позивач повинен звітувати на щомісячній основі, є довільним тлумаченням норми п. 202.2 ст. 202 ПК України.
05.02.2019 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач зазначив, що згідно інтегрованих карток інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу у позивача податковий борг не обліковується, а отже податкова вимога від 30.09.2018 № 162191-17 була відкликана в порядку, передбаченому п.п. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 ПК України, а рішення про опис майна в податкову заставу від 30.09.2018 № 162191-17 вважається таким, що втратило юридичну силу; відповідно до п. 3 Розділу ІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року до кінця такого року або до переходу платника податку, який застосовував спрощену систему оподаткування, на сплату інших податків і зборів; таким чином в 2018 році позивач повинен був подавати податку декларацію з ПДВ щомісячно.
05.02.2019 до суду від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення, в яких позивач зазначає, що факт відкликання податкової вимоги фактично свідчить про визнання відповідачем п. 1 та п. 2 позовних вимог; Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджений наказом Міністерства фінансів України 28.01.2016 № 21, є підзаконним нормативно-правовим актом; згідно із п. 1 листа Міністерства юстиції України «Щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами» від 30.01.2009 № Н-35267-18, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону, слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу; ст. 202 ПК України не встановлює обов'язку платника податку подавати заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду щорічно.
В судовому засіданні 05.02.2019 суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази по справі, поставив на обговорення питання щодо розгляду справи у порядку письмового провадження. Представники сторін не заперечували проти розгляду справи в порядку письмового провадження. Суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
26.04.2019 ухвалою суду закрито провадження у справі № 826/17084/18 в частині позовних вимог щодо: визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 30.08.2018 № 162191-17; визнання протиправними та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 30.08.2018 № 162191-17.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві було проведено камеральну перевірку своєчасності подання податкової звітності з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2018 року.
Перевіркою встановлено неподання позивачем податкової звітності з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2018 року; за результатами перевірки складно Акт перевірки № 2540/26-15-13-08-17/НОМЕР_2 від 19.09.2018.
02.10.2019 позивач звернувся до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві із запереченнями на Акт перевірки, в яких просив скасувати висновки Акту перевірки.
Листом (вих. № 60120/Т/26-15-13-08-13 від 10.10.2018) Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві повідомило позивача про залишення заперечень на Акт перевірки без задоволення, а висновків Акту - без змін.
11.10.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0285991308, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 1 190,00 грн. за платежем «податок на додану вартість».
Крім того, 30.08.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві було оформлено податкову вимогу форми «Ф» № 162191-17, відповідно до якої загальна сума податкового боргу платника податків станом на 29.08.2018 становить 64 906,00 грн. за основним платежем.
30.08.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві оформлено рішення № 162191-17 про опис майна у податкову заставу.
Не погоджуючись із такими діями та рішеннями відповідача, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктами 16.1.2, 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України (станом на час виникнення спірних відносин), встановлено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно із п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи виконують, зокрема, такі функції (крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу): здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.
Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 46.5 ст. 46 ПК України).
Пунктами 49.1, 49.2 ст. 49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Строки подання податкових декларацій визначені п. 49.18 ст. 49 ПК України, яким, зокрема, встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:
- календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;
- календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Розділ V ПК України визначає порядок нарахування та сплати податку на додану вартість. Так, ст. 202 ПК України визначені звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з податку на додану вартість.
Відповідно до п. 202.1 ст. 202 ПК України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей:
а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця;
б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.
В свою чергу, п. 202.2 ст. 202 ПК України визначені певні особливості для платників єдиного податку. Так, у вказаному пункті законодавець передбачив, що платники податку, які сплачують єдиний податок можуть вибрати квартальний податковий період. Заява про вибір квартального податкового періоду подається контролюючому органу разом з декларацією за наслідками останнього податкового періоду календарного року. При цьому квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є платником єдиного податку 3-ої групи та зареєстрований платником податку на додану вартість. Позивач перебуває на обліку в ДПІ Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві.
12.01.2017 позивач подав до ДПІ Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2016 року, до якої додав заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду. Вказані документи були прийняті контролюючим органом, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції.
В 2018 році позивач продовжував подавати податкові декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу, посилаючись на п. 202.2 ст. 202 ПК України, який, на думку позивача, не передбачає обов'язку подання заяви про вибір квартального звітного (податкового) періоду щорічно.
Втім суд не погоджується із таким твердження позивача, з огляду на таке.
Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 затверджений Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (надалі - Порядок № 21), п. 6 Розділу І якого встановлено, що до податкової звітності з податку на додану вартість (далі - податкова звітність) належать:
- податкова декларація з податку на додану вартість з додатками;
- уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками;
- розрахунок податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України.
Звітні (податкові) періоди та строки подання декларації встановлені Розділом ІІ вказаного Порядку.
Як зазначено в п. 1 Розділу ІІ Порядку № 21, звітний (податковий) період визначається у порядку, встановленому статтею 202 розділу V Податкового Кодексу, і може дорівнювати одному календарному місяцю, а у випадках, визначених Кодексом, - календарному кварталу.
Платники податку, які сплачують єдиний податок, можуть згідно з пунктом 202.2 статті 202 розділу V Кодексу обрати квартальний податковий період (п. 2 Розділу ІІ Порядку № 21).
Відповідно до п. 3 Розділу ІІ Порядку № 21 у разі обрання квартального звітного (податкового) періоду платник податку, який сплачує єдиний податок, разом з декларацією за останній звітний (податковий) період календарного року подає до контролюючого органу заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду, Форму якої наведено в додатку 1 до цього Порядку.
Квартальний податковий період починає застосовуватися з першого податкового періоду наступного календарного року до кінця такого року або до переходу платника податку, який застосовував спрощену систему оподаткування, на сплату інших податків і зборів.
Якщо платник податку разом із декларацією за наслідками останнього звітного (податкового) періоду календарного року не подав до контролюючого органу, у якому перебуває на обліку, указаної вище заяви, такий платник податку зобов'язаний з першого звітного (податкового) періоду наступного календарного року застосовувати місячний звітний (податковий) період.
Отже, з наведеного вбачається, що:
- платник єдиного податку разом з декларацією за останній звітний (податковий) період календарного року має право подати до контролюючого органу заяву про вибір квартального звітного (податкового) періоду;
- така заява повинна подаватись платником єдиного податку щорічно разом із декларацією за наслідками останнього звітного (податкового) періоду календарного року;
- в разі неподання такої заяви разом із декларацією за наслідками останнього звітного (податкового) періоду календарного року платник податку зобов'язаний з першого звітного (податкового) періоду наступного календарного року застосовувати місячний звітний (податковий) період.
В матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази подання до контролюючого органу разом із декларацією за наслідками останнього звітного (податкового) періоду 2017 року заяви про вибір квартального звітного (податкового) періоду.
За вказаних обставин суд вважає, що починаючи з першого звітного (податкового) періоду 2018 року позивач зобов'язаний застосовувати місячний звітний (податковий) період, тобто подавати податкові декларації з податку на додану вартість протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Втім, позивач протягом 2018 року продовжував подавати податкові декларації з податку на додану вартість щоквартально, чим порушив вимоги податкового законодавства.
Згідно із п.п. 47.1.2. п. 47.1. ст. 47 ПК України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 120.1 ст. 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
За вказаних обставин суд вважає, що фіскальний орган правомірно застосував до позивача штрафні санкції в розмірі 170,00 грн. за кожен звітний (податковий) період неподання податкової декларації з податку на додану вартість, а саме: за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2018 року.
Отже правові підстави для скасування податкового повідомлення-рішення № 0285991308 від 11.10.2018 відсутні.
При цьому суд критично ставиться до твердження позивача, що п. 202.2 ст. 202 ПК України не встановлює обов'язку щорічного подання заяви про вибір квартального звітного (податкового) періоду, а п. 3 Розділу ІІ Порядку № 21 є таким, що протирічить положенням ПК України, а відтак не підлягає застосуванню.
Так, п. 3.1. ст. 3 ПК України встановлено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Наказ Міністерства фінансів України № 21 від 28.01.2016 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податковоїзвітності з податку на додану вартість» є підзаконним нормативно-правовим актом, який прийнятий центральним органом виконавчої влади, та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289.
При цьому, логіко-граматичне трактування норми п. 3 Розділу ІІ Порядку № 21 дає підстави для висновку про те, що вказана норма не протирічить положенням пункту 202.2 ст. 202 ПК України, а навпаки, конкретизує практичний порядок його застосування.
На підставі викладеного суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2018 № 0285991308.
Позовні вимоги про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо відмови у прийнятті податкової звітності позивача з податку на додану вартість за І, ІІ та ІІІ квартали 2018 року також не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Як вже було досліджено судом, позивач не звертався до фіскального органу із відповідною заявою про вибір квартального звітного (податкового) періоду в 2018 році. За вказаних обставин, позивач не реалізував надане йому законодавцем право на подання податкових декларацій з податку на додану вартість в 2018 році щоквартально.
Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Пунктом 49.8 ст. 49 ПК України встановлено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється (п. 49.10 ст. 49 ПК України).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган може відмовити в прийняття податкової декларації виключно у випадку порушення платником податків при її заповненні вимог п. п. 48.3, 48.4 ст. 48 ПК України.
В свою чергу, п.п. 48.3, 48.4 ст. 48 ПК України встановлено, що податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:
- тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);
- звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;
- звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);
- повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;
- код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;
- реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
- місцезнаходження (місце проживання) платника податків;
- найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;
- дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);
- інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною;
- ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;
- підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити:
- відмітка про звітування за спеціальним режимом;
- код виду економічної діяльності (КВЕД);
- код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;
- індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період;
- дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій;
- ознака неприбутковості організації;
- повне найменування нерезидента;
- місцезнаходження нерезидента;
- назва та код держави резиденції нерезидента.
З наведеного вбачається, що одним із обов'язкових реквізитів податкової декларації є звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація.
При цьому, позивач, подаючи податкові декларації з податку на додану вартість за 2018 рік, зазначав звітним (податковим) періодом календарний квартал, змість календарного місяця, що є порушенням вимог податкового законодавства щодо оформлення податкових декларацій.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином суд доходить висновку, що в діях відповідача щодо неприйняття податкової звітності позивача з податку на додану вартість за І, ІІ та ІІІ квартали 2018 року немає складу правопорушення.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 30.08.2018 № 162191-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 30.08.2018 № 162191-17, суд зазначає, що в письмових пояснення по справі, поданих до суду 05.02.2019, відповідач зазначив про відкликання податкової вимоги від 30.08.2018 № 162191-17 та, відповідно, втрату чинності рішенням про опис майна у податкову заставу від 30.08.2018 № 162191-17.
Факт відкликання податкової вимоги від 30.08.2018 № 162191-17 та втрати чинності рішенням про опис майна у податкову заставу від 30.08.2018 № 162191-17 не заперечувався позивачем.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
За вказаних обставин провадження в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкової вимоги від 30.08.2018 № 162191-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 30.08.2018 № 162191-17 підлягає закриттю на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2018 № 0285991308, визнання протиправними дій Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо відмови у прийнятті податкової звітності позивача з податку на додану вартість за І , ІІ та ІІІ квартали 2018 року не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, правові підстави для стягнення на користь позивача судових витрат відсутні.
Питання розподілу судових витрат в частині позовних вимог, провадження по яким закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, буде вирішено судом в окремій ухвалі.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко