проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"25" квітня 2019 р. Справа № 920/755/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Чернота Л.Ф.,
за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 - директор, ОСОБА_2 - свідоцтво № 663 від 28.05.2009, ордер № 108089 від 25.04.2019,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд-2015", м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, (вх. №693П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2019 (повний текст рішення складено 25.01.2019, суддя Киричук О.А.) у справі № 920/755/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична альтернатива-7", м. Охтирка, Сумська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд-2015", м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область
про стягнення 296341,83 грн, -
Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.01.2019 у справі №920/755/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд-2015", вул.Шевченка, 14-А, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область (код ЄДРПОУ 39749568) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична альтернатива-7", вул.Червоноармійська, 1 кім.155, м. Охтирка, Сумська область (код ЄДРПОУ 38288766) 236 558,64 грн. основного боргу, 25 068,73 грн. пені, 2 158,19 грн. 3% річних, 2 807,23 грн. інфляційних, 3 998,89 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних та у цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних.
Апеляційна скарга мотивована посиланням на те, що між сторонами був укладений цивільно-правовий договір, в якому були визначені та погоджені всі умови, яких останні повинні дотримуватись, також ці положення стосуються і відповідальності за невиконання останнього. Як зазначає апелянт, позивачем окрім подвійної ставки НБУ було застосовано до відповідача додатковий вид відповідальності як інфляційні виплати та 3% річних, що на думку відповідача, є порушенням умов договору та є безпідставним нарахуванням та стягнення з відповідача цих сум.
За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2019 для розгляду справи №920/755/18 сформовано колегію Східного апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя (доповідач) Гребенюк Н.В., судді Попков Д.О., Чернота Л.Ф.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.03.2019 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України.
Після проведення підготовчих дій в порядку ст. 267 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 призначено розгляд справи №920/755/18 на 25.04.2019 о 12:00 год.
На поштову адресу суду 16.04.2019 (згідно штампу канцелярії, наявному на першому аркуші документа) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична альтернатива-7", м. Охтирка, Сумська область, надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого позивач просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення - залишити без змін. Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, посилаючись зокрема на те, що оскільки ТОВ "Нафтотрейд-2015" прострочив зобов'язання за договором на переробку давальницької сировини № 22 від 25.09.2017, інфляційні нарахування та 3 % річних являються правомірним способом захисту майнового права та інтересу ТОВ "Енергетична альтернатива-7".
Відповідно до ст.ст. 222, 223 ГПК України та п.17.7 Перехідних положень ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, складено протокол.
Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична альтернатива-7", м. Охтирка, Сумська область, у судовому засіданні зазначив про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення господарського суду Полтавської області.
Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд-2015", м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, в дане судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю “НАФТОТРЕЙД-2015” (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Енергетична альтернатива-7” (переробник) було укладено договір на переробку давальницької сировини № 22 від 25.09.2017.
Згідно з п. 1.1. зазначеного договору замовник доручає, а переробник зобов'язується виконати переробку вуглеводневої сировини в продукцію, а замовник зобов'язується прийняти продукцію та оплатити переробнику за виконані послуги по переробці сировини.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що замовник оплачує вартість переробки сировини із розрахунку за 1 тону - 978,00 грн., в т.ч. ПДВ.
Пунктом 4.3. договору передбачено, що відповідач розраховується з позивачем на умовах 100% передоплати.
Позивач вказує, що за період з 01.10.2017 по 05.10.2017 відповідачу були надані послуги по переробці давальницької сировини в загальній кількості 241,88 тон на загальну суму 236558,64 грн.
11 жовтня 2017 року позивач надав відповідачу рахунок-фактуру від 11.10.17 р. № СФ-0000374 на загальну суму 236558,64 грн. та акт здачі-прийняття наданих послуг № ОУ-0000214, який затверджено директором ТОВ “НАФТОТРЕЙД-2015” ОСОБА_3
За твердженням позивача, відповідач своїх обов'язків за договором не виконав, вартість наданих послуг не оплатив.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 236558,64 грн. шляхом надіслання претензії № 17 від 29.05.2018.
Відповідач зазначену претензію отримав, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, проте відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 266 592,79 грн. заборгованості за договором на переробку давальницької сировини № 22 від 25.09.2017, у тому числі 236 558,64 грн. основного боргу, 25 068,73 грн. пені, 2 158,19 грн. 3% річних, 2 807,23 грн. інфляційних (в редакції заяви про зменшення позовних вимог), а також понесені ним по справі витрати.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача, посилаючись на те, що відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та сплати коштів за виконані роботи не надав, крім того, доказів пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо якості виконаних робіт суду також не надав, відповідно доводи позивача не спростував. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред'явлено позов про стягнення суми основного боргу з відповідача та позовні вимоги в частині стягнення суми боргу у розмірі 236558,64 грн, а також щодо стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Суд апеляційної інстанції повністю погоджується з даним висновком суду першої інстанції, вважає наведений висновок таким, що здійснений з урахуванням усіх обставин справи та приписів чинного законодавства.
Так, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до статей 902, 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного договору позивач за період з 01.10.2017 по 05.10.2017 відповідачу були надані послуги по переробці давальницької сировини в загальній кількості 241,88 тон на загальну суму 236558,64 грн. Вказаний розмір заборгованості відображено у акті звірки розрахунків за 01.09.2017 - 01.02.2018р., який підписано представниками обох сторін та скріплено печатками.
Оскільки у договорі передбачено, що відповідач розраховується з позивачем на умовах 100% передоплати, при цьому за період з 01.10.2017 по 05.10.2017, він надав відповідачу послуги по переробці давальницької сировини в загальній кількості 241,88 тон на загальну суму 236558,64 грн. без отримання передоплати, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мав вчинити дії, пов'язані з пред'явленням вимоги про оплату виконаних робіт, для виникнення у відповідача обов'язку щодо їх оплати.
Як свідчать матеріали справи, 30.05.2018 позивач направив відповідачу претензію № 17 від 29.05.2018 з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 236558,64 грн.
Враховуючи наведене, строк виконання обов'язку з оплати виконаних робіт у повному обсязі виник у відповідача по закінченню семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, в даному випадку - претензії, а відтак є таким, що настав 07.06.2018.
Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за виконані роботи закон покладає на замовника.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу з відповідача у розмірі 236558,64 грн. підлягають задоволенню, оскільки відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та сплати коштів за виконані роботи не надав, крім того, доказів пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо якості виконаних робіт суду також не надав, відповідно доводи позивача не спростував.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 7.4. Договору сторонами погоджено, що за несвоєчасне виконання замовником грошових зобов'язань нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу 25 068,73 грн. пені за період з 27.06.2018 по 26.09.2018, 2 158,19 грн. 3% річних за період з 27.06.2018 по 26.09.2018, 2 807,23 грн. інфляційних за період з червня по вересень 2018р. за невиконання зобов'язання по договору на переробку давальницької сировини.
Приймаючи до уваги, що судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення річних, інфляційних втрат та пені, суд першої інстанції визнав правомірними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки період їх нарахування та розмір є обґрунтованим.
Як вбачається з апеляційної скарги, суму основної заборгованості, яка стягнута з відповідача на користь позивача, не оспорюється скаржником, він просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних та у цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних.
Єдиною підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, апелянт зазначає, що позивачем окрім подвійної ставки НБУ було застосовано до відповідача додатковий вид відповідальності як інфляційні виплати та 3% річних, що на думку відповідача, є порушенням умов договору та є безпідставним нарахуванням та стягнення з відповідача цих сум.
Колегія суддів вважає такий висновок апелянта необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь чає прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Підставою для застосування передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач прострочив зобов'язання за договором на переробку давальницької сировини № 22 від 25.09.2017, що ним не спростовується, інфляційні нарахування та 3 % річних являються правомірним способом захисту майнового права та інтересу позивача.
На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду про те, що законними та обґрунтованими є обставини й матеріали справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення, наведено місцевим судом, та приходить до висновку, що підстав для скасування рішення не має. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд-2015", м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, на рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2019 у справі № 920/755/18 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2019 у справі № 920/755/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови складено 26.04.2019.
Головуючий суддя Гребенюк Н.В.
Суддя Медуниця О.Є.
Суддя Чернота Л.Ф.