Справа № 181/446/19
Провадження №3/181/152/19
за справою про адміністративне правопорушення
25 квітня 2019 року смт Межова
Суддя Межівського районного суду Дніпропетровської області Юр'єв О.Ю., розглянувши матеріали адміністративної справи, що надійшла від Межівського ВП Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області відносно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, який не працює, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, притягнутого по ч.2 ст.187 КУпАП,
15 квітня 2019 року встановлено, що, згідно ухвали Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2018 року, відносно ОСОБА_1 встановлений адміністративний нагляд, яким передбачені певні обмеження строком на 12 місяців, а саме: заборони виходу з будинку за місцем мешкання з 21.00 до 05.00 години кожної доби; заборони виїзду за межі району в особистих справах без дозволу Межівського відділення поліції Синельниківського відділу поліції в Дніпропетровській області; заборони перебування у ресторанах, готелях, гуртожитках, вокзалах, ринках, кафе, барах, де продаються спиртні напої, відвідувати кіоски з метою придбання спиртних напоїв, крамниці і спецвідділи з продажу вино-горілчаних виробів; реєструватися в Межівському відділенні поліції Синельниківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області 4 рази на місяць з 09.00 до 18.00 години протягом терміну адміністративного нагляду. Незважаючи на певні обмеження, 11 квітня 2019 року з 21.30 години ОСОБА_1 був відсутній за місцем проживання, чим своїми діями порушив правила перебування під адміністративним наглядом.
ОСОБА_1 в судовому засіданні вину свою визнав та щиро розкаявся.
Окрім цього, скоєння правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 11 березня 2019 року, рапортами старшого інспектора-чергового та поліцейського СРПП №3 Межівського ВП Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області та ухвалою Межівського районного суду від 18 червня 2018 року.
Вивчивши матеріали адміністративної справи, дійшов висновку, що належним способом здобуто достатньо доказів у підтвердження того, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.187 КУпАП, при обставинах, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
При накладенні адміністративного стягнення відповідно до ст.33 КУпАП враховується, що ОСОБА_1 в скоєному зізнався, щиро розкаявся, ніде не працює, правопорушення вчинено повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, а тому вважаю за необхідне накласти стягнення у вигляді арешту в межах санкції, передбаченої ч.2 ст.187 КУпАП, як найбільш доцільну та достатню міру стягнення для виправлення.
Стосовно ст.326 КУпАП, якою передбачено, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Ч.1 ст.294 КУпАП - постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1853 цього Кодексу.
Проте, рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 30 жовтня 2014 року по справі “Швидка проти України” (Заява № 17888/12), яке, окрім іншого, розглядалося в аспекті можливості оскарження рішення суду по справі про адміністративне правопорушення, яким було призначено стягнення у вигляді адміністративного арешту, і ефективності застосування рішення апеляційного суду, в разі скасування рішення місцевого суду, було визначено таке.
“п.44 - суд вважає за належне розглянути цю скаргу за статтею 2 Протоколу №7, у якій зазначено таке:
“ 1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.
2. Із цього права можуть поширюватися винятки для передбачених законом незначних правопорушень або коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку.”
53. Суд зазначає, що апеляційна скарга заявниці на постанову від 30 серпня 2011 року, подана того ж дня, не зупиняла виконання судового рішення, а накладене стягнення було застосовано невідкладно. Це було зроблено відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким передбачено невідкладне виконання постанови лише, якщо вона стосується позбавлення волі. Якщо б покарання було іншим, рішення суду першої інстанції набрало б законної сили лише за відсутності апеляційної скарги упродовж встановленого законодавством строку або якщо б апеляційний суд залишив його без змін. Проте у цій справі перегляд судом апеляційної інстанції відбувся після того, як заявниця відбула у повному обсязі призначене судом першої інстанції покарання. Суд вважає незрозумілим, як такий перегляд на цій стадії міг ефективно виправити недоліки рішення суду нижчої інстанції.
54. Суд не оминає увагою той факт, що якби апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції, то заявниця могла вимагати на цій підставі виплати їй відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Проте такий ретроспективний та виключно компенсаторний засіб юридичного захисту не можна вважати заміною права на перегляд, закріпленого у статті 2 Протоколу №7. Інше рішення суперечитиме усталеному принципові практики Суду, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці (див., mutatis mutandis, вищезазначене рішення у справі “Ейрі проти Ірландії” (Airey v. Ireland), п. 24, та рішення у справі “ОСОБА_2 проти Іспанії” (Garciia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000?II).
55. З огляду на вищевикладене Суд констатує, що у цій справі було порушення статті 2 Протоколу №7.
Таким чином, з метою недопущення порушення прав і свобод особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та якій обрано захід стягнення у вигляді адміністративного арешту, з урахуванням практики ЕСПЛ, суд вважає, що не слід виконувати постанову про застосування адміністративного арешту негайно після її винесення.
У зв'язку з цим необхідно надати ОСОБА_1 десятиденний строк для можливості оскарження даної постанови.
Відповідно до Закону України “Про судовий збір” у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з порушника стягується судовий збір, який станом на день винесення цієї постанови складає 384 гривні 20 копійок.
Враховуючи вище викладене, на підставі ч.2 ст.187 КУпАП та, керуючись ст.ст. 221, 249, 252, 283, ч.1 п.1 ст.284 КУпАП, -
Визнати ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 та накласти стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк 7 (сім) діб.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 384 (трьохсот вісімдесяти чотирьох) гривень 20 копійок.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Межівський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Виконання зазначеної постанови допустити через десять днів з дня її винесення. В разі оскарження - після відповідного рішення апеляційного суду. Негайному виконанню не допускати.
Cуддя: О. Ю. Юр'єв