Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
місто Київ
справа № 758/4854/16-ц
провадження № 61-24216св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_3,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») про стягнення страхового відшкодування.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 22 жовтня 2015 року між ним і відповідачем укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № АЗ-000/054/15 0000359 автомобіля НОМЕР_1. Страхова сума за договором складає 180 000, 00 грн, франшиза - 0, 5 % від страхової суми, а саме 900, 00 грн. 26 грудня 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Nissan Almera», під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4. Позивач зазначив, що ним відповідно до умов договору страхування повідомлено про страховий випадок відповідача та надані всі необхідні документи для виплати страхового відшкодування. 18 січня 2016 року відповідачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 52 532, 72 грн. Позивач провів відновлювальний ремонт автомобіля, вартість якого складає 93 419, 00 грн, а тому 26 лютого 2016 року він звернувся до відповідача з заявою, в якій повідомив про проведення відновлювального ремонту та надав акт виконаних робіт з підтвердженням його оплати. 03 березня 2016 року відповідач відмовив йому у перегляді розміру страхового відшкодування. Послався на те, що розмір страхового відшкодування повинен визначатися з реальної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач поданий позов не визнав, вважав його необґрунтованим, та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 року у складі судді Шаховніної М. О. у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позивач всупереч умовам договору не погодив у письмовій формі із страховою компанією станцію технічного обслуговування (далі - СТО), на якій відремонтовано автомобіль, а тому це є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволені. Стягнуто із ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 32 183, 28 грн та судові витрати в сумі 551, 21 грн.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що після ДТП автомобіль позивача розміщено на СТО фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.), на цій же СТО пошкоджений автомобіль оглянуто представником відповідача. ФОП ОСОБА_5 04 січня 2016 року надано рахунок № Сч-Ш-1998 на суму 86 282, 00 грн, який 18 січня 2016 року відповідачем сплачено в розмірі 52 532, 72 грн шляхом перерахування цих коштів ФОП ОСОБА_5 З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що здійснивши страхове відшкодування шляхом перерахування коштів саме ФОП ОСОБА_5, відповідач погодився із письмовим повідомленням позивача про намір проводити ремонт застрахованого автомобіля саме на цій станції технічного обслуговування, в іншому разі відповідач повинен був із цих підстав не перераховувати кошти на зазначену СТО.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПрАТ «УПСК» просило рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивач всупереч умовам договору не погодив письмово із страховиком СТО для здійснення ремонту. Оскільки позивач належним чином не виконав умови договору, що надають йому право визначати вартість ремонту транспортного засобу, відповідач скористався калькуляцією AUDATEXта здійснив виплату страхового відшкодування за платіжними реквізитами, зазначеними позивачем. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сплату страхового відшкодування ним здійснено за рахунком № Сч-Ш-1998 ФОП ОСОБА_5, оскільки цього рахунку він не отримував, і про його наявність йому не було відомо. Грошові кошти сплачені на рахунок ФОП ОСОБА_5 на підставі заяви на виплату страхового відшкодування від 05 січня 2016 року та страхового акта від 18 січня 2016 року.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у березні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем 22 жовтня 2015 року укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № АЗ-000/054/15 0000359, предметом якого є автомобіль НОМЕР_1.
Пунктом 10.1 договору передбачено, що страхова сума за договором складає 180 000, 00 грн, франшиза - 0, 5 % від страхової суми, а саме 900, 00 грн.
Відповідно до пункту 16 договору вартість матеріального збитку встановлюється згідно з актом автотоварознавчого дослідження або калькуляції AUDATEX (на вибір страховика) чи рахунку СТО, письмово погодженої із страховиком.
26 грудня 2015 року сталася ДТП за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4
26 грудня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про настання події, яка має ознаки страхового випадку.
29 грудня 2015 року відповідачем проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, про що свідчить акт від 29 грудня 2015 року.
18 січня 2016 року відповідачем складено страховий акт, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля згідно з калькуляцією AUDATEX, з урахуванням франшизи, склала 60 335, 72 грн.
Із зазначеної суми на підставі підпункту «б» пункту 20. 10 договору вирахувано 7 803, 00 грн неоплаченої частини суми страхового платежу.
Суму страхового відшкодування у розмірі 52 532, 72 грн сплачено на розрахунковий рахунок СТО ФОП ОСОБА_5 для проведення ремонту застрахованого автомобіля.
Пунктами 19.3.5, 19.3.6 договору передбачено, що страховик має право розраховувати вартість матеріального збитку та відновлювального ремонту транспортного засобу із застосуванням програмного комплексу AUDATEX та використовувати в таких розрахунках вартість замінних деталей з додаткових джерел інформації незалежно від строку їх поставки.
Відповідно до пункту 16 договору вартість матеріального збитку встановлюється актом автотоварознавчого дослідження або калькуляції AUDATEX (на вибір страховика) чи рахунку СТО, письмово погодженої із страховиком.
Пунктом 20.4. договору передбачено, що розмір збитків може визначатися страховиком на підставі: а) калькуляції, складеної з застосуванням програмного комплексу AUDATEX аварійним комісаром страховика або незалежним експертом чи незалежним аварійним комісаром, вибраним страховиком; «б» кошторису ремонтних робіт, рахунків-фактур, нарядів - замовлення та інших документів, які підтверджують вартість відновлювального ремонту. Зазначені документи приймаються страховиком за умови, якщо з ним було письмово узгоджено вибір станції технічного обслуговування для ремонту ТЗ; в) акта (висновку, звіту) автотоварознавчого дослідження, яке проведене спеціалізованою експертною організацією або фахівцем, який має відповідне право на проведення таких робіт. Вибір виконавця автотоварознавчого дослідження здійснюється страховиком самостійно або страхувальником за попереднім письмовим погодженням зі страховиком. Якщо експертизу призначив страховик, то витрати на послуги експертів оплачуються страховиком. Проведення автотоварознавчого дослідження є обов'язковим за наявності обставин, що надають страховику можливість скористатись правом вимоги до осіб, винних у спричиненні збитків.
Пунктом 20.10 договору передбачено, що розмір страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб (далі - ТЗ) визначається, виходячи з розрахованого обсягу матеріального збитку з урахуванням: а) пропорційної відповідальності, що застосовується в разі перевищення дійсної вартості ТЗ на дату настання страхового випадку страхової суми, зазначеної у пункті 10.3. договору, на 10 % і більше; б) штрафних санкцій за невиконання вимог цього договору, правил та програм страхування; в) фізичного зносу ТЗ на момент настання страхового випадку (якщо цей договір укладено з умовою фізичного зносу при виплаті страхового відшкодування); г) зменшення розміру страхового відшкодування ( в порядку та на умовах, визначених договором); г) суми, що відшкодована страхувальнику особою, винною у заподіяної збитків, або особою, яка їх відшкодовує замість винуватця; д) розміру збитків, відшкодованих страхувальнику іншим страховиком за тією ж самою подією; е) розміру франшизи, обумовленої цим договором; є) оплачених страхувальником послуг виконавця авто товарознавчого дослідження, за умови визнання страховиком розміру збитку; ж) витрат страхувальника, компенсація яких передбачена умовами цього договору та програми страхування; з) несплачених страхових платежів за договором; и) вартості залишків ТЗ (при повній конструктивній загибелі ТЗ); і) вартості усунення пошкоджень, наявних на момент страхування.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У частині першій статті 6 Закону України «Про страхування» передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страховим відшкодуванням є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Статтею 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Частина перша статті 20 Закону України «Про страхування» встановлює, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Статтею 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами правовідносин внаслідок укладення договору страхування, та, зокрема, обов'язки відповідача зі сплати страхового відшкодування на користь позивача.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, здійснивши страхове відшкодування шляхом перерахування коштів саме ФОП ОСОБА_5 на підставі рахунку № Сч-Ш-1998, відповідач фактично погодився із обраною позивачем СТО, з урахування чого сума відшкодування підлягала сплаті у розмірі, зазначеному у рахунку.
Верховний Суд врахував, що у договорі добровільного страхування наземного транспорту не визначено конкретної форми письмового повідомлення про обране СТО, а тому сплата відповідачем страхової виплати на рахунок ФОП ОСОБА_5 фактично свідчить про погодження ПрАТ «УПСК» СТО для ремонту транспортного засобу позивача.
При цьому, за встановлених обставин, у Верховного Суду відсутні підстави дійти протилежного висновку, оскільки згідно із частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Це положення повною мірою стосується й оцінки поведінки сторін у правових відносинах зі споживчим елементом.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та обрав належні норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57 - 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідає вимогам статей 212, 213-215, 303, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська
пожежно-страхова компанія» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді В. О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик