Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 756/12327/15-ц
провадження № 61-19003св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі (відповідачі за позовами третіх осіб): ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дяченко Олена Олександрівна,
третя особа (позивач за позовом третьої особи) - ОСОБА_7,
третя особа (позивач за позовом третьої особи) - ОСОБА_8,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_9, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року у складі судді Луценко О. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_4
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дяченко О. О., треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання правочину недійсним і скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Вимоги обґрунтовувала тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1
Іншими співвласниками цієї квартири є: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8
Дана квартира зареєстрована в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомості на праві спільної сумісної власності, що підтверджується відміткою на дублікаті свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлового господарства Оболонського району міста Києва згідно з розпорядженням від 05 квітня 2004 року № 489-Д.
У 2013 році вказаний дублікат свідоцтва був утрачений.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер один зі співвласників квартири ОСОБА_10, який за життя, 08 квітня 2013 року, за договором дарування подарував свою 1/5 частку в квартирі ОСОБА_5
Позивач зазначала, що, укладаючи вказаний правочин, ОСОБА_10 у зв'язку з хворобою не міг керувати своїми діями та не усвідомлював їх наслідків, що є підставою для визнання такого договору недійсним.
Крім того, при реєстрації права власності за ОСОБА_5 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дяченко О. О. неправомірно змінила форму власності на квартиру, зазначену у свідоцтві, зі спільної сумісної на спільну часткову.
Даний договір дарування був укладений без відома та згоди інших співвласників житла.
У зв'язку з наведеним позивач просила визнати недійсним (нечинним) зазначений договір дарування, визнати нечинними та скасувати: реєстрацію приватним нотаріусом Дяченко О. О. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - право приватної власності ОСОБА_10 на 1/5 частки спірної квартири, яка мала місце 08 квітня 2013 року, рішення приватного нотаріуса від 08 квітня 2013 року № 1476751 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі договору дарування ОСОБА_5 1/5 частки квартири, реєстрацію 08 квітня 2013 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спільної часткової власності ОСОБА_5 на 1/5 частки квартири.
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_7 і ОСОБА_8
У травні 2016 року треті особи - ОСОБА_7 і ОСОБА_8 звернулися до суду з позовами до ОСОБА_5 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ДяченкоО. О., у яких вони просили визнати недійсним вищезазначений договір дарування від 08 квітня 2013 року та скасувати реєстрацію права власності на 1/5 частку спірної квартири на ім'я ОСОБА_10
Вимоги мотивували тим, що вони як співвласники жилого приміщення не давали згоди на укладення ОСОБА_10 оспорюваного правочину, а також тим, що фактично нотаріус змінила форму власності на квартиру.
Короткий зміст рішення та ухвали судів попередніх інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року, у задоволенні позовів ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовлено.
Суди зазначили, що позивачі не довели наявності обставин, за яких можна визнати оспорюваний правочин недійсним.
Оскільки інші вимоги є похідними від основної, підстав для їх задоволення також немає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Справу № 756/12327/15-ц передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Представник ОСОБА_13 зазначає, що суди не дали належної оцінки дублікату № 2 свідоцтва про право власності від 21 листопада 1998 року, відповідно до якого спірна квартира належить усім співвласникам саме на праві спільної сумісної власності в рівних частках, внаслідок чого зробили помилкові висновки про відмову у задоволенні її вимог.
Короткий зміст заперечення
Від ОСОБА_5 надійшло заперечення, у якому вона просить рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині залишити без змін, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Наголошує на тому, що в свідоцтві про право власності на квартиру визначена спільна часткова власність співвласників.
Обставини справи
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 в 1998 році була приватизована на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_10 та членами його сім'ї: ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, що підтверджується дублікатом свідоцтва про право власності від 24 листопада 1998 року № 1308.
У цьому свідоцтві зазначено, що квартира передана вищевказаним особам у спільну сумісну власність в рівних долях.
08 квітня 2013 року ОСОБА_10 і ОСОБА_5 уклали договір дарування, згідно з умовами якого ОСОБА_10 передав останній в дар 1/5 частину спірної квартири. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дяченко О. О. за реєстровим № 461.
Вважаючи цей договір недійсним, оскільки ОСОБА_10 у момент його підписання не міг керувати своїми діями та усвідомлювати наслідки їх вчинення у зв'язку з незадовільним станом здоров'я, а також він без згоди інших співвласників не мав права розпоряджатися своєю часткою житла, ОСОБА_4, а також ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду з даними позовами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення та ухвала судів попередніх інстанцій оскаржені ОСОБА_4, тому ці судові рішення підлягають касаційному перегляду лише в частині відмови у задоволенні її позовних вимог.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги і скасування рішення та ухвали судів попередніх інстанцій в оскарженій частині.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норми права
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16).
Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Розпорядження співвласника своєю часткою у спільній частковій власності шляхом укладення договору дарування згоди інших співвласників не потребує.
Аналіз положень статті 112 ЦК України (в редакції 1963 року, чинній на момент набуття права власності на спірне майно), статей 15-17 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на момент набуття права власності на спірне майно) та статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фону» (в редакції, чинній на момент набуття права власності на спірне майно) дає підстави вважати, що право спільної часткової власності презюмується, якщо інше не передбачено законом або договором.
Установивши, що спірна квартира належала ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності (житло отримане у власність в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»), суди зробили правильні висновки про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм закону, що регулюють здійснення права спільної сумісної власності.
Крім того, відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_4, суди виходили з того, що вона не довела тієї обставини, що ОСОБА_10 на момент укладення договору дарування не міг усвідомлювати значення своїх дій.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди неналежно оцінили дублікат свідоцтва про право власності зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Інші доводи на законність і обґрунтованість рішення та ухвали судів попередніх інстанцій в оскарженій частині не впливають, висновків судів не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення та ухвали судів попередніх інстанцій в оскарженій частині - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_9, залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року в оскарженій частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат
Судді:В. І. Журавель
В. М. Коротун В. П. Курило В. В. Пророк