Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/4234/18
номер провадження 2/695/500/19
25 квітня 2019 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Середи Л. В.
за участю секретаря - Оніщенко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що він є власником житлового будинку №111, який знаходиться по вул. 23 Вересня у м. Золотоноша Черкаської області, на підставі договору купівлі-продажу від 16.003.2002 року.
Відповідач є колишньою дружиною позивача, шлюб між ними розірваний, а фактичні шлюбні відносини припинені.
Відповідач не проживає за місцем своєї реєстрації понад один рік, сторони будь-яких відносин один з одним не підтримують, її місце знаходження позивачу не відомо.
Той факт, що відповідач зареєстрована у будинку позивача, хоча ним не користується створює позивачу незручності та заважає повноцінно користуватися вказаним будинком, чим порушується право позивача володіти, користуватися, розпоряджатися своїм нерухомим майном, та відповідно обмежує можливості стосовно належного оформлення соціальної допомоги з боку держави, а тому він звернувся до суду з відповідною позовною заявою про визнання відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Розгляд вказаної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду від 27.12.2018 року.
Ухвалою суду, яка направлена відповідачу в установленому порядку, останній був наданий строк для подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також строк для подання відзиву на позов. Відповідач відзиву на позов, заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, чи клопотанням про розгляд справи за участю сторін до суду не направила.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи за відсутності сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 придбав на підставі договору купівлі-продажу від 16.03.2002 року житловий будинок з надвірними будівлями за №111, що знаходиться в м. Золотоноша по вул. 23 Вересня Черкаської області. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №684.
Також судом встановлено, що у вказаному будинку зареєстрована відповідач по справі ОСОБА_2, яка є колишньою дружиною позивача, що стверджується як доводами самого позивача так і довідкою виконавчого комітету Золотоніської міської ради №12085.
Відмовляючи позивачу у задоволенні його позовних вимог суд виходить із того, що згідно свідоцтва про шлюб (серії 1-СР №077096 від 20.11.2011 року) позивач та відповідач по справі зареєстрували шлюб 23.03.1991 року, про що складено актовий запис №2.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12.02.2013 року вказаний шлюб було розірвано.
Таким чином судом встановлено, що на час придбання вказаного будинку позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, а сама відповідач прописана у вказаному будинку, який придбаний в період шлюбу.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст.22 КпШС України ( яка діяла на час придбання майна) майно нажите подружжям під час шлюбу являється їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя мають рівні права володіння, користування, розпоряджання цим майном. Аналогічна норма визначена і ст.60 СК України.
Статтею 26 КпШС України та ст. 69 СК України передбачено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із ст.28 КпШС України передбачалось, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Зазначене закріплено і в ст.70 СК України.
Відповідно до п.34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до п.19 постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно з пунктом 34 Постанови пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР.
За таких обставин, суд вважає, що сімейним законодавством визнається презумпція режиму майна, набутого за час шлюбу як спільна сумісна власність подружжя, де частки подружжя є рівними, а сама належність певного виду майна комусь одному із подружжя підлягає доказуванню у порядку визначеному чинним законодавством.
Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України тает. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Частина 1 статті 68 СК України передбачає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В судовому засіданні встановлено, що сторони вже не перебувають в зареєстрованому шлюбі, однак за час перебування у шлюбі позивач придбав вказаний вище житловий будинок. Сторони зареєстровані у вказаному будинку. Після припинення шлюбних відносин відповідач переїхала проживати в інше місце, не знявшись з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Таким чином, оскільки майно було придбане в період шлюбу та за загальною презумпцією режиму майна, набутого за час шлюбу як спільна сумісна власність подружжя, де частки подружжя є рівними, є спільним сумісним майном, відповідач, як співвласник (а не член сім'ї власника) не може бути визнаний таким, що втратила право користування жилим приміщенням незалежно від періоду відсутності.
Та обставина, що шлюб між сторонами розірвано не може вплинути на майнові права відповідача в силу норм ст. 68 СК України.
Позивач доказів придбання вказаного будинку за свої особисті кошти, а тому і належності тільки йому цього майна, як того вимагають норми чинного законодавства, суду не надав.
Таким чином суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволення не підлягають.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено то судовий збір, який сплачений позивачем за подання даної позовної заяви, із відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.,ст. 223, 263, 265, 279-284, 288, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.
Суддя : Середа Л.В.