Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 177/837/15-ц
провадження № 61-34716св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_4,
представник відповідача - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 05 травня 2006 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній надано кредит у розмірі 25 тис. дол. США строком до 05 травня 2011 року на умовах визначених договором.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у позичальника, станом на 16 березня 2015 року, утворилась заборгованість у сумі 3 335,30 дол. США, з яких: заборгованість по процентах - 1 544,50 дол. США; пеня - 1 790,80 дол. США, яку банк просив стягнути з боржника.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем пропущений строк для звернення в суд з позовом за захистом своїх порушених прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 1 544,50 дол. США, що еквівалентно 33 623,76 грн, та пеню - 7 666,52 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. При цьому апеляційний суд дійшов висновків про те, що позивач не пропустив позовну давність, оскільки оплата відповідачем у грудні 2008 року заборгованості по пені та звернення позивача із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про переривання позовної давності. Крім того, задовольняючи позов в частині стягнення пені, апеляційний суд врахував спеціальну позовну давність (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України), а також зменшив її розмір на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме того, що у ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором немає, що підтверджується обставинами, які були встановлені при розгляді справи № 177/1360/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також поза увагою суду залишилось те, що останній платіж за процентами ОСОБА_4 здійснила 24 жовтня 2007 року, наступний платіж, згідно графіка погашення кредиту та процентів, ОСОБА_4 повинна була здійснити не пізніше 25 жовтня 2007 року, однак цього не зробила, тобто, починаючи з 26 жовтня 2007 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право на звернення до суду за захистом свого порушеного права, проте з позовом до суду банк звернувся лише 03 квітня 2015 року, тобто за межами 5-річного строку, передбаченого пунктом 4.7 кредитного договору, що свідчить про сплив позовної давності.
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Сторони не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справу № 177/837/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованостіпризначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди встановили, що 05 травня 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній надано кредит на споживчі цілі у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування - 25 тис. дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16 % річних. Термін повного погашення кредитної лінії 05 травня 2011 року.
Згідно розрахунку наданого позивачем, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 16 березня 2015 року становить 3 335,30 дол. США, з яких: заборгованість по процентах - 1 544,50 дол. США; пеня - 1 790,80 дол. США.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598, статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Суди встановили, що сторони погодили, як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань до 05 травня 2011 року (п.п. 2.2.2, 2.2.3, 5.1), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів.
Повернення кредиту і сплата процентів за його використання по кожному траншу здійснюється в порядку і терміни згідно графіка погашення кредиту та процентів, які оформляються у вигляді додатків до цього договору і є його невід'ємною частиною (пункт 3.3 кредитного договору).
Відповідно до Графіку погашення кредиту та відсотків (Додаток № 1 до кредитного договору від 05 травня 2006 року), що є невід'ємною частиною кредитного договору, погашення кредиту та процентів здійснюється щомісячно, останній платіж повинен бути здійснений 25 квітня 2008 року.
Отже поряд із встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Пунктом 3.4 кредитного договору передбачено, що нарахування відсотків проводиться до повного погашення заборгованості по кредиту на суму залишку заборгованості по кредиту, та здійснюється починаючи з дати списання засобів з позичкового рахунку, до дати повного погашення кредиту.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, ОСОБА_4 29 вересня 2008 року здійснила повне погашення тіла кредиту, непогашеними залишилися проценти за користування кредитними коштами у сумі 1 544,50 дол. США, які були нараховані на суму залишку заборгованості по кредиту, однак не були погашені позичальником. Вказана сума процентів не змінювалася за період з 29 вересня 2008 року (погашення тіла кредиту) по 16 березня 2015 року (день розрахунку заборгованості).
Встановивши, що відповідачем ОСОБА_4 допущено порушення своїх зобов'язань зі сплати банку процентів за користування кредитними коштами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що порушене право позивача підлягає захисту.
В той же час ОСОБА_4 просила застосувати наслідки спливу позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Пунктом 4. 7. кредитного договору передбачено, що сторони домовилися про збільшення позовної давності, встановивши її тривалістю у п'ять років до вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки - пені та штрафів.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Суди встановили, що ОСОБА_4 29 вересня 2008 року здійснила погашення тіла кредиту, а ПАТ КБ «ПриватБанк» 23 травня 2013 року звертався в суд з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 травня 2006 року, укладеним між банком та ОСОБА_4, тобто сторонами вчинялися дії, які свідчать про переривання позовної давності.
Отже колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо звернення банку із позовом до суду про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у межах строку позовної давності є таким, що ґрунтується на доказах у справі.
Крім того, пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, строків повернення кредиту, винагороди та комісії, що передбачено п. п. 3.5, 3.7 цього договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 0,2 % від суми непогашеного платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня.
Як вбачається із розрахунку заборгованості пеня нарахована за порушення виконання позичальником зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновкущодо наявності підстав для часткового задоволення позову та стягнення заборгованості за кредитним договором, яка складається із процентів за користування кредитом та пені, нарахованої за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати процентів.
Згідно із статтею 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні повноваження встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин у справі, яким суди першої та апеляційної інстанцій вже надали правову оцінку. Крім того, доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, які зводяться до незгоди заявника із судовим рішенням, і яким суд апеляційної інстанції надав правову оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариство Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:В. А. Стрільчук В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик