Справа № 133/3218/18
Провадження № 22-ц/801/830/2019
Категорія: 50
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач:ОСОБА_2
Іменем України
26 квітня 2019 року місто Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2,
суддів Матківської М.В., Сопруна В.В.
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 лютого 2019 року, ухвалене суддею Сєчко В.Л., повний текст якого складено того ж дня,
в справі №133/3218/18
за позовом ОСОБА_4 (позивач)
до ОСОБА_3 (відповідач)
про стягнення аліментів на період навчання,-
встановив:
ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на період навчання дочки, в обґрунтування якого посилалась на те, що з відповідачем по справі перебувала в зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є повнолітньою і на даний час навчається у Вінницькому торговельно-економічному коледжі КНТЕУ, на денній контрактній формі навчання. Денна форма навчання позбавляє доньку додатково працювати та заробляти кошти на своє життя, тому на період навчання вона потребує матеріальної допомоги.
Утримувати самостійно дочку їй важко, оскільки вона працює на низькооплачуваній роботі, тому забезпечити її всім необхідним немає можливості.
Відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання доньки на період навчання не надає, хоча працює, має стабільний заробіток і в змозі сплачувати аліменти, а тому просила винести рішення, яким стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини на період її навчання в розмірі ј частини зі всіх видів заробітку.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 лютого 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на навчання доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 20.12.2018 і до закінчення навчання або досягнення ОСОБА_5 двадцятитрьохрічного віку.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 500 (п'ятсот) гривень витрат на правову допомогу, а також на користь держави судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. із зарахуванням коштів до спеціального фонду Державного бюджету України.
Не погодившись із рішенням відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просив змінити рішення, зменшивши розмір аліментів до 1/8 частини всіх його доходів. В частині стягнення з нього витрат на правову допомогу просить скасувати рішення та відмовити в цій частині позову.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що апелянт не має можливості надавати допомогу у визначеному судом розмірі, оскільки його стан здоров'я потребує постійного лікування та затрат на медикаменти. Крім того, на його утриманні знаходиться інша сім'я - дружина, із якою він перебуває у фактичних шлюбних стосунках, та двоє її дітей.
Апелянт також звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував направлений ним в межах наданого строку відзив на позовну заяву із доданими до нього доказами, що призвело до порушення принципу змагальності.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надійшов.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року встановлено в розмірі 1921 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192100 грн.), спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Сторони перебували у шлюбі, від якого мають спільну дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії І-КИ №108764, батьками дитини записані сторони у справі (а.с. 5).
Відповідно до довідки № 2341 від 03.12.2018 ОСОБА_4 проживає разом з дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: вул. ім. К.Г.Богачука, смт. Глухівці Козятинського району (а.с. 6).
Довідкою, виданою Вінницьким торговельно-економічним коледжем КНТЕІ за № 983 від 25.10.2018 підтверджено, що ОСОБА_5 дійсно навчається у цьому закладі на 3-му курсі денної форми навчання за спеціальністю «Харчові технології», за контрактом. Термін навчання з 01.09.2018 до 31.01.2020 (а.с. 15).
Договором про навчання від 10.08.2016 - п. 4.3 передбачено, що загальна вартість освітньої послуги становить 28600 грн (а.с. 8-10).
Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_4 працює на посаді вивантажувача ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» і відповідно до довідки про її доходи №242 від 19.11.2018 отримує середньомісячну заробітну плату у розмірі 4955 грн (а.с. 7).
До відзиву на позовну заяву відповідач надав докази наявності у нього певних захворювань та фінансових зобов'язань, проживання з іншою жінкою, проте не подав жодних доказів на підтвердження своїх доходів, хоча і визнав, що отримує в середньому 13000 на місяць.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правильним.
Відповідно до частини першої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 15 травня 2006 року № 6 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» звертає увагу судів на те, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
При цьому СК України виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що згідно з вимогами чинного законодавства ОСОБА_3 як батько ОСОБА_5 зобов'язаний утримувати свою дочку, яка продовжує навчання та потребує у зв'язку із чим матеріальної допомоги.
Відповідачем не доведено відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України те, що він не має можливості надавати допомогу на утримання дочки на період її навчання, тоді як позивачем надано достатньо доказів на підтвердження свого майнового стану.
Доводи апеляційної скарги про знаходження на утриманні відповідача двох неповнолітніх дітей жінки, із якою він проживає у фактичних шлюбних стосунках, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки необхідність утримувати іншу сім'ю не виключає обов'язку відповідача надавати матеріальну допомогу позивачу. Так, ОСОБА_5 досягнула повноліття, продовжує навчання, перебуває на повному матеріальному забезпеченні матері, яка маючи обмежені можливості самостійно утримувати дитину, яка продовжує навчання, все ж оплачує проживання у гуртожитку, забезпечує її одягом, продуктами харчування та всіма необхідними для навчання знаряддями, а відтак потребує також допомоги зі сторони батька дитини.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про наявність у відповідача боргових зобов'язань, а також про погіршення стану здоров'я відповідача, оскільки надані докази не свідчать про наявність у нього стійкого захворювання, яке може потягти втрату працездатності і призвести до значних матеріальних затрат.
Суд першої інстанції дійсно жодним чином не врахував відзиву відповідача й доданих до нього доказів, а тому апеляційний суд відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України їх прийняв та оцінює в сукупності з іншими доказами по справ.
Проте зазначені докази не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, оскільки свідчать про наявність у відповідача можливості надавати допомогу повнолітній дитині, яка продовжує навчання, і потребує такої допомоги від батька.
Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального права, а допущені порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи по суті.
Разом з цим, задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд першої інстанції не врахував наступне.
Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
Частиною 3 статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачем ОСОБА_4 витрат на професійну допомогу, суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах справи відсутній розрахунок витрат на правову допомогу в сумі 500 грн, яка відповідно до квитанції № 7 від 18.12.2018 сплачена позивачем адвокату ОСОБА_6, так само як відсутній детальний опис робіт (наданих адвокатом послуг).
Зазначене відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в їх стягненні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, Суд,
постановив:
Апеляційну скаргу швачко ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 лютого 2019 року в частині вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500 гривень - відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9