Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 296/576/17
провадження № 61-46199св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Державна служба зайнятості (Центральний апарат),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2018 року у складі головуючого-судді Сингаївського О. П. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю., Павицької Т. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної служби зайнятості (Центральний апарат) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що він працював на посаді директора Житомирського обласного центру зайнятості та наказом № 432-к від 21 грудня 2016 був звільнений з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.
Позивач вважає, що при застосуванні до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відповідачем не було дотримано вимог законодавства щодо підстав, умов та порядку його застосування. Зазначає, що причини звільнення, наведені в наказі, не відповідають дійсним обставинам справи, а обставини, що передували звільненню не мають характеру одноразового грубого порушення трудових обов'язків. При цьому дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано відповідачем після спливу строків, передбачених статтею 148 КЗпП України та з порушенням вимог статті 149 КЗпП України.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив: скасувати наказ № 432-к від 21 грудня 2016 року про його звільнення; поновити на посаді директора Житомирського обласного центру зайнятості; стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2018 року позов задоволено. Скасовано наказ № 432-к від 21 грудня 2016 року про звільнення ОСОБА_4 з посади директора Житомирського обласного центру зайнятості. Поновлено ОСОБА_4 на посаді директора Житомирського обласного центру зайнятості з 21 грудня 2016 року. Стягнуто з Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 138 380 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем неправомірно застосовано при звільненні позивача пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки дії ОСОБА_4, які стали підставою для його звільнення, носили систематичний та триваючий характер, а відтак не можуть кваліфікуватись як одноразове грубе порушення трудової дисципліни; у наказі про звільнення позивача не зазначено точної дати вчинення дисциплінарного проступку, за який його було звільнено. Крім того, відповідачем щодо ОСОБА_4 застосовано подвійне стягнення за одне й те ж саме порушення, а саме догана та звільнення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу Державної служби зайнятості (Центральний апарат) залишено без задоволення, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі Державна служба зайнятості (Центральний апарат), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, повинні установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення. Суди, на порушення зазначених вимог закону, не досліджували посадові обов'язки позивача, у зв'язку з чим не звернули уваги на те, що позивача було звільнено за грубе порушення трудової та фінансової дисципліни, допущене останнім як керівником установи, що завдало великих фінансових збитків. Крім того, незважаючи на виявлений факт майнової шкоди та надані рекомендації щодо її повернення, позивач вчинив грубу бездіяльність, що полягає у відмові від прийняття управлінського рішення щодо усунення порушень фінансової дисципліни, яка призвела до фінансових втрат, тому його дії були кваліфіковані як грубе порушення трудових обов'язків, а тому застосовано стягнення у вигляді звільнення на підставі пункту першого частини першої статті 41 КЗпП України. Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, безпідставно дійшов висновку про те, що на позивача двічі накладено стягнення за одне й теж саме порушення трудових обов'язків, оскільки оголошення догани позивачу та його звільнення було здійснено за порушення, які не є тотожними, що підтверджується відповідними доказами. Крім того, заявник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що наказ про звільнення позивача не містить чіткого сформульованого одноразового грубого порушення, оскільки дисциплінарна відповідальність настає за наявності причин та підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності, а не наявності чи відсутності констатуючої частини, яка не є обов'язковим елементом наказу.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У січні 2019 року ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. До таких висновків Верховний Суд дійшов з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_4 працював на посаді директора Житомирського обласного центру зайнятості.
Наказом № 432-к від 21 грудня 2016 ОСОБА_4 було звільнено з займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
У вказаному наказі про звільнення зазначено про те, що за результатами проведеного у період з 03 жовтня 2016 року по 01 листопада 2016 року внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності діяльності Житомирської обласної служби зайнятості аудиторською робочою групою, створеною згідно з наказом Державної служби зайнятості №157 від 26 вересня 2016 року «Про створення фінансового аудиту та аудиту відповідності діяльності Житомирської обласної служби зайнятості», виявлено грубе порушення фінансової дисципліни директором Житомирського обласного центру зайнятості ОСОБА_4, що завдало великих фінансових збитків державі в особі Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на загальну суму 558 85066 грн. Зокрема, було встановлено, що відповідно до актів приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, складених за результатами виконання договору будівельного підряду № 07-12/02 від 10 липня 2012 року, укладеного між Житомирським обласним центром зайнятості та ПП «Елітбуд-1», щодо будівництва будівлі соціального призначення - Житомирського міського центру зайнятості за адресою: м. Житомир, площа Польова, 6а, включено вартість електроенергії та охорони, чим завищено вартість будівельних робіт на суму 74 819,59 грн, що призвело до фінансових втрат Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на вказану суму. Крім того, у ході аудиту було проведено контрольні обміри виконаних будівельних робіт, за результатами яких встановлено невідповідність обсягів фактично виконаних підрядником будівельних робіт згідно вищезазначеного договору, що призвело до фінансових втрат коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на суму 481 490,52 гривень. Також встановлено завищення вартості будівельних робіт з капітального ремонту Радомишльського районного центру зайнятості (договір № 83 від 23 листопада 2015 року, укладений між Житомирським обласним центром зайнятості та ТОВ «БК Аврора»), що призвело до фінансових втрат Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в сумі 2 540,55 гривень.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 частини статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов'язків.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Порядок та строки застосування дисциплінарних стягнень визначено статтями 148, 149 КЗпП України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що роботодавцем не доведено факту одноразового грубого порушення ОСОБА_4 трудової дисципліни, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про визнання незаконним звільнення позивача. Зазначені відповідачем підстави для звільнення ОСОБА_4 не є одноразовим грубим порушенням, а є триваючим і не може розцінюватися як одноразове грубе порушення ним трудових обов'язків, що підпадають під дію пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а відтак не можуть бути підставою для розірвання трудового договору згідно з цією нормою. При цьому суди виходили із того, що підставою для прийняття наказу про звільнення слугував аудиторський звіт за результатами проведення фінансового аудиту та аудиту відповідності діяльності Житомирської обласної служби зайнятості за період з 01 січня 2014 року по 01 вересня 016 року.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач вчинив грубу бездіяльність - не прийняв управлінського рішення щодо усунення порушень фінансової дисципліни є безпідставними, оскільки згідно наказу про звільнення, позивача було звільнено за грубе порушення фінансової дисципліни, що завдало великих фінансових збитків державі.
Посилання заявника в касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що на позивача двічі накладено стягнення за одне й теж саме порушення, оскільки оголошення догани позивачу та його звільнення було здійснено за порушення, які не є тотожними, не вплинули на правильність вирішення спору в цілому.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками судів щодо установлення фактичних обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Державної служби зайнятості (Центральний апарат) залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик