Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 462/378/16-ц
провадження № 61-38880св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року у складі головуючого-судді Ліуша А. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 31 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір кредиту №Е/V 3161, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 70000,00 доларів США строком до 31 серпня 2012 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня укладено договір поруки між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, відповідно до якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати за зобов'язання відповідача ОСОБА_4, які виникають з умов кредитного договору.
У порушення статей 526, 527, 530 ЦК України та умов договору ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку із чим у неї станом на 14 грудня 2015 року виникла заборгованість перед банком у розмірі 47355,93 доларів США.
З урахуванням вищезазначеного позивач просив стягнути солідарно з відповідачів борг за кредитним договором №Е/V 3161 від 31 серпня 2007 року в сумі 47355,93 доларів США та судові витрати у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 47 355,93 доларів США заборгованості за кредитним договором від 31 серпня 2007 року № Е/V3161.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 не виконала належним чином, покладених на неї договором кредиту, зобов'язань, внаслідок чого виникла заборгованість перед банком, яка підлягає стягненню солідарно з боржника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_5
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
У червні 2018 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів є незаконними, та такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи.
На підставі долученого банком до матеріалів справи розрахунку неможливо зробити об'єктивного висновку про правильність розміру заборгованості.
Підписаний розрахунок від імені банку здійснений неповноважною на це особою.
Крім того, рішенням суду першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції стягнуто пеню та інші штрафні санкції в доларах США, хоча кредитним договором сплата пені та штрафу здійснюється у гривні.
Також, банк незаконно змінив відсоткову ставку з 15% річних на 18% річних.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та надано строк для надання відзиву.
Сторони не скористалися своїм правом та не подали до суду відзиву на касаційні скарги.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 31 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитну угоду №Е/V 3161, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 70000,00 доларів США строком до 31 серпня 2012 року (а.с. 16-17).
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня укладено договір поруки між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, відповідно до якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати за зобов'язання відповідача ОСОБА_4, які виникають з умов кредитного договору (а.с. 20).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи позов ПАТ КБ «Приватбанк» суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не виконала належним чином покладених на неї кредитним договором зобов'язань, внаслідок чого виникла заборгованість перед банком, яка підлягає стягненню солідарно з боржника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_5
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погоджуючись із викладеними у них висновками про задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд правомірно стягнув пеню та штрафні санкції у доларах США, оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, тому разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути також і пеню та штрафні санкції в іноземній валюті.
Проте з таким висновками судів погодитися не можна з огляду на таке.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно статтями 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно вимог статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із частиною першою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК України).
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні.
Так, кредитною угодою № Е/V 3161 укладеною між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4передбачено сплату пені та штрафу в гривні. Крім того, пунктами 6.1, 6.2 цієї угоди визначено, що у випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня та штраф сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату щоденного нарахування.
Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, належним чином не перевірили умови кредитної угоди та доводи сторін у справі та задовольнили позовну заяву в повному обсязі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року та постанова Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Необхідність дослідження доказів, наявних у справі, та встановлення наведених обставин, враховуючи встановлені межі розгляду справи судом касаційної інстанції, позбавляють Верховний Суд можливості вирішити справу по суті та зумовлюють необхідність направлення справи на новий розгляд.
Доводи касаційної скарги про те, що банк незаконно змінив відсоткову ставку з 15% річних на 18% річних не знайшли свого підтвердження, оскільки із пункту 4.3 кредитної угоди №Е/V 3161 від 31 серпня 2007 року вбачається у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування траншем кредиту в розмірі 32,00% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Доводи касаційної скарги про те, що неможливе одночасне стягнення і пені і штрафу не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до статті 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, у зв'язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням статті 61 Конституції України і відповідає встановленій статтею 627 ЦК України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Клопотання про призначення у справі судово-економічної експертизи, для встановлення дійсної суми заборгованості, порушеного ОСОБА_4 перед судом апеляційної інстанції обґрунтовано було відхилено судом, оскільки апеляційним судом при перегляді рішення суду першої інстанції, не було встановлено, що судом першої інстанції було досліджено докази з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено. Таким чином доводи касаційної скарги про неправомірну відмову у задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За правилами пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи те, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи та надавати оцінку доказам, то за правилами статті 411 ЦПК України справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6 задовольнити.
Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 10 травня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді:В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик