ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.04.2019Справа № 910/2057/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод"
До Акціонерного товариства "Українська залізниця"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська"
про стягнення 27 321, 47 грн.
Без виклику представників учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 27 321,47 грн. вартості нестачі вантажу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, як перевізник належним чином не виконав зобов'язань щодо збереження вантажу під час перевезення, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.19 відкрито провадження у справі №910/2057/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подачі відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив, додаткових письмових пояснень, додаткових доказів; на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято - Варваринська"; в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято - Варваринська" надати суду довідку про вартість концентрату вугільного направленого за накладною № 51849362.
13.03.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що позивачем до позовної заяви додано рахунок № 100731 від 18.09.2018 р., який виданий не відправником, а іншою особою ПрАТ «Донецьксталь - Металургійний завод » та зазначає, що вартість втраченого вантажу не підтверджена належними доказами.
18.03.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення по справі, в якій третя особа зазначає, що не власником вугільного концентрату та не визначає ціну на вугільну продукцію.
25.03.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
27.02.2018 між Приватним акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод" (покупець, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Донецьксталь - Металургійний завод» (постачальник) укладено договір № 18/146, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити вугільну продукцію виробництва філії "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська" ПрАТ "Донецьксталь": вугільний концентрат марки К з граничними показниками якості: зола (макс) - 9,0%, волога (макс) - 10,5%, сірка (макс) - 0,8%, якщо інше не погоджено в додаткових угодах або специфікаціях.
Відповідно до Специфікацій від 30.08.2018 до Договору № 18/146, сторони договору дійшли згоди у період з 21 липня 2018 по 20 серпня 2018 поставити концентрат вугілля кам'яного для коксування марки К групи К1 0-100 вантажоодержувачу - ЧАО "АКХЗ" станція "Авдіївка" Донецька ж/д, код станції: 482803, код отримувача: 7253, поштовий адрес: 86065, м. Авдіївка - 4, пр. Індустріальний, 1.
Згідно п. 2 специфікації від 30.08.2018 до Договору поставки № 18/146 від 27.07.2018 постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти концентрат вугілля кам'яного для коксування марки К групи К1 0-100 ТОВ "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська", кількість - 85 565 т, ціна з ПДВ за тону - 4 731, 71 грн., загальна вартість з ПДВ - 485 842 519, 38грн.
У п. 3 Специфікації від 30.08.2018 до Договору поставки № 18/146 від 27.07.2018. зазначено, що ціна та вартість товару в гривнях вказана інформаційна, розрахована виходячи з офіційного курсу НБУ на 00-00 дати укладення Специфікації (26,177264 грн. за долар).
У п. 4 Специфікації від 30.08.2018 до Договору поставки № 18/146 від 27.07.2018. зазначено, що ціна товару в гривні встановлюється з еквіваленту доларової ціни товару по офіційному курсу НБУ гривні до долару на 00-00 дати поставки.
На виконання умов Договору поставки № 18/146 від 27.07.2018, відповідно до залізничної накладної № 51849362 вантажовідправником - ТОВ "Збагачувальна фабрика "Свято - Варваринська", надіслано концентрат вугільний марки К у вагоні № 55420426. Одержувачем вантажу виступало приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод".
Після прибуття вагонів на станцію Авдіївська органом транспорту проведено комісійне переважування маси вантажу на підставі ст. 52 статуту залізниць України та встановлена вагова нестача у спірному вагоні - 6 200 кг. На станції Авдіївка Донецької залізниці був складений комерційний акт № 482803/235 від 19.09.2018 про недостачу у вантажу у вагоні № 55420426 у кількості 6 200 кг.
За розрахунком позивача, вартість недостачі вантажу з урахуванням норми недостачі вантажу, становить 27 321, 47 грн. за комерційним актом № 482803/235 від 19.09.2018 (вагон № 55420426).
Позивач зазначив, що відповідач, як перевізник, належним чином не виконав зобов'язань щодо збереження вантажу під час перевезення, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 27 321,47 грн., заподіяних незбереженням прийнятого до перевезення вантажу згідно залізничної накладної № 51849362.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.
Таким чином, відповідачем взято на себе зобов'язання з перевезення вантажу на підставі складених залізничної накладної № 51849362.
Згідно з пунктом 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 920 Цивільного кодексу України обумовлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.
Згідно з статтею 113 Статуту залізниць України за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з не залежних від перевізника причин.
Згідно статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.
Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.
Відповідно до статті 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Статтею 133 Статуту залізниць України передбачено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.
Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська" здійснило відправлення по залізничній накладній № 51849362 з концентратом вугільним марки К одержувачу - Приватному акціонерному товариству "Авдіївський коксохімічний завод".
При надходженні вагонів на станцію Авдіївка Донецької залізниці залізницею проведено комісійне переважування маси вантажу на вагонних вагах, під час якого виявлено, що маса вантажу у вагоні № 55420426 не відповідає масі, вказаній у накладних.
Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційним актом:
- відповідно до комерційного акту № 482803/235 від 19.09.2018, загальна маса вантажу у вагоні № 55420426, яка значиться у перевізних документах (накладна № 51849362), становить нетто 69 600 кг., тара 22 900 кг. При переважуванні виявилося: брутто 86 300 кг, нетто 63 400 кг, тара 22 6900 кг, що менше ваги накладної на 6 200 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люки, двері щільно зачинені, течі вантажу немає. Поверхня вантажу на рівні бортів, розрівняна, маркована попередніми бороздами, плівкою проти видування не вкривалась. У вагоні над 1, 2 люком наявні поглиблення розміром 3, 0 м*2,0 м*1,0 м., в місці виїмки маркування порушено. При повторному переважуванні недостача підтвердилась.
При цьому, відповідачем усупереч вищевказаним положенням Закону та статті 74 Господарського процесуального кодексу України не спростовано відсутності його вини у незабезпеченні схоронності переданого йому вантажу.
Приписами статті 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Відповідно до ч.2 ст.114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно зі ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах, зокрема, щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.
Згідно ст.115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Позивачем правомірно враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно з п. "г" ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.
Згідно з Комерційним актом № 482803/235 від 19.09.2018 року нестача склала 6 200 кг. Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення 2% маси нетто (від маси нетто 69 600 кг) складає: 69 600 кг * 2% = 1 392 кг. Таким чином, кількість фактичної нестачі складає: 6 200 кг - 1 392 кг = 4 808 кг. Отже, сума втраченого вантажу в вагоні № 51849362 складає: 4 808 т * 5 680 грн. 14 коп. = 27 310, 11 грн. коп.
Залізниця не довела, що нестача виникла з незалежних від перевізника причин.
Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову з посиланням на відсутність належних та допустимих доказів розміру дійсної вартості втраченого вантажу, виходячи з наступного.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, оскільки при перевезенні вантажу у вагонах залізницею не було дотримано вимог щодо збереження вантажу у вказаних вагонах, прийнятих до перевезення, у зв'язку з чим виявилась нестача вантажу на суму 27 310, 11 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 27 321, 47 грн. є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" про стягнення 27 321, 47 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (86065, Донецька обл., м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, 1; код ЄДРПОУ 00191075) суму збитків у розмірі 27 310, 11 коп. (двадцять сім тисяч триста десять) грн. 11 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять ) грн. 20 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 26.04.2019 року.
Суддя М.Є. Літвінова