Постанова
Іменем України
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 754/10071/17
провадження № 61-47870св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: Прокуратура міста Києва, Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Прокуратури м. Києва, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України та просила стягнути з Державної казначейської служби України: - 2 000 грн витрат на виготовлення документів; - 14 784 грн витрат на проїзд у громадському транспорті; - 16 00 витрат на лікування; - 40 000 грн заборгованості за комунальні послуги; - 282 000 грн упущеної вигоди; - 210 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в провадженні слідчого СВ Деснянського УП ГУНП в м. Києві Блажка Є. Ю. перебуває кримінальне провадження № 12013100300013297 від 18 вересня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, в якому вона визнана потерпілою.
У зв'язку з неналежним виконанням слідчим Деснянського УП ГУНП в м. Києві Блажком Є. Ю. своїх обов'язків при проведенні досудового розслідування у зазначеному кримінальному проваджені, вона 03 квітня 2017 року звернулася до Прокуратури м. Києва із заявою про вчинення вказаним слідчим злочину. Однак її заява у порушення статті 214 КПК України була залишена без реагування.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року уповноважених осіб Прокуратури м. Києва зобов'язано внести відомості про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за заявою ОСОБА_3 від 03 квітня 2017 року за вхідним №214-ЗП.
11 травня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Прокуратури міста Києва із новою заявою про вчинення кримінального правопорушення прокурором м. Києва ОСОБА_5, проте відомості до ЄРДР протягом 24 годин у порушення статті 214 КПК України внесені не були.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року зобов'язано службову особу Прокуратури м. Києва, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зареєструвати заяву ОСОБА_3 від 11 травня 2017 року та внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення у відповідності до вимог статті 214 КПК України.
У зв'язку із невиконанням зазначених судових рішень працівниками Деснянського УП ГУПН в м. Києві та Прокуратури м. Києва їй була заподіяна майнова та моральна шкода, яка підлягає стягненню з Державної казначейської служби України.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що бездіяльність посадових осіб Прокуратури м. Києва, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР в установленому законом порядку, встановлена ухвалами Печерського районного суду м. Києва під час розгляду скарг ОСОБА_3 на бездіяльність Прокуратури м. Києва.
У зв'язку з невиконанням судових рішень ОСОБА_3 змушена була нести додаткові витрати на звернення до органів прокуратури, втратила змогу отримати роботу, тривалий час була позбавлена можливості захистити свої права, тому з урахуванням вимог розумності та справедливості на її користь підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2019 року Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що задоволення скарг позивача на бездіяльність Прокуратури м. Києва не свідчить про завдання їй моральної шкоди. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності за завдану шкоду є факт неправомірних дій цього органу, його посадових чи службових осіб, який повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку.
Державна казначейська служба України не порушувала прав та інтересів позивача, не завдавала їй шкоду, тому не несе відповідальність за шкоду, завдану позивачу незаконними діями інших державних органів.
При цьому, доводи касаційної скарги не містять посилань на незаконність рішення судів про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, а тому рішення в цій частині не переглядаються.
Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія дійшла висновку про залишення її без задоволення, оскільки оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суди встановили, що 03 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Прокуратури м. Києва із заявою про вчинення кримінального правопорушення, яка зареєстрована за вхідним №214-ЗП.
У зв'язку з невнесенням відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, ОСОБА_3 звернулася до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Прокуратури м. Києва.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано уповноважених осіб Прокуратури м. Києва внести відомості до ЄРДР за її заявою про вчинення кримінального правопорушення від 03 квітня 2017 року за вхідним №214-ЗП та розпочати досудове розслідування, про що проінформувати заявника.
18 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Прокуратури м. Києва з клопотанням про виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року.
В подальшому ОСОБА_3 неодноразово зверталася до Прокуратури м. Києва із заявами про зобов'язання виконати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року.
Згідно з протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 11 травня 2017 року, слідчим в особливо важливих справах першого слідчого відділу Прокуратури м. Києва Мурашовим Р. В. прийнято усну заяву від ОСОБА_3 про кримінальне правопорушення, вчинене прокурором м. Києва ОСОБА_5, щодо невиконання ухвали суду.
11 травня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просила зобов'язати службову особу Прокуратури м. Києва внести відомості, викладені у її заяві від 11 травня 2017 року, до ЄРДР та розпочати розслідування, оскільки в порушення вимог статті 214 КПК України подана нею заява не була зареєстрована та внесена до ЄРДР.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року зобов'язано службову особу Прокуратури м. Києва, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зареєструвати заяву ОСОБА_3 від 11 травня 2017 року та внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення відповідно до вимог статті 214 КПК України.
Підставою звернення ОСОБА_3 з позовом про відшкодування моральної шкоди є протиправна бездіяльність уповноважених осіб Прокуратури м. Києва щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання відповідних заяв.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною шостою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Факт бездіяльності Прокуратури м. Києва встановлений ухвалами слідчих суддів від 18 квітня 2017 року та від 01 червня 2017 року, якими було зобов'язано уповноважених осіб прокуратури внести відомості до ЄРДР за заявами ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення від 03 квітня 2017 року та 11 травня 2017 року, тому суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_3
Колегія відхиляє доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що вищевказаними ухвалами слідчих суддів бездіяльність правоохоронного органу чи його рішення протиправними не визнавалися, однак наявність судового рішення про визнання його бездіяльності неправомірною є обов'язковою.
Питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, скаржник не врахував, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв'язку із завданням моральної шкоди внаслідок бездіяльності слідчого органу досудового розслідування, тобто через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України.
Схожий по суті правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Постановлення слідчими суддями ухвал від 18 квітня 2017 року та від 01 червня 2017 року, якими зобов'язано уповноважених осіб Прокуратури м. Києва внести відомості до ЄРДР за заявами ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення, є достатньою підставою для застосування до спірних правовідносин норм, які покладають на органи державної влади відповідальність за деліктні правопорушення.
Інші доводи касаційної скарги на законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій не впливають, висновків судів не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність залишення її без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в оскарженій частині - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року в оскарженій частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель
В. М. Коротун
В. І. Крат