Постанова
Іменем України
15 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 314/1296/17
провадження № 61-7545св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2017 року у складі судді Беспалько Т. Д. та ухвалу апеляційного суду Запорізької областівід 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про визнання недійсною генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з метою створення сприятливих умов для виконання зобов'язань за кредитними договорами від 28 жовтня 2011 року, 23 жовтня 2013 року, та 26 березня 2016 року сторони 16 вересня 2014 року підписали Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.
Оскільки договір від 26 березня 2013 року укладено між АТ КБ «ПриватБанк» та ним як ФОП, то реструктуризація на цей договір не поширюється.
Пункт 2.9. Умов та правил також не містить умови про можливість об'єднання боргу різних позичальників в одну угоду.
Ураховуючи наведене, просив визнати недійсною Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості від 16 вересня 2014 року, укладену між сторонами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю заявлених позовних вимог.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 12 січня 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року, і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Надходження касаційної скарги та заперечень на касаційну скаргу
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження судових рішень, ухвалених у цій справі, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вільнянського районного суду Запорізької області.
06 березня 2018 справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та несправедливими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Матеріали справи містять докази про те, що ФОП ОСОБА_4 зареєстрований та займається своєю господарською діяльністю, а тому він має змогу самостійно як ФОП відповідати за своїми зобов'язаннями. Відповідальність за договорами укладеними між банком і фізичною особою та між банком і ФОП має різні наслідки.
Він не звертався до банку із заявою про реструктуризацію кредитних зобов'язань, які містяться в Генеральній угоді, реструктуризація проведена за договорами, яких не існує.
ОСОБА_4 за Генеральною угодою грошові кошти не отримував, вони нібито пішли у рахунок погашення інших кредитних зобов'язань.
Незважаючи на існування Генеральної угоди банк звертається до суду з позовами про стягнення заборгованості за кредитними договорами, хоча така заборгованість має бути погашеною цією угодою.
Генеральна угода укладена ним з банком внаслідок помилки, а тому з підстав передбачених статтею 229 ЦК України має бути визнана недійсною.
На час розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з метою створення сприятливих умов для виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитними договорами від 28 жовтня 2011 року № SAMDN50000052254322, 23 жовтня 2013 року без номеру, 26 березня 2013 року без номеру, 16 вересня 2014 року між ОСОБА_4 та АТ КБ «ПриватБанк» укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.
Згідно з частиною першої статті 638 та частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Встановивши, що Генеральна угода укладена сторонами з дотриманням вимог чинного законодавства України, при її підписанні сторони досягли згоди з усіх істотних її умов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необгрунтованістю.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України (у чинній на час розгляду справи судами редакції), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не отримував грошові кошти за укладеною між сторонами Генеральною угодою, є необґрунтовані, оскільки законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (стаття 1046 ЦК України). Однак угода, спір щодо якої вирішено у справі, є укладеною з моменту досягнення її сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.
Доводи касаційної скарги про те, що Генеральною угодою передбачена реструктуризація заборгованості за кредитними договорами, які укладені банком з позивачем як фізичною особою та позивачем як ФОП, що не передбачено законом, є необґрунтовані, оскільки закон не містить і заборон щодо можливості укладення такого договору.
Аргументи касаційної скарги про те, що підписуючи Генеральну угоду, позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення, що відповідно до положень статті 229 ЦК України є підставою для визнання її недійсною, на увагу не заслуговують, оскільки ОСОБА_4 не заявляв цей позов із зазначених підстав.
Інші доводи касаційної скарги не ґрунтуються на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не спростовують висновків судів, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.
В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.І. Крат