"22" квітня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/223/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Мандриченко В.Є.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Родина" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" про стягнення заборгованості в сумі 2179787,72 грн., -
Сільськогосподарський виробничий кооператив "Родина" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" про стягнення заборгованості в сумі 2179787,72 грн., посилаючись на наступне.
01 січня 2015 року між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Родина" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" було укладено договір постачання молочної сировини № 10, відповідно до якого позивач зобов'язався систематично, протягом всього строку дії договору постачати відповідачу молочну сировину (товар), а відповідач зобов'язався приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах, передбачених договором.
Пунктом 5.4 договору встановлено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 10 робочих днів з моменту поставки в зимовий період та протягом 20 днів - літній період.
Проте, як стверджує позивач, відповідач систематично порушував свої зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару, в результаті чого станом на 31.12.2018 р. перед позивачем утворився борг в сумі 2179787,72 грн., що підтверджується видатковими накладними позивача та приймальними квитанціями на закупівлю молочної сировини відповідача, а також актом зведення взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем. Наразі позивач зазначає, що всі переговори між сторонами стосовно погашення боргу до позитивних результатів не призвели, що стало підставою для звернення до суду із заявленим позовом.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.02.2019 р. вказану позовну заяву СВК "Родина" (вх. № 239/19) залишено без руху, оскільки заявником до позовної заяви не надано обґрунтованого розрахунку суми боргу, що заявлена до стягнення.
28.02.2019 р. СВК "Родина" подано до господарського суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 2-932/19), до якої позивачем додано розрахунок суми боргу ТОВ "Молокозавод".
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.03.2019 р. позовну заяву Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Родина" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/223/19 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання з викликом учасників справи призначено на 20.03.2019 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.04.2019 р. у справі № 916/223/19 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 22.04.2019 р.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином попередньою і за новою юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому з огляду на те, що відповідачем юридичну адресу було змінено після звернення позивача до суду із заявленим позовом, дана справа підлягає розгляду господарським судом Одеської області відповідно до положень ч. 2 ст. 31 ГПК України. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про розгляд справи були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "за зазначено адресою не знаходиться" та "для уточнення адреси одержувача".
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
01 січня 2015 року між СВК "Родина" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Молокозавод" (покупець) було укладено договір постачання молочної сировини № 10, відповідно до п. 1.1 якого позивач як продавець зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцеві молочну сировину, що відповідає вимогам ДСТУ 3662-97 "Молоко коров'яче незбиране. Вимоги при закупівлі", а відповідач як покупець зобов'язується приймати цю молочну сировину на умовах, зазначених в цьому договорі, та своєчасно проводити її оплату. Даний договір укладено з метою забезпечення зазначених в цьому договорі обсягів поставок по нині діючим цінам.
Згідно п. 1.2 договору молочна сировина, що поставляється продавцем за цим договором, є власною виробленою продукцією продавця.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що молочна сировина постачається систематично протягом усього строку дії цього договору.
За умовами п. 5.1 договору закупка молочної сировини здійснюється за договірними цінами, з урахуванням вимог ДСТУ 3662-97 "Молоко коров'яче незбиране. Вимоги при закупівлі".
Відповідно до п. 5.2 договору базовою договірною ціною приймається закупівельна ціна молочної сировини першого сорту за 1 кг при базисних масових частинах жиру і білка (відповідно 3,4% і 3,0%).
Згідно п. 5.3 договору рівень договірних закупівельних цін на молочну сировину встановлюється протоколом узгодження цін (додаток до цього договору).
Пунктом 5.4 договору встановлено, що розрахунки за поставлену молочну сировину здійснюються в безготівковому або готівковому порядку протягом десяти робочих днів з моменту поставки в зимовий період і протягом двадцяти днів - в літній період.
Відповідно до п. 7.2.3 договору покупець зобов'язується оплатити поставлену молочну сировину в розмірах і строки, встановлені цим договором.
В п. 8.1 договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Згідно п.п. 9.1, 9.2 договору всі суперечки або розбіжності, які виникають між сторонами за цим договором або у зв'язку з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. У разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, він підлягає розгляду в господарському суді Одеської області в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Відповідно до п. 10.1 договору останній набирає чинності з 01 січня 2015 року і діє до 31 грудня 2015 року включно.
Пунктом 10.2 договору встановлено, що у випадку, якщо жодна зі сторін письмово не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 10 днів до закінчення терміну його дії, цей договір вважається пролонгованим на наступний рік на тих же умовах. Кількість пролонгацій не обмежується.
Як з'ясовано судом, жодна із сторін не зверталась з відповідною заявою про припинення дії договору постачання молочної сировини № 10 від 01.01.2015 р., у зв'язку з чим вказаний договір є діяв у спірний період поставки.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору постачання молочної сировини № 10 від 01.01.2015 року СВК "Родина" поставлявся обумовлений договором товар за замовленнями покупця. Так, зокрема, за вказаним договором № 10 від 01.01.2015 року СВК "Родина" за період з 31.05.2018 року по 30.11.2018 року було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 2179787,72 грн. (з ПДВ), що підтверджується:
- видатковою накладною від 31.05.2018 р. № 1142, відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 537986,06 грн. (а.с. 35);
- видатковою накладною від 31.07.2018 р. № 1144, відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 339854,48 грн. (а.с. 37);
- видатковою накладною від 31.08.2018 р. № 1146, відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 336725,96 грн. (а.с. 39);
- видатковою накладною від 30.09.2018 р. № 1147, відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 342460,02 грн. (а.с. 41);
- видатковою накладною від 31.10.2018 р. № 1148, відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 384324,94 грн. (а.с. 43);
- видатковою накладною від 30.11.2018 р. № 1150, відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 238436,26 грн. (а.с. 45);
- видатковою накладною від 30.11.2018 р. № 1150, відповідно до якої поставлено і передано товар на суму 63238,14 грн. (а.с. 46).
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
При цьому поставлений позивачем товар було отримано уповноваженою особою відповідача, про що свідчать підписи на приймальних квитанціях на закупівлю молочної сировини № 148 від 31.05.2018 р., № 156 від 31.07.2018 р., № 160 від 31.08.2018 р., № 164 від 30.09.2018 р., №168 від 31.10.2018 р. та № 172 від 30.11.2018 р.
Виходячи з вищенаведеного та враховуючи положення п. 1.1 договору, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору згідно вищевказаних накладних, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.
Більш того, слід зазначити, що у випадку поставки позивачем неналежної якості відповідач був наділений правом на відмову в отриманні такого товару, натомість товар було прийнято без зауважень, про що свідчать наявні підписи уповноваженої особи відповідача на вказаних приймальних квитанціях на закупівлю молочної сировини.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору постачання молочної сировини № 10 від 01.01.2015 р., а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договорів видаткових накладних.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Так, в п. 5.4 договору встановлено, що розрахунки за поставлену молочну сировину здійснюються в безготівковому або готівковому порядку протягом 10-ти робочих днів з моменту поставки в зимовий період і протягом 20-ти днів - в літній період.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем товару за вказаним накладними згідно умов договору постачання молочної сировини № 10, в матеріалах справи відсутні. Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості отриманого товару за вказаними накладними відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за договором № 10, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2179787,72 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Родина" відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 32696,82 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Родина" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Молокозавод" про стягнення заборгованості в сумі 2179787,72 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Молокозавод" (40000, м. Суми, вул. Соборна, буд. 14; код ЄДРПОУ 31292740) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Родина" (68232, Одеська область, Саратський район, с. Плахтіївка, вул. Сонячна, буд. 126; код ЄДРПОУ 03766116) заборгованість в сумі 2179787/два мільйона сто сімдесят дев'ять тисяч сімсот вісімдесят сім/грн. 72 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 32696/тридцять дві тисячі шістсот дев'яносто шість/грн. 82 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 02 травня 2019 р.
Суддя В.С. Петров