Постанова
Іменем України
10 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 187/16/17-ц
провадження № 61-1284св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Курило В. П.,
учасники справи:
позивач 1, відповідач 2 - ОСОБА_2,
представники: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач 1 - ОСОБА_5,
третя особа 1, позивач 2- ОСОБА_6,
представник ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_2звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що у грудні 2014 року вона передавала у борг відповідачу кошти у розмірі 100 000,00 грн, строком до 01 червня 2016 року, зі сплатою відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 4 000,00 грн щомісячно. Своє зобов'язання відповідач виконувала протягом семи місяців і сплатила позивачу 28 000,00 грн відсотків за користування грошовими коштами, після чого припинила сплачувати борг та відсотки за його користування.
З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на її користь борг у розмірі 100 000,00 грн, а також відсотки за користування коштами - 86 000,00 грн, інфляційні нарахування на суму боргу - 11 119,16 грн, інфляційні нарахування на відсотки - 10 914,89 грн,
3 % річних - 2 598,36 грн, усього 210 632,41 грн.
У квітні 2017 року ОСОБА_6звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною.
Позовна заява мотивована тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 13 травня 2000 року. Про факт отримання ОСОБА_5 у борг 100 000,00 грн не знав. Вважав, що ОСОБА_2 діяла недобросовісно надавши гроші його дружині, оскільки не отримала на це його згоди, а тому вказаний факт є підставою для визнання такого правочину недійсним. Також, посилався на те, що його дружина повернула за оскаржуваною розпискою кошти у розмірі 32 000,00 грн, у зв'язку із чим вважав, що ОСОБА_2 необхідно повернути 68 000,00 грн.
З урахуванням викладеного ОСОБА_6 просив суд визнати недійсною розписку від 05 грудня 2014 року, відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову щодо стягнення боргу, а також визнати за ОСОБА_5 борг перед ОСОБА_2 у розмірі 68 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 03 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_5 заборгованість за договором позики у розмірі 199 717,52 грн, яка складається із: основного боргу - 100 000,00 грн, інфляційних нарахувань з суми основного боргу - 11 119,16 грн, 3 % річних - 2 598,36 грн, відсотків за користування грошовими коштами - 86 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існують договірні відносини з повернення позики у розмірі 100 000,00 грн, зобов'язання за якими відповідачем не виконано, що призвело до порушень прав позивача, які підлягають захисту. Також, оскільки боржником прострочено виконання грошового зобов'язання, підлягають стягненню кошти встановленні статтею 625 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань на відсотки у розмірі 10 914,89 грн, виходив з того, що таке нарахування не передбачено законом.
Вирішуючи спір в частині визнання розписки недійсною, суд виходив із безпідставності позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада
2017 року рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 03 серпня 2017 року змінено в частині стягнутих сум інфляційних нарахувань, зменшивши їх з 11 119,16 грн до 8 024,48 грн; сум 3 % річних, зменшивши їх з 2 598,36 грн до 2 597,00 грн; сум відсотків - з 86 000,00 грн до 37 600,00 грн та вважати загальну суму, яка підлягає стягненню із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 - 148 221,48 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнутих сум, апеляційний суд, виходив з того, що при розрахунку таких сум було допущено арифметичну помилку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2017 року ОСОБА_6подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та задовольнити позов про визнання розписки недійсною.
У лютому 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У березні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
У травні 2018 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що 05 грудня 2014 року ОСОБА_2 надала у борг ОСОБА_5 кошти у розмірі 100 000,00 грн, терміном до 01 червня 2016 року, зі сплатою процентів за користування коштів у розмірі 4 000,00 грн. На підтвердження цього складено розписку.
Своє зобов'язання ОСОБА_5 виконувала протягом семи місяців, зокрема з січня по липень 2015 року, і сплатила позивачу 28 000,00 грн відсотків за користування грошовими коштами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Тлумачення частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суди встановили, що 05 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_5 отримала від позивача ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 100 000 грн, які зобов'язався повернути в повному обсязі до 01 червня 2016 року, про що власноручно написала розписку, проте кошти не повернула.
Встановивши, що розписка 05 грудня 2014 року підтверджує не лише укладення договору позики, а й отримання ОСОБА_5 від ОСОБА_2 грошових коштів із зобов'язанням повернути їх, порушення відповідачем умов договору позики і не повернення отриманої грошової суми, суди зробили правильний висновок про те, що основна сума боргу в розмірі 100 000,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2
Правильними є висновки судів і про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання розписки від 05 грудня 2014 року недійсною, оскільки ОСОБА_6 фактично визнав договір позики, укладений між його дружиною ОСОБА_5 та ОСОБА_2, не заперечував під час розгляду справи, що він дізнався про борг дружини тільки у грудні 2016 року і не дав згоду на отримання боргу, що свідчить про те, що грошові кошти, які взяла відповідач визначались на особисті витрати ОСОБА_5, доказів про те, що позичені гроші були витрачені сумісно подружжям 2014-2016 роках позивачем суду не надано.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду в частині розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання, з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло з невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження
№ 14-16цс18).
Отже, 3 % річних слід розраховувати з урахуванням боргу, помноженого на кількість днів прострочення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Інфляційні втрати розраховуються за такою формулою: сума боргу*індекс інфляції/100% - сума боргу.
Крім того, суд залишив поза увагою ту обставину, що право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно положень статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Розмір процентів за користування грошовими коштами у договорі позики (борговій розписці) від 05 грудня 2014 року сторонами був визначений в сумі 4 000,00 грн щомісячно.
За умовами договору позики (боргової розписки) від 05 грудня 2014 року сторони погодили, що позику надано до 01 червня 2016 року.
Ураховуючи викладене, право позикодавця нараховувати проценти за позикою припинилось після спливу визначеного договором строку позики - 01 червня 2016 року. Права та інтереси позикодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики, то після 01 червня 2016 року позивач не мав правових підстав для нарахування процентів.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.
При розгляді апеляційної скарги в частині стягнення відсотків від суми позики апеляційний суд не перевірив, які відсотки має право вимагати позивач, з урахуванням того, що позивач просив стягнути різні види відсотків (3 % річних, проценти визначені договором) та за який період.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування в частині процентів, визначених договором, 3 % річних та інфляційних втрат з передачею справи цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року в частині процентів, визначених договором, 3 % річних та інфляційних втрат скасувати, справу у цій частині передати на новий апеляційний розгляд.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2017 року в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення суми основного боргу за договором позики та в частині позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В. М.Коротун
В. П.Курило