ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 квітня 2019 року № 826/11216/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового
провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
19.07.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 , ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС 1987 року, інваліду війни 3-ої групи, в перерахунку пенсії, як військовозобов'язаній особі, призваній на військові збори, у зв'язку зі зміною частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС 1987 року, інваліду війни 3-ої групи, як військовозобов'язаній особі, призваній на військові збори, у зв'язку зі зміною частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 01.10.2017 виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року.
В якості підстав позову позивач посилається на протиправність відмови відповідача щодо перерахунку пенсії. Зокрема, позивач зазначає, що 12.06.2018 він звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії з урахуванням положень постанови КМУ від 15.11.2017 № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; листом відповідача № 29816/02/М-2430 від 26.06.2018 у задоволенні звернення відмовлено з підстав того, що позивач в період ліквідації аварії на ЧАЕС працював у Лиснянському районному відділі культури; відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві; відповідно до примітки до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори; громадяни з числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями; відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року; таким чином, своїми діями відповідач фактично ігнорує норми чинного законодавства, якими прирівняно в питаннях соціального захисту та пенсійного забезпечення військовослужбовців, що проходили строкову військову службу, та військовозобов'язаних, які були призвані на спеціальні збори для виконання військового обов'язку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
25.07.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11216/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
08.10.2018 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач заперечує проти адміністративного позову з наступних підстав. Так, ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має назву «пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи», отже її положеннями врегульовано порядок призначення пенсій особам, які брати участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме під час проходження військової служби, а не всіх осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; оскільки позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не будучи військовослужбовцем під час проходження дійсної строкової служби, то ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не поширюється на правовідносини, пов'язані з призначенням/перерахунком пенсії позивачу.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Як вбачається з довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України по архівних документах військової частини № 53893, позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 23.03.1987 (наказ № 82 від 23.03.1987) по 06.05.1987 (наказ № 126 від 06.05.1987).
З довідки до акту огляду МСЕК серія ЧЕР № 014671 від 23.12.2009 вбачається, що позивачу встановлено 3-тю групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з виконанням військового обов'язку під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Як вбачається з трудової книжки позивача з 01.11.1986 і протягом періоду ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (23.03.1987-06.05.1987) позивач працював у Лиснянському районному відділі культури.
12.06.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до постанови КМУ від 15.11.2017 № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 29816/02/м-2430 від 26.06.2018 позивачу повідомлено про відсутність підстав для перерахунку пенсії відповідно до постанови КМУ від 15.11.2017 № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки позивач приймав участь у ліквідації наслідків ЧАЕС не під час проходження дійсної строкової служби.
Не погоджуючись із позицією Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, позивач звернувся із відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч. 3 ст. 59 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Відповідно до п. 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 23.11.2011 № 1210, за бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Норми Конституції України визначають, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
У силу взаємопов'язаності різних сфер правовідносин та взаємодії галузей права, які регулюють ці сфери, соціальні права належним чином забезпечуються лише у аспекті публічно-правових відносин, в які вступає особа з державними органами та іншими суб'єктами владних повноважень у процесах, коли держава здійснює свою конституційну функцію утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
За процесуальними підставами виникнення права у особи розрізняють права, які суб'єктом владних повноважень: визнаються, реалізуються без заяви особи, що має право; надаються за заявою особи, яку суб'єкт владних повноважень зобов'язаний задовольнити, якщо відсутні підстави для відмови; надаються за ініціативою самого органу, що володіє та реалізує відповідні дискреційні повноваження.
З правового аналізу пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 23.11.2011 № 1210, вбачається, що пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року для осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю лише за їх бажанням.
Таким чином, особа, що виявила бажання перерахувати пенсію, має звернутися до органів Пенсійного фонду України.
Як встановлено судом з матеріалів справи, бажання позивача щодо перерахунку пенсії за правилами ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» оформлено заявою від 12.06.2018, яка прийнята відповідачем 12.06.2018 за вх. № м-2430.
Відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Відповідно до п. 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Отже, як вбачається з вищевикладеного, позивачем належним оформлено своє волевиявлення щодо перерахунку пенсії у вигляді заяви, яку подано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, а останнім, у свою чергу, зареєстровано заяву та прийнято її.
Під час реалізації відповідачем владних функцій, ним було відмовлено у перерахунку пенсії позивачу у відповідності до ч. 3 ст. 59 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з посиланнями та той факт, що під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивач не проходив дійсну строкову службу.
Відповідно до ст. 6 Закону СРСР «О всеобщей воинской обязанности» (який діяв на території УРСР на момент ліквідації наслідків ЧАЕС) граждане, состоящие на действительной военной службе, именуются военнослужащими, а состоящие в запасе - военнообязанными.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
До військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
Проаналізувавши норми Закону СРСР «О всеобщей воинской обязанности» та Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд приходить до висновку, що у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь 3 категорії осіб, а саме професійні військовослужбовці, військовозобов'язані під час участі у військових зборах, у тому числі і спеціальних, та військовослужбовці дійсної строкової служби.
Правило призначення пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат як мінімальна соціальна гарантія ст. 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у первісній редакції від 28.02.1991) було запроваджено законодавцем саме для військовослужбовців дійсної строкової служби за призовом, позаяк з огляду на вік, тривалість страхового стажу, розмір оплати праці, особи цієї категорії (на відміну від перелічених вище інших категорій військовослужбовців) об'єктивно не мали змоги претендувати на призначення соціальних виплат у фінансово розумному розмірі.
Отже, тільки військовослужбовці дійсної строкової служби за призовом отримали право на нарахування пенсії за їх бажанням у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Суд не знаходить також і підстав для визнання відмови Головного управління ПФУ в м. Києві в перерахунку пенсії за ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» незаконною, адже зважає на висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі від 08.05.2018 у справі № 820/1148/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/33/18). Так, Верховний Суд дійшов висновку, що ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям: 1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або 2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або 3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї. Таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи не допускається): 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях; 3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом і в його ухвалі від 11.06.2018 у справі № 820/2589/18 (провадження № Пз/9901/39/18).
Тобто, лише наявність зазначених критеріїв у їх сукупності обумовлюють визначення військовослужбовця як такого, що має право на отримання відповідного розміру пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи висновки Верховного Суду, та беручи до уваги, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи поза межами проходження ним дійсної строкової служби, суд дійшов висновку, що позивач не має права на перерахунок пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки не відповідає всім критеріям, наявність яких обумовлює право особи на вказаний перерахунок.
Зазначена обставина вказує на те, що положення вказаної вище статті, у тому числі її частина третя, не можуть регулювати питання призначення пенсії іншим особам, ніж військовослужбовцям, які проходили дійсну військову службу в період ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Разом з тим, варто зазначити, що виконання обов'язків військовозобов'язаними, призваними на військові збори, не є тотожним проходженню військової служби.
Види військової служби визначені у ст. 2 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок», до яких участь у військових зборах не належить.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу, натомість військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Ураховуючи, що на час участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи позивач не перебував на дійсній строковій військовій службі, а виконував обов'язки військовозобов'язаної особи, підстави для перерахунку йому пенсії відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Також при вирішенні цієї справи судом береться до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, у якому вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Водночас, суд зауважує, що виходячи з практики Європейського Суду з прав людини в спірних правовідносинах, позовні вимоги, заявлені позивачем, підпадають під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження позивача про те, що він має право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визначає, що держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».
Отже, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.
Зазначена правова позиція викладена в рішенні ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (за заявою № 68385/10 та № 71378/10).
Проте, в даному випадку неможливо стверджувати про наявність «законних сподівань», оскільки позивач не підпадає під критерії, що визначені у ч. 3 ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», - не є особою, що брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко