Іменем України
02 травня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1237/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати,
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Сєвєродонецької міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- стягнути з Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за листопад 2018 року в розмірі 66,60 грн;
- стягнути з Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за грудень 2018 року в розмірі 9036,56 грн;
- стягнути з Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 111,05 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 23 вересня 2013 року по сьогоднішній день вона працює в Сєвєродонецькій міській раді на посаді адміністратора відділу адміністративних послуг Сєвєродонецької міської ради.
На час звернення до суду відповідачем не здійснено виплату заробітної плати позивачу за листопад-грудень 2018 року. Відповідно до довідки Сєвєродонецької міської ради від 20 березня 2019 року за № 1761, згідно з табелем обліку робочого часу позивач у листопаді 2018 року 5 днів перебувала у відпустці та 17 днів на лікарняному; у грудні 2018 року позивачем відпрацьовано 17 робочих днів, 3 дні позивач перебувала на лікарняному. Загальна сума заборгованості складає 9103,16 грн.
З посиланням на норми статті 43 Конституції України, статей 21, 97, 115, 233 Кодексу законів про працю України та Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", позивач вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням положень статті 34 Закону України "Про оплату праці", статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати" позивач просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати в розмірі 111,05 грн.
24 квітня 2019 року від Сєвєродонецької міської ради через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 23481/2019 надійшла заява від 24 квітня 2019 року, в якій зазначено, що відповідач позовні вимоги підтримує у повному обсязі (арк. спр. 28).
Ухвалою від 27 березня 2019 року про відкриття провадження в адміністративній справі суд вирішив розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 1-2).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
Згідно з записами у трудовій книжці ОСОБА_1 від 29 вересня 1976 року, починаючи з 23 вересня 2013 року позивач працює в Сєвєродонецькій міській раді на посаді головного спеціаліста відділу з організації діяльності Центру надання адміністративних послуг департаменту економічного розвитку міської ради (запис № 21), присяга посадової особи місцевого самоврядування прийнята 23 вересня 2013 року (запис № 22) (арк. спр. 12-15).
Розпорядженням міського голови від 31 грудня 2013 року № 232-К «Про переведення на посади ОСОБА_2 та ОСОБА_1.» переведено з 01 січня 2014 року головного спеціаліста відділу адміністративних послуг міської ради ОСОБА_1 на посаду адміністратора відділу адміністративних послуг міської ради, яка відноситься до V (п'ятої) категорії посад в органах місцевого самоврядування (арк. спр. 16).
Відповідно до довідок Сєвєродонецької міської ради від 20 березня 2019 року № 1761 та від 24 квітня 2019 року № 2597 позивачем за листопад 2018 року відпрацьовано 0 робочих днів, за грудень 2018 року - 17 робочих днів; сума невиплаченої заробітної плати позивача за листопад 2018 року з урахуванням податків складає 66,60 грн, обрахована виходячи з: посадового окладу у сумі 4800,00 грн, надбавки до посадового окладу за ранг - 90,00 грн, надбавки за вислугу років (15 %) - 733,50 грн, разом з урахуванням податків - 5623,60 грн, нарахована сума відпускних за листопад 2018 року- 1866,60 грн, усього - 7490,10 грн, з урахуванням фактично виплаченої заробітної плати у листопаді 2018 року - 1800,00 грн; сума невиплаченої заробітної плати позивача за грудень 2018 року з урахуванням податків складає 9036,56 грн, обрахована виходячи з: посадового окладу у сумі 4800,00 грн, надбавки до посадового окладу за ранг - 90,00 грн, надбавки за вислугу років (15 %) - 733,50 грн, надбавки за високі досягнення у праці (50 %) - 2811,75 грн, разом з урахуванням податків - 8435,25 грн, нарахована сума відпускних за грудень 2018 року - 1866,60 грн, усього - 10301,85 грн (арк. спр. 21, 29).
Кількість відпрацьованих днів у листопаді-грудні 2018 року, вказана у довідках від 20 березня 2019 року № 1761 та від 24 квітня 2019 року № 2597, підтверджена також витягами з табелів обліку робочого часу за цей період (арк. спр. 17, 18).
Сума виплаченої заробітної плати за листопад 2018 року у розмірі 1800,00 грн підтверджена відомістю розподілення виплат Сєвєродонецької міської ради від 14 листопада 2018 року (арк. спр. 19-20, 30-31).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частинами першою та третьою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Частинами першою, п'ятою статті 96 Кодексу законів про працю України визначено, що системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.
Схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі:
мінімального посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України;
міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів.
Частиною п'ятою статті 97 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР) закріплено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (стаття 2 Закону № 108/95-ВР).
Відповідно до частин першої та другої статті 4 Закону № 108/95-ВР джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
Згідно з статтею 13 Закону № 108/95-ВР обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Частинами першою та шостою статті 24 Закону № 108/95-ВР визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.[…].
Відповідно до частин першої, четвертої статті 21 Закону України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.
Згідно з абзацом другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених цією постановою, і схем посадових окладів згідно з додатками 48-54 і 57.
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, пунктом 1 якої визначено випадки, у яких застосовується цей Порядок.
З огляду на вищевикладене судом встановлено, що відповідач зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі виплачувати позивачу заробітну плату із дотриманням вимог чинного законодавства щодо оплати праці. Заробітна плата обраховується органом місцевого самоврядування виходячи з розмірів посадових окладів працівників та відповідних надбавок.
Наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджено, що відповідачем протягом листопада 2018 року та грудня 2018 року такий першочерговий обов'язок не виконаний, умови оплати праці посадових осіб органу місцевого самоврядування не дотримано, що призвело до утворення перед позивачем заборгованості по заробітній платі з урахуванням податків у загальній сумі 9103,16 грн, у тому числі за листопад 2018 року - 66,60 грн, за грудень 2018 року - 9036,56 грн.
Правильність здійсненого відповідачем розрахунку заборгованості по заробітній платі виходячи з розмірів посадового окладу позивача та відповідних надбавок, що утворилася перед позивачем за листопад-грудень 2018 року, наведених у довідках від 20 березня 2019 року № 1761 та від 24 квітня 2019 року № 2597, перевірена судом на підставі наданих документів.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд виходить з такого.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок часткової невиплати йому заробітної плати за листопад 2018 року, а також невиплати у повному обсязі заробітної плати за грудень 2018 року.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення заробітної плати суд вважає таким, що відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача обґрунтовану суму заборгованості по виплаті заробітної плати за листопад-грудень 2018 року, яка 9103,16 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 111,05 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 34 Закону № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Статтею 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
З аналізу положень статей 2, 5 КАС України слідує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при виплаті заборгованості з заробітної плати буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 111,05 грн та вважає їх передчасними.
Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума заборгованості по виплаті заробітної плати за листопад-грудень 2018 року визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, рішення суду в частині стягнення з Сєвєродонецької міської ради на користь позивача суми заробітної плати за один місяць з урахуванням обов'язкових податків та зборів належить до негайного виконання.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 93400, АДРЕСА_1) до Сєвєродонецької міської ради (ідентифікаційний код 26204220, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби Народів, буд. 32) про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати задовольнити частково.
Стягнути з Сєвєродонецької міської ради (ідентифікаційний код 26204220, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби Народів, буд. 32) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 93400, АДРЕСА_1) заборгованість по заробітній платі за листопад-грудень 2018 року в розмірі 9103,16 грн (дев'ять тисяч сто три грн 16 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з Сєвєродонецької міської ради на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати у розмірі 111,05 грн відмовити.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська