24 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/11364/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 (Михальська Ю.Б., Разіна Т.І., Тищенко А.І.) та рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 (Маринченко Я.В.) у справі № 910/11364/17
за позовом Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія", третя особа Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" про звернення стягнення на предмет іпотеки
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Національний банк України (далі - Позивач) звернувся в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" (далі - Відповідач), третя особа Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (далі - Третя особа) про звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Третьою особою не виконано належним чином умови укладених із Позивачем кредитних договорів №61/09 від 29.12.2009 та №12/09/5 від 13.05.2014 в частині повернення наданих кредитних коштів, у зв'язку з чим, у Третьої особи утворилася заборгованість по поверненню кредитних коштів, що станом на 16.05.2017 становить 3 013 577 808,21 грн. На підставі іпотечного договору від 29.12.2009 Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про сплату заборгованості за кредитними договорами, проте, оскільки заборгованість погашена не була, Позивач просить звернути стягнення на передане Відповідачем в іпотеку майно, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною в сумі 1 415 900,00 грн для подальшої реалізації предмету іпотеки у межах процедури виконавчого провадження.
Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 позов задоволено.
3.1. В рахунок погашення заборгованості Третьої особи в сумі 3 013 577 808,21 грн, з яких: 800 000 000,00 грн заборгованості за кредитом, 77 654 794,51 грн заборгованості за процентами, 30 000 ,00 грн штрафу за кредитним договором №61/09 від 29.12.2009 та 2 000 000 000,00 грн заборгованості за кредитом, 135 863 013,70 грн заборгованості за процентами, 30 000,00 грн штрафу за кредитним договором №12/09/5 від 13.05.2014, звернуто стягнення на користь Позивача на предмет іпотеки - нерухоме майно, що належить Відповідачу, а саме: гуртово-роздрібна база, загальною площею 563,0 м2, що знаходяться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Калуш, вул. Гірника, буд. 1, та складається з: адміністративний будинок (літера А1) площею - 209,5 м2, холодильне відділення (літера А2) площею - 112,7 м2, будинок товарознавців (літера АЗ) площею - 41,7 м2, магазин (літера А4) площею - 102,9 м2, склад (літера А5) площею - 91,8 м2, прохідна (літера Б) площею - 4,4 м2, ворота (№1) площею - 11,0 м2, огорожа (№3) площею - 27,9 м2, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
4. Рішення суду мотивовано тим, що Позивачем доведено прострочення кредитних зобов'язань Третьої особи та настання підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, водночас, доказів сплати боргу не надано. Оскільки висновок ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон" про оцінку спірного нерухомого майна, наданий Позивачем, не прийнятий судом до уваги як належний та допустимий доказ, а призначена ухвалами Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 та від 01.03.2018 експертиза проведена не була з підстав неоплати її Відповідачем, суд, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №235/3619/15-у, дійшов висновку, що сторони при виконанні даного судового рішення в межах процедури виконавчого провадження не позбавлені права здійснити оцінку ринкової вартості предмета іпотеки та реалізувати спірне майно за результатом оцінки, проведеної державним виконавцем в ході виконання рішення суду.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 залишено без змін з тих же підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Відповідач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Аргументи учасників справи
Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
7. Докази надані Позивачем, зокрема, звіти про оцінку нерухомості на підтвердження заявлених сум, як показник початкової вартості, що вимагається статтею 43 Закону України "Про іпотеку", є хибними, необґрунтованими та незаконними.
8. Судом першої інстанції не дотримано вимог пункту 1 частини 5 статті 238 ГПК України, оскільки в абзаці 1 резолютивної частини рішення вказано лише, що позов задоволено, тоді як у резолютивній частині рішення має бути зазначено чи задовольняється позов повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.
9. Задовольнивши позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та не вказавши визначення вартості майна на стадії судового розгляду, суд першої інстанції фактично перекваліфікував позовну вимогу з матеріально-правової у нематеріально-правову, що свідчить про вихід суду за рамки позовних вимог і, як наслідок, судом невірно розподілено судовий збір.
10. Судом неправомірно відмовлено у розгляді та задоволенні клопотання Відповідача про долучення до матеріалів справи здійсненого на замовлення Відповідача звіту про оцінку майна, за якою визначено вартісну оцінку спірного майна в сумі 5 911 500,00 грн і цей звіт спростовує вартість майна, визначеного у звіті про оцінку майна, наданого Позивачем.
11. Судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми процесуального права, зокрема, статті 2, 5, 13, 14, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 99, 236, 237 ГПК України, невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 526, 530, 572, 589, 590, 612, 1049, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закони України "Про іпотеку", "Про судовий збір".
Позиція Позивача у відзиві на касаційну скаргу
12. Скаржником подано додаткові документи (звіти про оцінку майна та про незалежну оцінку, а також рецензію на звіт) поза межами підготовчого засідання без клопотання про поновлення процесуального строку для подання доказів, чим порушено норми процесуального права.
13. Судами обґрунтовано враховано правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 у справі №235/3619/15-ц.
14. Скаржником не враховано, що позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за статтею 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
15. Третя особа відзив на касаційну скаргу не надала, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
Інші документи у справі
16. Відповідач надав відповідь на відзив Позивача, проте Суд зазначає, що подання відповіді на відзив, що передбачено статтею 184 ГПК України, здійснюється учасниками справи під час підготовчого засідання в суді першої інстанції. В суді касаційної інстанції підготовче засідання не здійснюється, а порядок розгляду касаційної скарги визначений статтею 301 ГПК України відповідно до якої, суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
17. Як встановлено судами попередніх інстанцій, матеріалами справи доведено наявність у Третьої особи за кредитними договорами №61/09 від 29.12.2009 та №12/09/5 від 13.05.2014 прострочення кредитних зобов'язань перед Позивачем та настання підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29.12.2009, при цьому, доказів сплати боргу учасниками процесу не надано.
18. Згідно з пунктом 9 іпотечного договору вартість предмета іпотеки складає 5 700 282,00 грн (без врахування ПДВ).
Пунктом 15.8.1 іпотечного договору визначено, що з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель (Позивач) має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
19. Суди першої та апеляційної інстанції дослідили, що на замовлення Позивача з метою визначення вартості заставного майна суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон", проведено оцінку спірного майна і, згідно з даним висновком, станом на 20.02.2017 ринкова вартість об'єкту оцінки спірного майна становить (без ПДВ) 1 415 900,00 грн.
20. Водночас, Відповідач проти визначеної цим висновком вартості рухомого майна заперечував, посилаючись на те, що така вартість визначена без обстеження об'єкту оцінки на відповідність технічних характеристик оцінки наявним вихідним даним та інформації про нього, оскільки оцінювачу не було надано доступу до спірного майна, про що експертом зазначено у вказаному звіті.
21. У зв'язку з наведеним, сторони просили призначити судову експертизу, на вирішення якої поставити питання щодо визначення ринкової вартості предмета іпотеки.
22. Ухвалами Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 та 01.03.2018 у справі призначалися судові експертизи, на вирішення яких було поставлено питання щодо визначення ринкової вартості предмета іпотеки за іпотечним договором від 29.12.2009. Проте, судові експертизи проведені не були у зв'язку з несплатою Відповідачем вартості проведення судових експертиз.
23. При цьому, судом першої інстанції не прийнято наданий Позивачем висновок ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон" про оцінку спірного нерухомого майна, в якості доказу вартості майна, оскільки експертом проведено оцінку вартості спірного майна виключно за документами, без дослідження об'єкту нерухомості в натурі, крім того, документи, які були надані експерту та підлягали дослідженню, виконані станом на момент укладення між сторонами іпотечного договору, що наразі можуть бути неактуальними у зв'язку зі зміною стану об'єкта.
24. Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах).
25. За результатами вирішення спору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановивши наявність заборгованості Третьої особи перед Позивачем за кредитним договорами, врахувавши положення іпотечного договору, прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
26. Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
27. Разом з тим, відповідно до статей 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження", сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
28. З урахуванням наведеного, у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
29. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.03.2018 у справі 235/3619/15-ц, від 05.09.2018 у справі №202/30076/13-ц.
30. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
31. До того ж, частиною 2 статті 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
32. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
33. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
33.1. Водночас, колегія суддів звертає увагу скаржника, що відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
33.2. В даному випадку, заявлення двічі клопотання про призначення у справі судової експертизи для визначення вартості спірного майна та, в подальшому, при задоволенні цих клопотань та призначення судом двох експертиз у справі, несплата Відповідачем вартості проведення судових експертиз, що стало підставою для нездійснення експертною установою відповідних досліджень, може бути розцінено Судом як дії, які свідчать про зловживання Відповідачем процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення розгляду справи та чинення перешкод у своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
34. З приводу доводів касаційної скарги, наведених в пункті 7 постанови, слід зазначити, що суди попередніх інстанцій надали правову оцінку таким доказам відповідно до вимог ГПК України, про що зробили висновок, а тому такі доводи Судом відхиляються.
35. Посилання скаржника, вказане в пункті 8 постанови спростовується змістом пункту 1 частини 5 статті 238 ГПК України, в якому зазначено, що у резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. Оскільки Позивач звернувся з однією позовною вимогою і судом в резолютивній частині визначено про задоволення позову, тому відсутні підстави вважати, що судом порушено вимоги пункту 1 частини 5 статті 238 ГПК України.
36. Твердження скаржника, зазначене в пункті 10 постанови, Судом відхиляється, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, враховуючи дати рецензій та звіту, Відповідач не був позбавлений можливості подати ці докази на стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції відповідно до вимог ГПК України, проте не скористався своїм правом та необґрунтував неможливості їх подання до місцевого господарського суду в терміни, передбачені ГПК України, з причин, що об'єктивно незалежали від нього.
37. Доводи касаційної скарги, викладені в пункті 11 постанови колегією суддів відхиляться, оскільки не знаходять свого підтвердження.
38. З приводу посилання скаржника, зазначеного в пункті 9 постанови, колегія суддів зазначає, що Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
38.1. Відповідно до змісту частини другої статті 6 Закону Закон України "Про судовий збір" у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Статті 162 та 163 ГПК України містять положення, за яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються. Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, яка оспорюється за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безакцептному (безспірному) порядку.
38.2. Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.
38.3. Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог Позивача до Відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог Позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на іпотечне майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру грошових вимог Позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
38.4. Даної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2019 у справі №907/9/17.
38.5. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позовна вимога у даній справі носить майновий характер.
39. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги Відповідача на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають.
40. Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
41. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
42. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.
Щодо розподілу судових витрат
43. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі №910/11364/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.