Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 455/1692/16-ц
провадження № 61-10092св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 липня 2017 року у складі судді Кравціва В. І. та постанову апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира).
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_8 відкрилася спадщина.
15 листопада 2016 року вона звернулася до Старосамбірської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом і довідалася, що ОСОБА_8 на підставі договору дарування, укладеного 11 січня 2012 року, подарувала квартиру її сестрі ОСОБА_5
Позивач уважає, що договір дарування є фіктивним, а також, що волевиявлення ОСОБА_8 не відповідало її внутрішній волі, договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
ОСОБА_4 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позивачем заявлених вимог, оспорюваний договір дарування відповідав внутрішній волі дарувальника, яка протягом життя не вважала, що її права порушені.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою апеляційного суду Харківської області від 18 грудня 2017 року рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 липня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження
У касаційній скарзі, поданій 19 січня 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року, і направити справу на новий розгляд до Самбірського міськрайонного суду Львівської області.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Самбірського міськрайонного суду Львівської області.
16 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу та відзиву на неї
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суди не застосували аналогію закону та не взяли до уваги норму матеріального права, що передбачена частинами першою, другою статті 725 ЦК України, яка регулює подібні за змістом правовідносини. Факт укладення договору дарування не свідчить про набуття права власності, а є лише підставою для його виникнення.
Крім того суд першої інстанції порушив порядок визначення судді Кравціва В. І. для розгляду справи, якому заявлялися відводи, однак ухвалами Самбірського міськрайонного суду Львівської області в їх задоволенні відмовлено.
10 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу мотивований тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є дітьми ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Станом на 11 січня 2012 року ОСОБА_8 належала на праві власності квартира АДРЕСА_1, а саме: 1/2 частина на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 10 січня 1994 року ТОЗ «Житловик», та 1/2 її частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, отриманого нею після смерті її чоловіка ОСОБА_9
11 січня 2012 року ОСОБА_8 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Старосамбірської державної нотаріальної контори Львівської області Кузан О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 26, подарувала ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, який зареєстровано в Державному реєстрі правочинів.
Пунктом 11 договору дарування передбачено, що право власності у обдаровуваної на квартиру виникає з моменту прийняття майна, зазначеного у цьому договорі. Прийняттям дарунка вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.
Договір складений в 2-х примірниках, один з яких залишається у справах нотаріальної контори, а другий видано обдаровуваній (пункт 15 договору дарування).
Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав від 14 вересня 2012 року ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 11 січня 2012 року.
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 17 грудня 2012року у задоволенні позову ОСОБА_4 до Старосамбірської державної нотаріальної контори Львівської області та ОСОБА_8 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину відмовлено з підстав не прийняття ОСОБА_4 спадщини, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами першою, другою статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчиняють жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування жодних наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-2697цс16.
Встановивши, що факти, на які посилається позивач, не свідчать про те, що договір дарування спірної квартири є фіктивним та укладався без наміру створити правові наслідки, волевиявлення дарувальника не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, ОСОБА_4 не довела належними та допустимими доказами відсутність у сторін оспорюваного правочину наміру створити правові наслідки укладеного договору, які ним обумовлювалися, за життя ОСОБА_8 не оспорювала укладений нею договір дарування.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння позивачем вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи є аналогічними доводам апеляційної скарги, які судом апеляційної інстанції обґрунтовано спростовані.
В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат