справа № 1340/6182/18
про залишення позовної заяви без розгляду
22 квітня 2019 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого - судді Мричко Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Кулик С.В.,
представника позивача Курілеця А.І.,
представника відповідача Цінкевича М.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 про стягнення заборгованості по витратах на відрядження,-
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до командира військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 (далі - Відповідач), в якому просив суд стягнути з військової частини польова пошта НОМЕР_2 АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 5509,33 грн. заборгованості по витратах на відрядження.
Позивач в обгрунтування позовних вимог посилається на те, що він, у період з 2016 по 2017 роки, проходив службу в Збройних Силах України на посаді начальника інженерної служби військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 . Вказує на те, що протягом вказаного періоду, на підставі наказів командира військової частини відряджався у відрядження, в межах України. Проте, після повернення з відряджень, військова частина не відшкодувала йому витрати на відрядження.
Ухвалою від 17.01.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог з підстав безпідставності та пропуску строку звернення до суду (арк. справи 29-36).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав викладену у відзиві позицію щодо позову.
Заслухавши пояснення представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, керуючись наступним.
Суд встановив, що ОСОБА_1 протягом 2016-2017 років проходив військову службу у Збройних Силах України, на посаді начальника інженерної служби у військовій частині НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 .
Протягом вказаного періоду Позивач на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_2 , відряджався у відрядження, в межах України, а саме:
- згідно з наказом № 152 від 18.06.2016 Позивач відряджався у військову частину НОМЕР_3 АДРЕСА_2 на 30 діб, у період з 19.06.2016 по 18.07.2016, для забезпечення проведення навчань у складі екіпажів 0,5 комплекту парку ПМП (арк. справи 10). Згідно з наказом № 177 від 19.07.2016 продовжено термін відрядження до 17.08.2016 (арк. справи 11). Згідно з наказом № 210 від 18.08.2016 продовжено термін відрядження до 12.09.2016 (арк. справи 12). Згідно з наказом № 234 від 13.09.2016, продовжено термін відрядження до 17.09.2016 (арк. справи 13).
На підставі наказу № 152 від 18.06.2016 видане посвідчення про відрядження ОСОБА_1 № 622 від 18.06.2016 (арк. справи 7).
- згідно з наказом № 62 від 13.03.2017 Позивач відряджався до Головного управління оперативного забезпечення військова частина НОМЕР_4 м. Київ, на 3 доби, у період з 13.03.2017 по 15.03.2017 (копії з вказаного наказу сторонами не надано, проте така обставина не заперечувалася у судовому засіданні).
На підставі наказу № 62 від 13.03.2017 видане посвідчення про відрядження ОСОБА_1 № 230 від 13.03.2017 (арк. справи 9).
- згідно з наказом № 106 від 27.04.2017 Позивач відряджався до військової частини НОМЕР_5 (703 інженерний полк) с. Покровське Донецької області, у період з 27.04.2017 по 02.05.2017 (копії з вказаного наказу сторонами не надано, проте така обставина не заперечувалася у судовому засіданні).
На підставі наказу № 106 від 27.04.2017 видане посвідчення про відрядження ОСОБА_1 № 375 від 27.04.2017 (арк. справи 8).
Після повернення з вказаних відряджень Позивач з метою відшкодування витрат на відрядження, подавав звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.
Згідно з частинами першою, другою статті 121 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
У відповідності до частини другої статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позовні вимоги ОСОБА_1 грунтуються на стягненні з Відповідача витрат на відрядження, виплата яких регулюється положеннями статті 121 КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 вказаного Закону входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або, які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону України «Про оплату праці»).
Згідно з підпунктом 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.
Аналіз наведеного вище дає суду підстави вважати, що витрати на відрядження не входять до структури заробітної плати.
Враховуючи те, що предметом позову ОСОБА_1 є стягнення невиплачених витрат на відрядження, які не входять до фонду оплати праці, тому, в такому випадку, положення статті 233 КЗпП України, не застосовуються.
Пунктом 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).
У відповідності до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд звертає увагу, що позов ОСОБА_1 пов'язаний із стягненням коштів, невиплачених під час проходження військової служби. Таким чином, спір між сторонами пов'язаний з відносинами публічної служби. Отже, при вирішення такого спору підлягають застосуванню процесуальні строки, передбачені частиною 5 статті 122 Кодексом адміністративного судочинства України.
Як видно з матеріалів справи ОСОБА_1 , після повернення з відряджень подавав звіти на використання коштів, виданих на відрядження або під звіт.
Так, 16.09.2016 ОСОБА_1 подав звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт на підставі посвідчення про відрядження № 622 від 18.06.2016 (арк. справи 38). Отже, початком перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення невиплачених витрат за таке відрядження є наступний день після подання звіту, а саме 17.09.2016, а закінчення такого строку - 17.10.2016.
16.03.2017 ОСОБА_1 подав звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт на підставі посвідчення про відрядження № 230 від 13.03.2017 (арк. справи 37). Отже, початком перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення невиплачених витрат за таке відрядження є наступний день після подання звіту, а саме 17.03.2017, а закінчення такого строку є 17.04.2017.
19.10.2017 ОСОБА_1 подав звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № 420 на підставі посвідчення про відрядження № 375 від 27.04.2017 (арк. справи 39-40). Отже, початком перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення невиплачених витрат за таке відрядження є наступний день подання звіту, а саме 20.10.2017, а закінчення такого строку є 20.10.2017.
Суд звертає увагу на те, що якщо Позивач вважав порушеним своє право, в частині неотримання витрат на відрядження, то такий повинен був звернутися до суду з вимогою про стягнення невиплачених сум в строк, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України, а саме в місячний строк з наступного дня подачі звітів про використання коштів, виданих на відрядження.
Також доцільним буде звернути увагу на те, що отримуючи щомісячне грошове забезпечення, після повернення з відряджень, Позивач був обізнаний з його розміром.
Доказів того, що Позивач не був обізнаний про невиплату вказаних витрат на відрядження, суду не подано.
Разом з тим, до суду з позовом про стягнення витрат на відрядження, за періоди: з 19.06.2016 по 13.09.2016, з 13.03.2017 по 15.03.2017 та з 27.04.2017 по 02.05.2017, Позивач звернувся лише 26.12.2018, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції суду.
Із заявою про поновлення строку звернення до суду, Позивач не звернувся.
Статтею 123 КАС України передбачені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Так, згідно з частиною 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналіз наведених вище положень, дає підстави для висновку, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з вказаним позовом пропустив процесуальний строк звернення до суду, що є наслідком залишення такого без розгляду.
Керуючись статтями 123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
залишити без розгляду позов ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 польова пошта НОМЕР_2 про стягнення заборгованості по витратах на відрядження.
Роз'яснити позивачу його право на звернення до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала про залишення позову без розгляду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.
Повний текст ухвали складений 02.05.2019.
Суддя Мричко Н.І.