проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"23" квітня 2019 р. Справа № 917/885/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.,
за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 09.10.2018 серія ПТ №2352) - за довіреністю від 12.12.2018 №5437-К-О;
від 1-го відповідача: ОСОБА_2, директор - на підставі наказу від 17.04.2018 та відомостей з ЄДРПОУ;
від 2-го відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м. Київ,
на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 (суддя Гетя Н.Г.), постановлене в м. Полтаві об 11 год. 12хв., повний текст якого складений 12.02.2019,
у справі 917/885/18
за позовом: Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м. Київ,
до 1-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС", м. Карлівка, Полтавська область,
до 2-го відповідача: ОСОБА_3, с. Новий Тагамлик, Полтавська область,
про стягнення 805449,97грн,
Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення солідарно з ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «Лос» та ОСОБА_3 заборгованості за договором фінансового лізингу від 14.03.2018 в розмірі 805449,97грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі №917/885/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог (т.2, а.с. 42-47).
Рішення місцевого господарського суду з посиланням на ст.129 Конституції України, ст. ст. 11, 626, 629, 631, 806 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 1, 11, 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” мотивовано тим, що позивачем не надано детального розрахунку винагороди за формулою, визначеною п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013, та не обґрунтовано на яких підставах заборгованість входить до складу лізингових платежів та безпосередньо пов'язана з цим договором, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що вимога АТ КБ «ПриватБанк» до 2-го відповідача є передчасною, адже заборгованість за договором поруки, укладеним між сторонами, є похідною від договору фінансового лізингу. Також, суд погодився з твердженням першого відповідача про сплив позовної давності, оскільки позивачем не надано доказів того, що спірна винагорода відноситься до інших витрат, тому посилання позивача на п.8.15 договору фінансового лізингу №DNH2FLО03063 щодо тривалості позовної давності 5 років є безпідставним.
АТ КБ "ПриватБанк" з рішенням суду першої інстанції не погодилося та 04.03.2019 звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі №917/885/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд безпідставно застосував позовну давність, оскільки за умовами п.8.15 договору фінансового лізингу №DNH2FLО03063 позовна давність за вимогами про стягнення лізингових платежів, неустойки - пені, штрафу встановлена сторонами тривалістю у п'ять років, що узгоджується з положеннями статті 259 ЦК України. Також зазначає, що договір фінансового лізингу №DNH2FLО03063 не припинив свою дію, а довідка, надана 1-м відповідачем про стан позичкової заборгованості, вказує лише про відсутність саме позичкової заборгованості за кредитами та відсотками та не свідчить про відсутність заборгованості по іншим платежам за договором фінансового лізингу.
Відзивом від 05.04.2019 ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі №917/885/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що: по-перше, загальна сума договору фінансового лізингу №DNH2FLО03063 становить 1848346,48грн, яка до 25.12.2014 сплачена першим відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у тому числі довідкою позивача, наданою першому відповідачеві про сплату позичкової заборгованості від 17.11.2015 №08.7.0.0.0/1511171036185, про відсутність позичкової заборгованості за кредитами та відсотками; по-друге, грошова винагорода, визначена у п.2.4 договору фінансового лізингу №DNH2FLО03063, не відноситься до лізингового платежу; по-третє, зміна лізингових платежів із застосуванням коефіцієнта коригування без зміни вартості предмета лізингу з застосуванням такого коефіцієнта суперечить Закону України «Про фінансовий лізинг»; по-четверте, щодо спірних правовідносин спливла позовна давність, оскільки умови п.8.15 договору фінансового лізингу №DNH2FLО03063 про збільшення позовної давності поширюються лише на стягнення лізингових платежів, неустойки - пені, штрафу; по-п'яте, порука припинилась відповідно до умов договору у зв'язку з виконанням основного зобов'язання у повному обсязі та з підстав непред'явлення позову кредитором протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2019 у зв'язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. для розгляду справи №917/885/18 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Плахова О.В., судді Лакізи В.В. (т.2, а.с.99).
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі №917/885/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник першого відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а вимоги апеляційної скарги - безпідставними.
2-й відповідач належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2, а.с.97), однак не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні.
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.04.2019 про відкладення розгляду справи на 23.04.2019 зазначено про можливість розгляду справи без участі їх представників у разі їх неявки, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі 2-го відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
14.03.2013 між Приватним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк") (лізингодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" (лізингоодержувачем) укладений договір фінансового лізингу №DNH2FLО03063 (т.1,а.с.70-76).
25.10.2013 між тими ж сторонами укладений договір про внесення змін до договору фінансового лізингу № DNH2FLО03063 від 14.03.2013, п.1 якого сторони внесли зміни та доповнення до договору фінансового лізингу шляхом викладення змісту (тексту) договору у новій редакції (т.1,а.с.83-90).
Пунктом 1.1 цього договору встановлено, що банк здійснює придбання у власність у ТОВ «Новофарм», а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації, наведеної в додатку №1 до договору.
Відповідно до п. 1.2 цього договору вартість майна становить 1540288,73грн, ПДВ 308057,75грн, усього до оплати 1848346,48грн.
У п. 2.1 цього договору зазначено, що загальна сума цього договору становить 1848346,48грн і складається з: суми авансового платежу 217616,74грн, згідно п. 1.4; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна - 1630729,74грн, згідно із графіком внесення лізингових платежів, зазначеним у додатку №2.1, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу.
Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2.1, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу (п. 2.2 договору фінансового лізингу).
Підпунктами 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 цього договору встановлено, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п.1.5 цього договору, згідно графіку внесення лізингових платежів, зазначеного в додатку №2.1, що є невід'ємною частиною даного договору фінансового лізингу:
винагороду за відкриття рахунку у розмірі 100,00грн у день укладення даного договору фінансового лізингу;
винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, в дату сплати процентів, якою є 25-е число кожного поточного місяця
У пункті 2.4 цього договору встановлено, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно з п.1.5 цього договору, згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2.1, також винагороду за користування майном у розмірі, згідно з формулою, наведеною у цьому пункті договору, який визначає, у тому числі всі складові цієї формули.
Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п.11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного погашення зобов'язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов'язань за цим договором.
У випадку дострокового повного погашення зобов'язань за договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов'язань розглядаються як початкові, «n» та «i» отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п.11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.
Пунктами 7.2.11, 7.2.12, 7.2.15 цього договору встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний: зробити авансовий платіж в рахунок оплати майна відповідно до п. 1.4. Договору; не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені додатковими угодами до договору; виплачувати лізингові платежі, що включають суму, що відшкодовує при кожному платежі частину майна, відсотки (комісії) за отримане в лізинг майно, а також інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з договором фінансового лізингу, і передбачені даним договором, згідно додатку №2 і не пізніше дати, зазначеної в додатку №2.1.
Згідно з п.11.1 цього договору строк лізингу встановлений з дати підписання договору до 25.04.2014. Зазначений строк може бути змінений згідно п.п.10.1-10.4.2 даного договору.
У додатку №2.1 до договору фінансового лізингу № DNH2FLО03063 від 14.03.2013 зазначено, що графік лізингових платежів складається з:
1.Графіку відшкодування вартості майна.
2.Винагороди за відкриття рахунку у розмірі та порядку згідно п.2.3.1 договору.
3.Винагороди за отримане в лізинг майно у розмірі та порядку згідно п.2.3.2 договору.
4.Винагороди за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі та порядку сплати згідно п.2.3.3 договору.
5.Винагороди за користування майном у розмірі та порядку сплати згідно п.2.4 договору (т.1,а.с.90).
14.03.2013 між ПАТ КБ “ПриватБанк” (правонаступником якого є АТ КБ “ПриватБанк”) (банком), та ОСОБА_3 (поручителем) укладений договір поруки № DNH2FLО03063/DP, п.1.1 якого встановлено, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед банком за виконання ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» зобов'язань за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 (т.1, а.с.91-93).
Пунктом 4.1 цього договору встановлено, що він вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу.
На виконання умов договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» перерахувало ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у розмірі 1848393,07грн, що підтверджено позивачем та 1-м відповідачем на те є предметом спору.
Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12.06.2015 №08.7.0.0.0/1506121032222, наданою ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС», станом на 12.06.2015 в ПАТ КБ «ПриватБанк» у клієнта позичкової заборгованості за кредитами та відсотками немає (т.2,а.с.6).
28.07.2017 позивач надіслав на адресу ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» та ОСОБА_3Г повідомлення про наявність станом на 28.07.2017 заборгованості ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» за договором фінансового лізингу №DNH2FLО03063 у сумі 1003796,41грн з проханням сплатити заборгованість та штрафні санкції у десятиденний строк з дня отримання цієї вимоги (т.1,а.с.116).
Невиконання відповідачами вказаних вимог позивача стало підставою для звернення останнього з позовом до суду.
12.02.2019 місцевим господарським судом прийняте оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (т.2,а.с.42-47).
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з лізингоодержувача та поручителя за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 180 ГК України передбачає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та 1- м відповідачем укладений договір фінансового лізингу №DNH2FLО03063.
Згідно зі статтею 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність. Отже, договір лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договору оренди та купівлі-продажу.
Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Верховний Суд у постанові від 11.06.2018 у справі №910/19197/17 дійшов висновку, що застосована законодавцем конструкція "можуть включати", а не "можуть лише включати" чи "можуть включати виключно", як і зазначення в п. "г" даної норми загальної фрази "інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу", свідчить, що даний склад лізингових платежів становить приблизний характер і є загальним орієнтиром для сторін договору фінансового лізингу. Повний та чіткий склад лізингових платежів, з врахуванням наведених положень ст.ст.6, 627, 628 ЦК України, сторони договору визначають та погоджують вільно, самостійно та на власний розсуд безпосередньо в договорі.
Наведений висновок Верховного суду згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України врахований судом апеляційної інстанції при прийнятті судового рішення.
Відповідно до пункту 2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно з п.1.5 цього договору, згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2.1, також винагороду за користування майном у розмірі, згідно з формулою, наведеною у цьому пункті договору, в якому визначено, всі складові цієї формули. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п.11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного погашення зобов'язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку дострокового повного погашення зобов'язань за договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов'язань розглядаються як початкові, «n» та «i» отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п.11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник 1-го відповідача зазначив, що ним виконані умови п.1.2 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 № DNH2FLО03063 та сплачено позивачеві 1848346,48грн. Даний факт підтверджений представником позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції, а тому в силу приписів статті 75ГПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.
У додатку №2.1 до договору фінансового лізингу № DNH2FLО03063 від 14.03.2013 зазначено, що графік лізингових платежів складається з: графіку відшкодування вартості майна; винагороди за відкриття рахунку у розмірі та порядку сплати згідно п.2.3.1 договору; винагороди за отримане в лізинг майно у розмірі та порядку сплати згідно п.2.3.2 договору; винагороди за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі та порядку сплати згідно п.2.3.3 договору; винагороди за користування майном у розмірі та порядку сплати згідно п.2.4 договору (т.1,а.с.90).
Матеріали справи не містять доказів оплати 1-м відповідачем винагороди за користування майном у розмірі та порядку згідно п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник 1-го відповідача не спростовував факту невиконання ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «Лос» зобов'язань, визначених у п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 та не заперечував проти розрахунку, здійсненого позивачем.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи 1-го відповідача про відсутність підстав для стягнення з нього винагороди, визначеної у п.2.4 цього договору з огляду на таке: відповідно до п.2.1 цього договору загальна сума цього договору становить 1848346,48грн. і складається: з суми авансового платежу 217616,74грн, згідно п. 1.4; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна- 1630729,74грн, згідно із графіком внесення лізингових платежів, зазначеним у додатку №2.1. Вартість майна становить 1848346,48грн (п.1.2 договору), однак вартість майна за умовами цього договору не включає в себе винагороду за користування майном, розмір якої визначений у п.2.4 цього договору, що вбачається з умов договору та додатку №2.1 до нього. Крім того, як зазначено вище, графік лізингових платежів визначений у додатку №2.1 до договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063, складається, зокрема, з таких окремих частин як відшкодування вартості майна та винагороди за користування майном у розмірі та порядку сплати згідно п.2.4 договору. Таким чином, вартість майна не включає в себе таку складову лізингового платежу як винагорода за користування майном.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає неналежним доказом довідку ПАТ КБ «Приватбанк» від 12.06.2015 №08.7.0.0.0/1506121032222 (т.2,а.с.6), якою 1-й відповідач підтверджує повне виконання ним умов договору, оскільки в ній відсутнє посилання на договір фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 та з неї неможливо встановити за якими саме кредитами та відсотками відсутня заборгованість у ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС».
Суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про недоведеність позовних вимог з підстав ненадання позивачем документального підтвердження винагороди за користування майном з розшифровкою та з зазначенням кожної складової формули, оскільки: по-перше, кожна складова формули визначена та розшифрована безпосередньо у пункті 2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063; по-друге, з матеріалів справи не вбачається, що 1-й відповідач заперечував проти розрахунку наданого позивачем; по-третє, суд з'ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а за наявності обґрунтованих сумнівів щодо здійсненого позивачем розрахунку суд не був позбавлений можливості здійснити його перевірку та обґрунтувати неправильність здійсненого розрахунку задля недопущення прийняття рішення з порушенням вимог статті 236 ГПК України, зокрема, в частині його обґрунтованості; по-третє, скаржником не доведено, що розмір оплати згідно з пунктом 2.4. договору фінансового лізингу 14.03.2013 №DNH2FLО03063 був невідомий йому на момент підписання договору, а також не доведено підписання договору внаслідок введення його в оману, або наявності інших обставини, які обґрунтовують недобросовісність дій контрагента при укладенні такого договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №917/2004/16.
Щодо висновку місцевого господарського суду про сплив позовної давності, оскільки позивачем не надано доказів того, що спірна винагорода відноситься до інших витрат, визначених договором фінансового лізингу №DNH2FL003063, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.06.2018 у справі №917/2004/16, виходячи із системного аналізу положень статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статей 179, 189 ГК України та статей 524, 533 ЦК України, сторони договору лізингу мають право включити до складу лізингового платежу плату за користування предметом лізингу, яка буде складатися з двох окремих частин, обрахованих різними способами, оскільки вимоги щодо складу лізингових платежів не є імперативними, а дозволяють їх узгодження сторонами. Винагорода за користування предметом лізингу є складовою частиною лізингових платежів, сплата яких є обов'язком лізингоодержувача.
Таким чином, Верховний Суд, розглядаючи спір про визнання недійсним п.2.4 договору фінансового лізингу, який за своїм змістом є аналогічним п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063, дійшов висновку, що винагорода, що є предметом спору у даній справі, є частиною лізингового платежу.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.06.2018 у справі №917/2004/16, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винагорода, визначена сторонами у п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063, правомірність якого згідно зі статтею 204 ЦК України призюмується, дійшов висновку, що ця винагорода є складовою частиною лізингового платежу.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст.257ЦК України).
Відповідно до статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.
Відповідно до п. 8.15 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 строки позовної давності щодо стягнення лізингових платежів, неустойки, штрафу за даним договором встановлюється сторонами тривалістю п'ять років.
З огляду на викладене та враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.06.2018 у справі №917/2004/16 про те, що винагорода, визначена у п.2.4 договору є частиною лізингового платежу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що сторони договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 за домовленістю збільшили встановлену законом позовну давність, зокрема, щодо стягнення лізингових платежів, у тому числі щодо винагороди за користування майном.
Відповідно до частин 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що за змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право позивача, за захистом якого той звернувся. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Однак, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов висновку про необґрунтованість позову, та не встановивши порушеного права позивача, застосував позовну давність, що не відповідає вимогам цивільного законодавства та приписам ГПК України в частині обгрунтованості судового рішення.
Відповідно до частин 1, 5 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п.11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного погашення зобов'язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов'язань за цим договором. У випадку дострокового повного погашення зобов'язань за договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов'язань розглядаються, як початкові «n» та «i» отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п.11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором.
З умов договору від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 вбачається, що лізингоодержувач у день дострокового повного погашення зобов'язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов'язань за цим договором зобов'язаний був сплатити винагороду, визначену п.2.4 цього договору. Прострочення виконання зобов'язання зі сплати такої винагороди виникло з моменту погашення 1-м відповідачем зобов'язань, визначених у п.1.2 договору 14.03.2013 №DNH2FLО03063.
Таким чином, сплив позовної давності щодо стягнення лізингових платежів розпочався з грудня 2014 року, позивач з відповідним позовом звернувся у липні 2018 року, тобто в межах позовної давності, встановленої п.8.15 договору фінансового лізингу, а отже клопотання 1-го відповідача про застосування позовної давності щодо спірних правовідносин є необгрунтованим.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду Полтавської області в частині відмови позивачеві у стягненні з 1-го відповідача 805449,97грн винагороди за користування майном на підставі п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог до 1-го відповідача.
Щодо обґрунтованості позовних вимог до ОСОБА_3 як солідарного боржника на підставі договору поруки від 14.03.2013 № DNH2FL003063/DP суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі. Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Згідно з частиною 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
З огляду на викладені приписи порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
Верховний Суд України у постанові від 17.09.2014 у справі № 6-6цс14 вказав на те, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування зобов'язання поруки. Право кредитора й обов'язок поручителя після спливу строку поруки припиняються. А тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації його права, зокрема і застосування примусових заходів захисту в судовому порядку. Навіть якщо в межах строку поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав вказані у ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку поруки, оскільки із його закінченням відповідне право припинилося.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Пунктом 4.1 договору поруки від 14.03.2013 №DNH2FL003063/DP встановлено, що він вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу.
Проте ця умова договорів поруки не встановлює у розумінні статті 251 ЦК України строк, зі спливом якого порука припиняється.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 545/1014/15-ц, висновки якого є обов'язкові відповідно до приписів статті 236 ГПК України.
З огляду на це застосовуванню підлягає припис частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки у разі, якщо у договорі не встановлений строк її дії і якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
У договорі фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 визначений строк виконання зобов'язання, яке є предметом цього спору, а саме: сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п.11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором.
Після спливу строку лізингу та виконання 1-м відповідачем зобов'язання по сплаті вартості переданого в лізинг майна у позивача виникло право протягом наступних шести місяців пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо сплати винагороди за користування майном, яким він не скористався. У зв'язку з цим після спливу цих шести місяців порука припинилася.
У постанові від 27.03.2019 у справі №200/15135/14-ц (провадження №14-23цс19) ОСОБА_4 Верховного Суду дійшла висновку, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов'язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов'язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за договором лізингу передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя лізингових платежів, повинен обчислюватися з моменту настання строку здійснення такого платежу.
Тобто, якщо до вимог, заявлених до боржника, застосовується збільшений строк давності, передбачений статтею 259 ЦК України та п.8.15 договору фінансового лізингу 14.03.2013 №DNH2FLО03063, то до вимог, заявлених до поручителя, вказаний строк обмежується строком дії поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення кожного з платежів, визначених умовами договору лізингу.
У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних зобов'язань щодо здійснення кожного з платежів поза межами цього строку.
Аналогічний висновок зробила ОСОБА_4 Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14, від 20.04.2016 у справі № 6-2662цс15, від 29.03.2017 у справі № 6-3087цс16.
Враховуючи висновки ОСОБА_4 Верховного Суду та зважаючи на умови договору поруки від 14.03.2013 №DNH2FL003063/DP і договору фінансового лізингу від 25.10.2013 №DNH2FLО03063, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення поруки за договором поруки від 14.03.2013 №DNH2FLО03063/DP, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3
За таких обставин, підстави для відмови у задоволенні позову щодо 2-го відповідача, визначені місцевим господарським судом, є помилковими, неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права до спірних правовідносин призвело до прийняття необґрунтованого рішення Господарським судом Полтавської області, що є підставою для його скасування також і в частині позовних вимог щодо 2-го відповідача.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
За таких обставин, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає задоволенню частково, рішення господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі №917/885/18 слід скасувати, як таке, що прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 805449,97грн заборгованості за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 слід відмовити.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на 1-го відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС".
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п.2 ч.1 ст.275, п.п.1,4 ч.1 ст.277, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити застково.
2.Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі №917/889/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" ( код ЄДРПОУ 32256241, юридична адреса: 39500, Полтавська обл., Карлівський район, місто Карлівка, вул. 60 річчя Жовтня, будинок 5 А) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» ( код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д) заборгованість за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 у розмірі 805449,97грн та 12081,74грн витрат по сплаті судового збору за подання позову.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" ( код ЄДРПОУ 32256241, юридична адреса: 39500, Полтавська обл., Карлівський район, місто Карлівка, вул. 60 річчя Жовтня, будинок 5 А) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» ( код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д) 18122,62грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 26.04.2019.
Головуючий суддя Л.І. Бородіна
Суддя В.В. Лакіза
Суддя О.В. Плахов