Справа № 560/1117/19
іменем України
02 травня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до АДРЕСА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 19 Ракетної бригади, в/ч НОМЕР_1 в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність 19 Ракетної бригади, в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; - зобов'язати 19 Ракетну бригаду, в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.09.2018 р. за № 89-рс його звільнено з військової служби у запас на підставі пункту "й" (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не меншу 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Позивач зазначив, що згідно абзацу 3 Витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 по стройовій частині, його вислуга років у Збройних силах України становить: календарна 09 років 11 місяць 24 дні, пільгова 10 місяць, загальна - відомості не надано. Однак при звільненні з військової служби у запас з ним, всупереч чинному законодавству, не проведений повний розрахунок, а саме не виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача подав до суду 18.04.2019 клопотання про залишення адміністративного позову без розгляд, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що оскільки позивача звільнено згідно наказу командира в/ч №4239 від 18.09.2018, а позивач при цьому звернувся до суду лише 10.04.2019, а отже порушив передбачений ст.122 КАС України строк на звернення до адміністративного суду.
Представник відповідача подав до суду 26.04.2019 відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що на момент звільнення позивачем не було надано документів що підтверджують, що при попередньому звільнені із військової служби йому виплачувалась чи не виплачувалась допомога при звільненні. При цьому відповідач зазначив, що вислуга років у календарному обчисленні позивача становила менше 10 років на момент звільнення з військової служби. А тому, враховуючи зазначене просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 19 Ракетна бригада, зареєстрована з правовим статусом, як юридична особа - "Військова частина НОМЕР_1 ", ідентифікаційний код - НОМЕР_2 .
Зазначений ідентифікаційний код вказаний на всіх гербових печатках та кутових штампах, як військової частини НОМЕР_1 так і 19 Ракетної бригади, який є підтвердженням належності підприємства (організації) до відповідної юридичної особи, яка здійснює діяльність у сфері оборони.
Згідно військового квитка позивача серія НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_1 з 24.09.2008 по 18.09.2018 - проходив строкову військову службу у військових частинах НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_1 .
Позивач 04.07.2016 підписав контракт та був врахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( по особовому складу ) від 17.09.2018 №89-рс позивач був звільнений із військової служби у запас за пунктом "й" (які уклали контракт та строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Позивач 14.03.2019 звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Однак на подану заяву, відповідач надав позивачу відповідь від 26.03.2019 №43/2/738 в якій зазначив, що оскільки при звільнені з військової служби вислуга років позивача була меншою 10 років, а тому не має правових підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати та не нарахування йому одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби протиправною, та такою, що суперечить вимогам законів України та порушує його конституційні права, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Згідно статті 8 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією не є вичерпними.
Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260) e разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Отже, зазначений порядок регулює питання розміру одноразової грошової допомоги, яка обчислюється за кожний повний календарний рік служби. Право ж на отримання такої допомоги передбачене за умови наявності вислуги 10 років і більше. Вислуга років у даному випадку не обчислюється календарними роками служби, а може включати різні періоди, в тому числі і пільгове обчислення строку вислуги.
Частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Суд встановив, що вислуга років позивача, на час його звільнення, становить понад 10 років, що в т.ч. і пільговий період 10 місяців, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Наказу по особовому складу № 204 о/с від 18.09.2018, з якого вбачається, що станом на 18.09.2018 вислуга років позивача становить - календарна 09 років, 11 місяців 24 дні, пільгова 10 місяців, при цьому, загальна вислуга років позивача становить 10 років 08 місяців 24 дні.
Суд зазначає, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям над строкової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей" від 17.07.1992 № 393 передбачено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для при значення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні. Таким чином, календарна вислуга років застосовується для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII є наявність "вислуги 10 років і більше", тобто в даному випадку йдеться як про вислугу у календарному так і пільговому обчисленні.
До аналогічного висновку дійшов Верховий Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 зазначивши, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011 є наявність "вислуги 10 років і більше". Відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно наказу по особовому складу № 204 о/с від 18.09.2018, загальна вислуга років позивача становить - 10 років, згідно розрахунку вислуги років військової служби у ЗСУ при звільненні військовослужбовця, отже умова обчислення наявності 10 і більше років вислуги дотримана.
Оскільки вислуга років позивача, на час його звільнення, становить понад 10 років, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно пунктів 21, 24 рішення у справі Fedorenko проти України від 01.06.2006, №25921/02 Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "снуючим майном" або "виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями» отримання права власності. У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «на явне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності".
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, по в'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію згідно з якою у Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99; від 20.03.2002 № 5-рп/2002; від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно частини 2 статті 77 до КАС України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що у рішеннях, зокрема судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 11.10.2011 № 10-рп/2011, від 08.06.2016 № 3-рп/2016).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків. ЄСПЛ зазначає, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі Diya 97 проти України від 21.10.2010, №19164/04, п. 47).
Враховуючи наведені вище обставини справи суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби за наявності вислуги понад 10 років.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Щодо клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду по причині пропуску позивачем строку звернення до суду, суд звертає увагу відповідача на те, що відмова у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу датована 26.03.2019, а позивач звернувся з позовною заявою 10.04.2019, тобто в межах строку передбаченого статтею 122 КАС України, а тому вказане клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Враховуючи системний аналіз норм законодавства, встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач не нарахувавши та не виплативши позивачеві одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку із закінченням строку контракту діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України чим допустив протиправну бездіяльність, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із урахуванням проведених виплат.
Враховуючи те, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесених інших судових витрат позивачем не надано, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до АДРЕСА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність 19 Ракетної бригади в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати 19 Ракетну бригаду в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із урахуванням проведених виплат.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_8 )
Відповідач:АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 )
Головуючий суддя О.П. Шевчук