справа № 1.380.2019.001392
24 квітня 2019 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий суддя Коморний О.І,
секретар судового засідання Редкевич О.Р.
за участю
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Ільків Ю.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 про визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та зобов'язати вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3, в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність викладену у листі ГУ Держгеокадастру у Львівській області № П-1888/0-1435/0/37-19 від 12.03.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання та надати дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.10 га. у власність для ведення садівництва на території Добрівлянської сільської ради Стрийського району Львівської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при поданні до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ним було виконано всі вимоги, передбачені ч.6 ст.118 Земельного кодексу України. Підставою відмови стала інформація надана відділом у Стрийському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, де вказано, що містобудівна документація, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проект землеустрою щодо впорядкування території даної сільської ради не розроблялися. Однак, на думку позивача, відповідач безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки підстава вказана в оскаржуваній відмові не відповідає ч. 7 ст.118 Земельного Кодексу України. Позивач вважає дії відповідача щодо прийняття такої відмови протиправними, тому просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Позиція відповідача щодо даного спору викладена у відзиві на позовну заяву від 22.04.2019 року. Представник відповідача зазначив, що порядок передачі земельних ділянок у власність визначений статтями 116, 118 та 121 ЗК України. Зазначає, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки містобудівна документація, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальні одиниці, проект землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а також те, що проект землеустрою щодо впорядкування території на території даної сільської ради не розроблялися. Вказує, що проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів розробляються на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Відтак, встановити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки зазначеним вимогам встановлених законом на території Добрівлянської сільської ради Стрийського району не можливо. Просить суд відмовити в позові повністю.
Позивач 24.04.2019 року подав до суду відповідь на відзив, де зазначив, що відповідач не може встановити невідповідність місця розташування об'єкта вимогам закону, що в свою чергу не є підставою відмови відповідно до ЗК України.
Представник позивача у судовому засіданні просить суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив у задоволенні такого відмовити.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
ОСОБА_3 21.02.2019 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га, що розташована на території Стрийського району суміжно з землями Добрівлянської сільської ради для ведення садівництва. (а.с.9)
12.03.2019 відмовою №Ф-1888/0-1435/0/37-19 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області відмовлено у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Відмова обґрунтована тим, що відповідно до інформації наданої відділом у Стрийському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, містобудівна документація, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниці, проект землеустрою щодо впорядкування території даної сільської ради не розроблялися. Враховуючи наведене та керуючись вимогами п.7 ст.118 Земельного Кодексу України, відповідач відмовив у наданні вказаного дозволу. (а.с.10)
При вирішенні спору суд керувався наступним.
У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.22 ЗК України, до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Пунктом "а" ч.3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ст.33 ЗК України, земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Пунктом "в" ч.3 ст.116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Частиною 6 ст.118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Судом з матеріалів справи встановлено, що звертаючись у Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, позивач дотримався передбачених ч.6 ст.118 ЗК України вимог до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, що не заперечується відповідачем.
Згідно з п.4 ст.122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Згідно з п.2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до п.3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно з пп.13 п.4 Положення, Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Оскільки, спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, тому саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Львівській області відноситься розгляд питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому визначені нормами Земельного кодексу України.
Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондує ч.3 ст.23 Земельного кодексу України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З аналізу вказаних положень законодавства, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.
Судом з матеріалів справи встановлено, що обґрунтовуючи відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, відповідач покликається на інформацію надану відділом у Стрийському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, де вказано, що містобудівна документація, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проект землеустрою щодо впорядкування території даної сільської ради не розроблялися. (а.с.24)
ЗК України передбачено механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому, а тому відповідач не мав право відмовляти позивачу у наданні дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з підстав, не передбачених ЗК України.
Таким чином, покликання відповідача на відсутність містобудівної документації, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проекту землеустрою щодо впорядкування території даної сільської ради, є протиправним.
Отже, суд дійшов висновку, що відмова в наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,1 га на території Добрівлянської сільської ради Стрийського району Львівської області, про що викладено у листі №Ф-1888/0-1435/0/37-19 від 12.03.2019 року є протиправною.
Суд вважає за необхідне зазначити, що перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначені ч.7 ст.118 ЗК України, є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
Аналогічного висновку також дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 19.05.2016 року у справі №802/816/15-а.
Таким чином, позовну вимогу про визнання протиправною та скасування відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність викладену у листі ГУ Держгеокадастру у Львівській області № П-1888/0-1435/0/37-19 від 12.03.2019 року належить задовольнити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання та надати дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.10 га. у власність для ведення садівництва на території Добрівлянської сільської ради Стрийського району Львівської області, суд зазначає наступне.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його невідкладно приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.
Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Крім того, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським судом з прав людини складено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх обєктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі Брайєн проти Обєднаного Королівства (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі ISKCON та 8 інших проти Обєднаного Королівства (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі Путтер проти Болгарії (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).
Враховуючи зазначене, позовні вимоги шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га задоволенню не підлягають.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 21.02.2019 року та вирішити питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.10 га у власність для ведення садівництва на території Добрівлянської сільської ради Стрийського району Львівської області.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,1 га для ведення особистого селянського господарства, які розташована на території Добрівлянської сільської ради Стрийського району Львівської області.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити частково.
На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність викладену у листі ГУ Держгеокадастру у Львівській області № П-1888/0-1435/0/37-19 від 12.03.2019 року.
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (пр.В.Чорновола,4, м.Львів,79019; код ЄДРПОУ 39769942) повторно розглянути заяву ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) від 21.02.2019 року та вирішити питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0.10 га у власність для ведення садівництва на території Добрівлянської сільської ради Стрийського району Львівської області, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (пр.В.Чорновола,4, м.Львів,79019; код ЄДРПОУ 39769942), за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 02.05.2019 року.
Суддя Коморний О.І.