Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" квітня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/223/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Чистякової І.О.
за участю секретаря судового засідання Мороз Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Тролейбусне депо №2" (61105, м. Харків, вул. Ньютона, 5, ідентифікаційний код 37766007)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершина УА" (13191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 6, офіс 3, ідентифікаційний код 39305530)
про стягнення 2 538 355,08 грн.
за участю представників сторін:
позивача - адвоката Мухіної А.І., довіреність № 40 від 21.01.2019;
відповідача - адвоката Ігнатенко О.О., ордер серії ХВ № 000084 від 12.09.2018;
Комунальне підприємство "Тролейбусне депо №2" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершина УА" (відповідач) згідно якої просить суд стягнути з останнього штраф у розмірі 2501654,85 грн., пеню у розмірі 36 700,23 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 38 075,34 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 1-29-17 від 29.05.2017 в частині повної та своєчасної поставки товару, у зв'язку із чим, у відповідності до п.7.2, 7.3 вказаного договору останньому було нараховано штрафні санкції.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2019 р., з урахуванням ухвали про виправлення описки від 29.01.2019р., позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.02.2018 р. о 11:30.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 січня 2019 року виправлено допущену описку в ухвалі господарського суду Харківської області від 29.01.2019 щодо дати призначення підготовчого засідання.
14.02.2019р. представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог, вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог, а саме письмових заявок на поставку товару, та отримання них відповідачем у справі, за умовами договору не було визначено направлення заявок в електронному вигляді, а отже скрін-шоти - знімки з екрану, на якому у вікні браузера відкрито веб - сторінку та роздруківка її вмісту не є належним та допустимим доказом на підтвердження отримання позивачем заявки та прострочення відповідачем здійснення поставки товару у строки визначені договором, та нарахування штрафних санкцій, що погоджені сторонами договору. Також, відповідач зазначав, що у договорі сторонами не погоджено направлення заявок в електронному вигляді та не вказано офіційної електронної адреси для направлення заявок на поставку товару, та не вказано особи, з боку відповідача, що уповноважена на прийняття таких заявок. Також, відповідач у відзиві на позов зазначав, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з відповідним позовом, оскільки залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності у відповідності до ч. 1 ст. 265 ЦК України. Також відповідачем було подано клопотання про застосування строків позовної давності, та відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
У зв'язку з перебуванням судді Тацій О.В. 19.02.2019 на лікарняному протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 21.02.2019 підготовче засідання призначено на 14.03.2019 р. об 11:00 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 березня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 квітня 2019 року о 12:00 год.
У зв'язку з закінченням терміну відрядження судді Тацій О.В. розпорядженням В.о. керівника апарату суду від 28.03.2019 № 246/2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 922/223/19.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2019 для розгляду справи № 922/223/19 визначено суддю (суддю - доповідача) Чистякову І.О.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.04.2019 судом прийнято справу №922/223/19 до розгляду. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Також, вказаною ухвалою постановлено повторно провести підготовче провадження у справі, яке призначено судом на "10" квітня 2019 р. об 11:40.
В підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 10 квітня 2019 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 17.04.2019 р. о 14:00 год.
Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.
Присутній представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених ним у відзиві на позов, що наданий до суду 14.02.2019р., а також просив застосувати строки позовної давності та у задоволенні позову відмовити, про надавав клопотання 19.02.2019р. за вх.№4403.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення присутніх представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.
Відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», КП «Тролейбусне депо №2» (позивач у справі) було проведено тендерну процедуру закупівлі, за результатами якої з переможцем процедури закупівлі - ТОВ «Інтершина УА» (відповідач у справі) між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1-29-17 від 29.05.2017 року на постачання товарів код 34350000-5 СРV за ДК 021:2015 - Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності (пневматичні шини).
Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник (відповідач) зобов'язується надати замовнику (позивач) товар: код 34350000-5 СРV за ДК 021:2015 - Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності (пневматичні шини), в порядку і на умовах, визначених договором, а замовник зобов'язується вчасно прийняти і оплатити такий товар.
Пунктом 1.2. договору встановлено, що кількість, ціна і асортимент товару визначаються специфікацією № 1, яка є складовою і невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з пунктом 1.2.1. договору, кількість товару - зазначається виходячи із фактичних потреб замовника в межах запланованої ціни договору.
Відповідно до пункту 2.9. договору, у разі невідповідності якості товару умовам даного договору замовник має право відмовитися від прийняття і оплати такого товару, а якщо товар вже оплачений замовником - вимагати повернення сплаченої суми від постачальника та відшкодування збитків.
Відповідно до пункту 3.1. договору, ціна договору становить 2 985 806,40 грн., у тому числі ПДВ 20%.
Пунктом 3.2. договору встановлено, що сума цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін, або у випадках, передбачених договором.
Умови поставки товару врегульовані Розділом 5 «Поставка товару».
Так, відповідно до п. 5.1. договору, поставка товару здійснюється протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання заявки замовника на конкретну партію товару. Постачальник, за погодженням із замовником, має право на дострокове постачання товару.
Пунктом 5.3. договору встановлено місце поставки; вул. Ньютона, 5, Харківська область, м. Харків, Комінтернівський район, 61105.
Датою поставки товару, згідно п. 5.4. договору, вважається дата доставки товару в місце, зазначене в п. 5.3 договору, що засвідчується підписаною накладною на товар уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до підпункту. 6.3.1. пункту 6.3. договору, постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Розділом 7 Договору № 1-29-17 від 29.05.2017 року встановлено відповідальність сторін.
Так, відповідно до п. 7.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та Договором.
Пунктом 7.2. Договору встановлено, що при порушенні строків поставки або при відмові від постачання Товару Постачальник сплачує на користь Замовника штраф у розмірі 5% від вартості непоставлених Товарів за кожен день прострочення поставки товару.
Пунктом 7.3. Договору встановлено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по цьому Договору, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5 % від загальної вартості продукції за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на період, за який нараховується пеня.
Пунктом 7.4. Договору встановлено, що сторона, що порушила господарське зобов'язання, визначене цим Договором та/або чинним законодавством України, зобов'язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням Стороні, чиї права або законні інтереси було порушено, незалежно від вжиття іншою Стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків, окрім випадків коли остання своїм винним (умисним або необережним ) діянням (дією чи бездіяльністю) сприяла настанню або збільшенню збитків.
Позивач зазначає, що направляв на адресу відповідача заявки на постачання товару: вих. №291 від 12.09.2017р. (про поставку партію шин типу 275/70R22,5 у кількості 60 штук); вих. №299 від 20.09.2017р. (про поставку товару партію шин типу 275/70R22,5 у кількості 60 штук, та типу 11R22,5 у кількості 60 штук); вих.№433 від 23.11.2017р. (про поставку товару партію шин типу 275/70R22,5 у кількості 30 штук, та типу 12.00 R22,5 у кількості 30 штук), що направлені на адресу відповідача за допомогою електронної пошти та роздруківки з електронної пошти позивача про листування позивача з представником відповідача.
Проте, відповідач умови договору виконав частково, а саме поставив товар на суму 818 596,80 грн., з яких товар на суму 570 780,00 грн. було поставлено з порушенням строків поставки,
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку у зв'язку із чим позивачем нараховано штрафні санкції: штраф у розмірі 2 501 654,85 грн. згідно п. 7.2. договору та пеню у розмірі 36 700,23 грн.
Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що передача заявок на поставку товару за допомогою електронного зв'язку не погоджена, заявки про які зазначає позивач: вих. №291 від 12.09.2017р.; вих. №299 від 20.09.2017р.; вих.№433 від 23.11.2017р. відповідачем не отримувались. Докази надані позивачем в обґрунтування позовних вимог не є належними доказами в розумінні с. 73, 76 ГПК України, оскільки у договорі не було зазначено офіційної електронної адреси на направлення заявок в електронному вигляді на адресу відповідача та визначено особу, що уповноважена на прийняття таких заявок, а роздруківки з електронної адреси не підтверджують отримання заявок відповідачем.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Сторони у договорі п.5.1. погодили, що поставка товару має бути здійснена відповідачем на протязі 5-ти днів з отримання заявки позивача, як замовника за договором на конкретну партію товару, а відповідач, як постачальник за погодженням із замовником, має право на дострокове постачання товару.
Отже з вищевказаного пункту договору вбачається, що відліком строку для поставки товару у строки передбачені договором є отримання заявки відповідачем. При цьому у договорі сторони не погодили в якій формі має бути направлена заявка на отримання товару з боку позивача, як замовника за договором.
Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230, ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позивач зазначає, що направляв на адресу відповідача заявки на отримання товару: вих. №291 від 12.09.2017р.; вих. №299 від 20.09.2017р.; вих.№433 від 23.11.2017р., які направлені позивачем в письмовому вигляді із дублюванням на електронну пошту на е-mail відповідача: annlipka@ukr.net, яку позивач визначає як контактну адресу відповідача у справі: ТОВ "Інтершина УА" та зазначає періоди прострочення поставки товару відповідачем саме з моменту отримання вказаних листів: "заявок" відповідачем. У підтвердження позовних вимог та відліку часу з моменту отримання заявки відповідачем та встановлення початку періоду прострочення відповідачем поставки товару позивачем надані скрін-шоти з електронної пошти: "troldepo2@gmail.com" за 13.09.2017р., за 20.09.2017р., за 23.11.2017р. Також, позивачем 05.03.2019р. надані копії роздруківок з офіційного е-mail позивача, засвідчених електронним підписом директора підприємства.
Доказування і подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України є обов'язком сторін.
Згідно вимог ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд позбавлений права самостійно збирати докази, а відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на положення статей 74, 91 ГПК України, докази, надані позивачем, слід розглядати як письмові докази.
Надані позивачем скріншоти (знімки з екрану комп'ютера) з огляду на положення статті 96, відповідно до якої електронними доказами є інформація в електронному (цифровому) вигляді, яка містить дані про обставини справи, які подаються суду на електронних пристроях. Процесуальні норми дозволяють подання таких доказів у паперових копіях, засвідчених у передбачений законодавством спосіб, проте обов'язком сторони, яка подає ці докази у паперовому вигляді, є доведення існування цих доказів в електронній формі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон) юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
У той же час, згідно з ч. 1 ст. 5 названого Закону електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно зі ст. 1 названого Закону обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Судом встановлено, що між позивачем і відповідачем не було домовленості про ведення ділової переписки та відправлення заявок на поставку товару електронною поштою, у договорі відсутня офіційна електронна адреса, що вказувалася б відповідачем для офіційного листування із відповідачем, із скрін-шоту екрану не вбачається, який саме лист був направлений відповідачу.
Також, суд зазначає, що електронна адреса "annlipka@ukr.net" не є офіційною адресою для прийняття заявок на поставку товару.
Стаття 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачає, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.
Суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач підтверджував отримання будь-яких електронних листів від позивача, а також відповідач проти отримання заявок позивача на отримання товару: вих. №291 від 12.09.2017р.; вих. №299 від 20.09.2017р.; вих.№433 від 23.11.2017р. заперечував.
Таким чином, надані позивачем роздруківки екрану (скріншоти) з електронних адрес пошти - не містять обов'язкових реквізитів електронних документів та не відповідають ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тому не можуть бути визнані належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 73, 76-79 ГПК України. Суд не може враховувати ці документи як належні докази при прийнятті рішення.
Враховуючи вищенаведене позивачем не надано доказів проте, що заявки по яким мало місце прострочення поставки товару відповідачем та відповідно до цього й нараховані штрафні санкції у вигляді штрафу у розмірі 2501654,85 грн. та пені у розмірі 36 700,23 грн., а саме: №291 від 12.09.2017р.; вих. №299 від 20.09.2017р.; вих.№433 від 23.11.2017р. були отримані відповідачем, у визначені позивачем дати, а отже й обов'язку по поставці товару у відповідача не виникло, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та недоведеними, а тому вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.
Разом із тим, відповідачем у справі було заявлено про застосування позовної давності.
Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.1 та п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, за змістом названих норм позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Як зазначав Вищий господарський суд України у пункті 2.2. постанови Пленуму від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" стосовно того, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, судом встановлено безпідставність позовних вимог та вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, а отже й застосовувати позовну давність у даному випадку не має підстав, а тому заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.
Також, позивачем подано клопотання про визнання поважними причини пропуску строку на подання позову поважними та поновлення пропущеного процесуального позивачем строку на подання позовної заяви, у зв'язку із оскарженням судового рішення: ухвали про залишення позову Комунального підприємства "Тролейбусне депо №2" по справі №922/2584/18 позивачем у справі в апеляційному порядку, відповідачем у справі у касаційному порядку.
Розглянувши вищевказане клопотання позивача суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.
Проте, суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог позивача, тому суд не розглядає питання про визнання причин пропуску позовної давності поважними, а тому відмовляє у задоволенні вищевказаного клопотання позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 38 075,33 грн. слід покласти на позивача, оскільки у позові відмовлено повністю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 610, 611, 612, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 38075,33 грн. покласти на позивача у справі: Комунальне підприємство "Тролейбусне депо №2" (61105, м. Харків, вул. Ньютона, 5, ідентифікаційний код 37766007).
Позивач: Комунальне підприємство "Тролейбусне депо №2" (61105, м. Харків, вул. Ньютона, 5, ідентифікаційний код 37766007).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтершина УА" (13191, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 6, офіс 3, ідентифікаційний код 39305530).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "02" травня 2019 р.
Суддя І.О. Чистякова