Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 161/4684/15-ц
провадження № 61-4617св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідач - Східноєвропейський національний університет імені ЛесіУкраїнки,
треті особи: ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки - ОСОБА_7; Міністерство освіти і науки України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвоката Зелененко ЮліїЮріївни на рішення Апеляційного суду Волинської області від 04 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Грушицького А. І., Свистун О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (далі - Університет), треті особи - ректор Університету ОСОБА_7, Міністерство освіти і науки України про визнання незаконним та скасування наказу ректора про відрахування зі складу аспірантів, рішень вчених рад та зобов'язання вчинити дії.
Позов обґрунтовано тим, що в листопаді 2013 року позивачі зараховані до складу аспірантів Університету з формою навчання з відривом від виробництва за спеціальністю 09.00.03 - «Соціальна філософія та філософія історії». Індивідуальні плани робіт над дисертаціями першого року навчання ними було виконано вчасно та в повному обсязі, у зв'язку з чим їх переведено до другого курсу навчання в університеті.
Наказом ректора Університету № 62 «К/А» від 22 грудня 2014 року, виданого на підставі рішення вченої ради навчального закладу від 27 листопада 2014 року, їх незаконно відраховано зі складу аспірантів без права поновлення та повторного вступу, що порушило їх конституційні права на освіту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2015 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення вченої ради Інституту соціальних наук Університету від 27 листопада 2014 року в частині відрахування з аспірантури ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за порушення вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки, Статуту, Правил внутрішнього розпорядку університету без права поновлення та повторного вступу.
Визнано незаконним та скасовано рішення вченої ради Університету від 27 листопада 2014 року, оформлене протоколом № 4 в частині затвердження рішення вченої ради Інституту соціальних наук Університету від 27 листопада 2014 року та комісії, створеної за розпорядженням ректора № 56 від 24 листопада 2014 року для службової перевірки діяльності аспірантів щодо відрахування з аспірантури ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за порушення вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки, Статуту, Правил внутрішнього розпорядку університету без права поновлення та повторного вступу.
Визнано незаконним та скасовано наказ ректора Університетувід 22 грудня 2014 року про відрахування зі складу аспірантів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, аспірантів ІІ року навчання зі відривом від виробництва за спеціальністю 09.00.03 - «Соціальна філософія та філософія історії», зі складу аспірантів Університету з 23 грудня 2014 року за порушення вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки, Статуту, Правил внутрішнього розпорядку університету без права поновлення та повторного вступу та поновленоїх у складі аспірантів.
В іншій частині позову відмовлено. Проведено розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено процедуру вирішення питання про відрахування позивачів з аспірантури і не доведено факту грубого порушення ними правил внутрішнього розпорядку, а позивачами своєчасно виконувалися індивідуальні завдання, сам факт їхнього перебування на території так званої «ЛНР» з наданням гуманітарної допомоги дітям, які там проживають, не вказує на порушення ними вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки, тому не може бути підставою для відрахування їх з аспірантів.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 22 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У позові відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що відрахування позивачів зі складу аспірантів відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства. Таке відрахування не порушує їхніх прав на освіту, оскільки вони можуть навчатися в аспірантурі будь-якого іншого навчального закладу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року рішення Апеляційного суду Волинської області від 22 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 04 жовтня 2016 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2015 року у справі скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з пунктом 9.1.4 Положення про навчання в аспірантурі, докторантурі Університету, затвердженого рішенням вченої ради Університету 21 листопада 2013 року (протокол № 5), аспірант відраховується за порушення вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки, Статуту, Правил внутрішнього розпорядку без права поновлення та повторного вступу. Статтею 63 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані дотримуватися вимог законодавства, Статуту та Правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Волинської області від 04 жовтня 2016 року, у якій просили скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
30 січня 2017 року Університет подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу.
Надходження касаційної скарги до касаційної інстанції
19 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4та ОСОБА_5
14 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено справу до судового розгляду.
У січні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд застосував як нормативну підставу для відрахування аспірантів норму підзаконних та локальних актів, які суперечать закону, який прийнятий пізніше.
На аспірантів не можуть бути покладені обов'язки науково-педагогічних, наукових та педагогічних працівників.
Юридична відповідальність не може наставати за порушення, які чітко не передбачені в законі.
Відрахування позивачів з аспірантури за порушення нібито моралі, аморального вчинку не відповідає принципу правової визначеності згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Законами України не передбачено відрахування здобувача вищої освіти, у тому числі аспірантів за порушення Статуту, Правил внутрішнього розпорядку університету, морально-етичних норм.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги як висновок спеціаліста висновок особи з вищою філологічною освітою, яким визнано, що обмеження прав людини на освіту та на свободу вираження політичних поглядів є законним.
Відповідачем не надано жодного належного і допустимого доказу на обґрунтування підстави для відрахування позивачів з аспірантури.
У наказі ректора про відрахування з аспірантури чітко не визначено, за які дії позивачів їх відраховано з аспірантури.
Зазначають, що порушено процедуру прийняття рішення про відрахування, незважаючи на імперативну вимогу частини третьої статті 41 Закону України «Про вищу освіту». Рішення про відрахування з аспірантури не було погоджено із науковим товариством студентів, аспірантів, ад'юнктів, докторантів і молодих вчених, незважаючи на імперативну вимогу частини третьої статті 41 Закону України «Про вищу освіту». Відрахування з університету є переслідуванням (дискримінацією) за політичними поглядами і невиправданим обмеженням права на освіту та свободу вираження політичних поглядів.
Відзив відповідача на касаційну скаргу
У запереченні на касаційну скаргу відповідач вказує на обгрунтованість рішення апеляційної інстанції, ухвалення його з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Думка науково-педагогічних та інших працівників Університету, а також осіб, які навчаються в Університеті, залишається незмінною, щодо неприпустимості навчання в аспірантурі позивачів, адже факт перебування позивачів на території так званої «ЛНР» і антидержавницький та антиукраїнський зміст їх оприлюдненого виступу підриває авторитет та честь Університету, порушує норми моралі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 листопада 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зараховані до складу аспірантів Університету із формою навчання - з відривом від виробництва за спеціальністю 09.00.03 - «Соціальна філософія та філософія історії» на строк три роки за рахунок державного замовлення (т. 1, а.с. 24 - 25).
24 листопада 2014 року за розпорядженням ректора Університету ОСОБА_7 № 56 у зв'язку із появою в засобах масової інформації статті під назвою «Волинські комуністи відвідали Луганськ та звинуватили «киевские власти» та «Губернатор розбереться» з комуністами ОСОБА_5», а також враховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є аспірантами другого року навчання з відривом від виробництва Університету було створено комісію для службової перевірки правомірності перебування позивачів на території, підпорядкованій так званій «ЛНР», а також для перевірки виконання ними індивідуальних навчальних планів роботи (т. 1, а. с. 26).
Висновком комісії про виконання розпорядження ректора від 24 листопада 2014 року № 56, затвердженим ректором Університету ОСОБА_7 27 листопада 2014 року, встановлено, що 24 листопада 2014 року на Інтернет сайті видання «ВолиньPost» було розміщено інформацію та відео, що підтверджують перебування позивачів у період навчального процесу на території, підконтрольній так званій «ЛНР», із підтримкою сепаратистів Донбасу та наданням їм гуманітарної допомоги. Комісією при перевірці індивідуальних завдань позивачів встановлено, що останні виконані вчасно, звіти про виконання навчальних індивідуальних планів за час навчання в аспірантурі затверджені на кафедрі та вченій раді Інституту соціальних наук і подані у відділ аспірантури, докторантури та наукових стажувань. Комісія констатувала, що враховуючи обставини, викладені у листі Міністерства освіти і науки України № 1/9-382 від 29 липня 2014 року, та ту обставину, що сепаратистські заклики позивачів призвели до порушення законодавства, моральних та етичних норм, комісія вважає за необхідне відрахувати позивачів із складу аспірантів згідно з пунктом 9.1.4 Положення про навчання в аспірантурі, докторантурі Університету.
Крім того, згідно з цим висновком, комісія вважала за необхідне розглянути вченою радою Інституту соціальних наук Університету висновок про відрахування позивачів із аспірантури, голові комісії доручено виступити на вченій раді Університету, з урахуванням прийнятих рішень вченою радою Інституту соціальних наук та вченою радою Університету відповідальним особам підготувати відповідні накази (т. 1, а. с. 32 - 33, 35).
27 листопада 2014 року на засіданні вченої ради Інституту соціальних наук Університету заслуховувався висновок комісії та затверджено проект ухвали про відрахування позивачів із аспірантури (т. 1, а. с. 27 - 30).
Згідно із витягом з протоколу № 4 засідання вченої ради Університету від 27 листопада 2014 року, на засіданні вченої ради Університету було затверджено рішення вченої ради Інституту соціальних наук та комісії про відрахування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з аспірантури за порушення вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки, Статуту, Правил внутрішнього розпорядку університету без права поновлення та повторного вступу ( т. 1, а. с. 31).
22 грудня 2014 року за наказом ректора Університету ОСОБА_7 № 62 «К/А» «Про відрахування зі складу аспірантів» позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 -аспірантів II року навчання з відривом від виробництва за спеціальністю 09.00.03 - «Соціальна філософія та філософія історії» відраховано зі складу аспірантів університету з 23 грудня 2014 року із вказаних підстав (протокол № 4 від 27 листопада 2014 року) ( т.1, а.с. 34).
Станом на 27 листопада 2014 року на території України введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого відноситься місто Луганськ, де перебували позивачі та висловлювали думки щодо суспільно-політичного становища в країні.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно із статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту.
Право на освіту закріплене у статті 2 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої нікому не може бути відмовлено у праві на освіту.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) право на вищу освіту гарантується незалежно від віку, громадянства, місця проживання, статі, кольору шкіри, соціального і майнового стану, національності, мови, походження, стану здоров'я, ставлення до релігії, наявності судимості, а також від інших обставин. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття вищої освіти, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України.
Здобувачі вищої освіти - особи, які навчаються у вищому навчальному закладі на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації (пункт 11 частини першої статті 1 Закону).
За змістом частини шостої статті 5 Закону особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад'юнктурі).
Згідно із частиною другою статті 5 Закону здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії; 5) доктор наук.
Згідно із частинами першою, третьою, п'ятою статті 46 Закону підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: 1) завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; 2) власне бажання; 3) переведення до іншого навчального закладу; 4) невиконання навчального плану; 5) порушення умов договору (контракту), укладеного між вищим навчальним закладом та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; 6) інші випадки, передбачені законом. Особа, відрахована з вищого навчального закладу до завершення навчання за відповідною освітньою програмою, має право на поновлення на навчання в межах ліцензованого обсягу вищого навчального закладу. Порядок відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, а також порядок надання їм академічної відпустки визначаються положенням, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Положенням про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року № 309 (далі - Положення № 309) встановлено, що аспірант або докторант може бути відрахований з аспірантури або докторантуриза грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботибез поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення. Рішення про відрахування аспіранта або докторантаприймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи.
Відповідно до пункту 9.1.4. Положення про навчання в аспірантурі, докторантурі Університету, затвердженого рішенням вченої ради Університету від 21 листопада 2013 року № 5 (далі - Положення № 5), аспірант відраховується за порушення вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки, статуту, правил внутрішнього розпорядку без права поновлення.
Таким чином, у контексті пункту 1 частини першої статті 46 Закону аспірантів може бути відраховано за таких підстав: грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; за вчинення протиправних дій; за невиконанняіндивідуального плану роботибез поважних причин. Наведений перелік підстав відрахування є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України однією із засад цивільного судочинства є верховенство права.
Верховний Суд виходить у цій справі принцип верховенства права вимагає при втручанні в право на освіту позивачів з'ясовувати такі критерії як дотримання вимог якості закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи, легітимної мети і обмеження права на освіту шляхом відрахування позивачів має бути «необхідним у демократичному суспільстві».
Європейський суд з прав людини зазначав, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., рішення у справі "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine) N 38812/97, п. 155, ЄСПЛ 2003-V) (справа «Михайлюк та Петров проти України» від 10 грудня 2009 року).
Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).
Суд має переконатися у тому, що втручання, з огляду на факти і обставини конкретної справи, яку він розглядає, справді було необхідним (справа «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства» від 26 березня 1979 р.)
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того що при відрахуванні позивачів з аспірантури було дотримано порядок відрахування. Водночас щодо обгрунтування підстав апеляційний суд виходив з того, що підставою відрахування став не сам факт перебування позивачів на території так званої «ЛНР» та надання гуманітарної допомоги жителям цього регіону, а антидержавницький та антиукраїнський зміст виступу позивачів на вказаній території, що підриває авторитет та честь Університету та порушує норми моралі.
Апеляційний суд з посиланням на Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного(нацистського) тоталітарного режимів в Україні» від 09 квітня 2015 року, лист Міністерства освіти науки України від 21 жовтня 2015 року №1/9-495 «Щодо погодження рішень органами студентського самоврядування», з урахуванням подій в України пов'язані з антитерористичною операцією зазначив, що висновок керівництва Університету про порушення позивачами вимог законодавства, моральних та етичних норм поведінки, що проявилися у публічних антидержавницьких та антиукраїнських виступах позивачів, є правильним.
Дійшовши висновку про відмову в позові, апеляційний суд не надав належну оцінку підставам відрахування позивачів з аспірантури, не надав критичну оцінку тим обставинам, що позивачі відраховані з аспірантури у 2014 році, а Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів в Україні» прийнято 09 квітня 2015 року, лист Міністерства освіти науки України №1/9-495 «Щодо погодження рішень органами студентського самоврядування» 21 жовтня 2015 року, який має рекомендаційний характер, чи відповідає відрахування з аспірантури без права поновлення в ній вимогам закону, чи є пропорційним втручання у право на освіту позивачів з огляду на встановлені обставини, не з'ясував, яку легітимнумету переслідувало відрахування позивачів з аспірантури, і чи з огляду на встановлені факти, було необхідним відрахування з аспірантури.
Апеляційний суд також зазначив, що та обставина, що до Єдиного реєстру досудового розслідування стосовно позивачів не вносилися відомості про оголошення підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, не може бути підставою для задоволення позов, оскільки позивачів відраховано не з приводу вчинення кримінального правопорушення, а з підстав, передбачених пунктом 9.1.4. Положення про навчання в аспірантурі. Викладаючи вказані висновки у рішенні суду, апеляційний суд не зазначив, якими належними та допустимими доказами підтверджуються його висновки.
Водночас суд першої інстанції, надавши оцінку обставинам, які стали підставою відрахування позивачів з аспірантури дійшов висновку, що відповідач не надав допустимі та належні докази грубого порушення позивачами Правил внутрішнього трудового розпорядку Університету. Таких не було встановлено під час службової перевірки, призначеної розпорядженням ректора Університету №456 віл 24 листопада 2014 року.
Відеозапис виступу позивачів на прес-конференції у Луганську не містить ознак порушення моральних та етичних норм поведінки, законодавства України, а є відображенням політичних переконань позивачів, що не суперечить статті 34 Конституції України.
Суд першої інстанції надав оцінку доказам у справі, зокрема і оцінку листу Міністерства освіти і науки України від 29 липня 2014 року, зазначивши, що він містить рекомендаційний характер і поширюється на педагогічних та науково-педагогічних працівників, а не на аспірантів.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення
Відповідно до статті 363 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що вказаний спір стосується втручання в право позивачів на освіту, судові рішення мають вказувати підстави, на яких грунтуються висновки судів про втручання у таке право, висновки судів мають базуватися на чинному законодавстві України, практиці Європейського суду з прав людини та належним чином оцінених доказів у справі.
Верховний Суд виходить з того, що визначені законом підстави відрахування з аспірантури мають бути такими, що дають можливість позивачам прогнозувати наслідки своєї поведінки.
Статтею 46 Закону серед інших з підстав визначає таку підставу звільнення здобувачів вищої освіти, як інші підстави.
Інші підстави відрахування визначено у Положенні № 309 і Положенні № 5.
Верховний Суд виходить з того, що визначені у вказаних Положеннях підстави є такими, що вимагають від суду оцінки дій позивачів, які стали підставою їх відрахування з аспірантури, а саме порушення вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки, статуту, правил внутрішнього розпорядку.
Верховний Суд зауважує, що в наказі ректора Університету від 22 грудня 2014 року № «62К/А» підстави відрахування із аспірантури позивачів визначено не конкретно, а узагальнено за порушення вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки, Статуту, Правил внутрішнього розпорядку університету без права поновлення та повторного вступу.
Верховний Суд виходить з того, що в наказі чітко не зазначено, які саме порушення норм законодавства, правил внутрішнього трудового розпорядку допущено позивачами, які саме дії позивачів є такими, що порушили моральні, етичні норми поведінки.
Водночас зазначено, що підставою є рішення вченої ради університету (протокол № 4 від 27 листопада 2014 року) ( а. с. 34 Т. 1), проте у цьому рішенні не зазначено, які конкретні дії стали підставою для відрахування позивачів з огляду на пукнт 9.1.4. Положення № 5.
Верховний Суд виходить з того, що морально-етичні норми поведінки - це поведінка особи, що відповідає нормам соціуму щодо встановлених ним понять просправедливість, добро та зло, правильно й неправильно тощо. Томупорушення моральних та етичних норм як підстава для відрахування з аспірантури є оціночними категоріями, які потребують оцінки судом фактів конкретного випадку відповідно до чинного законодавства.
Судом першої інстанції не встановлено порушення позивачами вимог законодавства, Статуту, Правил внутрішнього розпорядку університету та моральних, етичних норм поведінки.
Суд першої інстанції обгрунтовано зазначив про право позивачів на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду ( пункт 2 статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частина третя статті 34 Конституції України).
Судами не встановлено застосування до позивачів санкцій, встановлених кримінальним законом за дії, які пов'язані з обмеженням права на свободу вираження своїх поглядів і переконань.
Верховний Суд також зазначає, що оцінка судом першої інстанції обставин справи та наданих доказів є такою, яка відповідає критеріям втручання у право на освіту позивачів, є пропорційною встановленим обставинам.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірки доводів, аргументів та заперечень сторін, у зв'язку з чим помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права та відповідає завданням цивільного судочинства.
Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Оскільки встановлено відсутність законних підстав відрахування позивачів з аспірантури, то відсутні підстави надавати відповідь на інші доводи касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвоката Зелененко Юлії Юріївни задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Волинської області від 04 жовтня 2016 року скасувати, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2015 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: А. С. Олійник
С. О.Погрібний
О. В.Ступак
Г. І.Усик