ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" квітня 2019 р. справа № 300/627/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд із позовною заявою до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, за наслідками розгляду наданої позивачем заяви про зарахування пільгового стажу і призначенні пенсії на пільгових умовах, відмовлено в такому зарахуванні та у призначенні пенсії, мотивуючи тим, що відсутній необхідний пільговий стаж роботи (12 років 6 місяців). Вважає відмову відповідача незаконною, оскільки в період з 01.07.2005 року по 01.04.2009 року, з 01.12.2009 року по 08.10.2018 року позивач працював на посадах майстер лісу та майстер лісозаготівель у Державному підприємстві «Делятинське лісове господарство», що підтверджується даними трудової книжки щодо пільгового стажу роботи та довідками про підтвердження трудового стажу.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.1-2).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 01.04.2019 року, який міститься в матеріалах справи (а.с.21-22). Зокрема, просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що згідно поданих позивачем документів загальний стаж складає 32 роки 07 місяців 18 днів, в тому числі спеціальний стаж складає 11 років 11 місяців за період з 01.05.2005 року по 01.04.2009 року та з 01.12.2009 року по 11.10.2017 року, що є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах. Крім того, з 11.10.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року, відповідно, робітники, майстри (в тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплавах, включаючи зайнятих на обслуговування механізмів і обладнання за наявності на 11.10.2017 року - чоловіків 26 років 6 місяців страхового стажу, з них не менше 12 років 06 місяців спеціального стажу роботи, пенсія за вислугу років призначається після досягнення 55 років. Просив суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, з врахуванням правових висновків Верховного Суду встановив таке.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_2 (а.с.31-32) та Довідки, виданої Державним підприємством «Делятинське лісове господарство» про підтвердження трудового стажу №554 від 10.10.2018 року у період з 01.07.2005 року по 01.04.2009 року і у період з 01.12.2009 року по 08.10.2018 року (12 років 7 місяців), працював на посадах майстер лісу та майстер лісозаготівель у Державному підприємстві «Делятинське лісове господарство» (зворотній бік а.с. 34).
12.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Надвірняського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах відповідно до пункту «в» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак рішенням Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.01.2019 року за №153 йому відмовлено у призначені такої пенсії, через відсутність необхідного пільгового стажу роботи (11 років 11 місяців). Вказане рішення обґрунтовано тим, що згідно наданих документів загальний стаж роботи складає 32 роки 07 місяців 18 днів, спеціальний стаж роботи складає 11 років 11 місяців за період. З 11.10.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, відповідно, робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплавах, включаючи зайнятих на обслуговування механізмів і обладнання за наявності на 11.10.2017 року - чоловіків 26 років 6 місяців страхового стажу, з них не менше 12 років 06 місяців спеціального стажу роботи, пенсія за вислугу років призначається після досягнення 55 років. У зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи (12 років 6 місяців) відсутні підстави для призначення пенсії (а.с.24).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини 1 статті 46 Конституції України держава гарантує право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до пункту «в» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
Згідно п. «б» ст.13 Закону №1788 за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Відповідно до Списку професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №583 від 12.10.1992 року посади «майстри, старші майстри, зайняті на лісосіках, лісонавантажувальних пунктах, верхніх і проміжних складах» відносяться до посад, що дають право на вислугу років.
Статтею 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно п.23 та 24 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Як було встановлено судом, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 01.07.2005 року по 01.04.2009 року та з 01.12.2009 року по 08.10.2018 року працював у Державному підприємстві «Делятинське лісове господарство» на посаді майстер лісу (а.с.31-32).
Згідно наданої довідки Державного підприємства «Делятинське лісове господарство» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за № 554 від 10.10.2018 року вказано, що ОСОБА_1 працював повний робочий день у Державному підприємстві «Делятинське лісове господарство» в період з 01.07.2005 року по 01.04.2009 року, з 01.12.2009 року по 08.10.2018 року (12 років 7 місяців) на посадах майстер лісу та майстер лісозаготівель (а.с. 13).
У відповідності до абзацу другого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що було змінено Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ, який набрав чинності з 11.10.2017 року, положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Вказані положення Закону № 2148-VІІІ є такими, що у встановленому законом порядку неконституційними не визнавались.
Тобто, пенсії за вислугу років, згідно із нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначається за умови наявності станом на 11.10.2017 року передбачених даним Законом страхового стажу та спеціального стажу при досягненні особами віку, передбаченого статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Судом встановлено, що 12.10.2018 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. "в" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року. Згідно поданих документів страховий стаж позивача становить 32 роки 7 місяців 18 днів, а спеціальний стаж роботи станом на 08.10.2018 року складає 12 років 07 місяців, а саме періоди роботи з 01.07.2005 року по 01.04.2009 року та з 01.12.2009 року по 08.10.2018 року (а.с. 13).
Відповідач у рішенні від 11.01.2019 року про відмову в призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до п. "в" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" посилався на відсутність необхідного спеціального стажу роботи.
При цьому, в даному рішенні зазначив, що з 11.10.2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, відповідно особам, які на день набрання чинності мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Одночасно з цим, відповідач зазначив, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 32 роки 7 місяці 18 днів, а спеціальний стаж роботи за вислугу років станом на 11.10.2017 року - 11 років 11 місяців.
Суд констатує, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, яким були внесені зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», набрав чинності 11.10.2017 року.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
У рішенні № 1-42/2011 від 26 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у рішенні від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
Крім того, у рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині 3 статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Таким чином, судом встановлено, що на час звернення із заявою від 12.10.2018 року про призначення пенсії, в позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 року, який передбачений п. "в" ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому відповідач обґрунтовано відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугою років рішенням від 11.01.2019 року (а.с. 24).
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини, в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному Рішенні Європейський Суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
За таких обставин, оскаржуване рішення Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 11.01.2019 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 в зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 року - 12 років 6 місяців є обґрунтованим та законним, тобто прийнятим в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), АДРЕСА_1
Надвірнянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 40386749), майдан Шевченка, буд.3, м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78400.
Суддя /підпис/ Грицюк П.П.