проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"23" квітня 2019 р. Справа № 905/1800/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.
при секретарі судового засідання Беккер Т.М.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 10.04.2019);
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрелектромережбуд” (вх.№949Д/1-43) на рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 (суддя Левшина Г.В. повний текст рішення складено 26.02.2019) у справі №905/1800/18
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Бахмут, Донецької області;
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрелектромережбуд”, м.Бахмут, Донецької області;
про стягнення заборгованості в сумі 61669,70 грн., -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2, м.Бахмут, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрелектромережбуд”, м.Бахмут, про стягнення заборгованості в сумі 62669,70 грн. (з урахуванням уточнень від 07.12.2018).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №20/01 від 20.01.2012р., додаткові угоди до нього, накладні №1 від 13.01.2016р., №2 від 27.01.2016р., №3 від 09.02.2016р., №18 від 28.03.201р., №22 від 25.04.2016р., №34 від 30.05.2016р. №34 від 30.05.2016р., №49 від 29.07.2016р., №59 від 30.08.2016р., №64 від 29.09.2016р., №72 від 27.10.2016р., №25.11.2016р., №89 від 26.12.2016р., №8 від 30.01.2017р., №13 від16.02.2017р., №19 від 22.02.2017р., №20 від 22.02.2017р., №21 від 22.02.2017р., №22 від 22.02.2017р., №23 від 22.02.2017р., №30 від 28.02.2017р., №44 від 28.03.2017р., №48 від 05.04.2017р., №52 від 26.04.2017р., №67 від 30.05.2017р., №77 від 27.06.2017р., №85 від 31.07.2017р. довіреності на отримання матеріальних цінностей, банківські виписки, акт звірки від 30.11.2016р.
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1800/18 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Бахмут до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрелектромережбуд”, м.Бахмут про стягнення заборгованості в сумі 62669,70 грн. задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектромережбуд" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 заборгованість в сумі 62669,70 грн., судовий збір в сумі 1762,00 грн.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1800/18; прийняти нове, яким відмовити позовні вимоги повністю; судовий збір за подання апеляційної скарги стягнути з позивача на користь відповідача; розглянути апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що надані позивачем копії накладних та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту поставки.
26.03.2019 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №905/1800/18 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектромережбуд" на рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1800/18 та призначено її до розгляду на 24.04.2019.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1244 від 10.04.2019), в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
В судове засідання 24.04.2019 з'явився представник позивача, який заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№3962 від 17.04.2019), в обґрунтування якого посилається на зайнятість представника ОСОБА_3 в іншому судовому засіданні. Зазначає, що ОСОБА_3 не є штатним юристом підприємства, а є адвокатом, який представляє інтереси різних осіб і саме цього дня зайнята у розгляді двох інших справ в Донецькому апеляційному суді.
Розглянувши заявлене клопотання представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог пункту 11 статті 270 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез'явлення в засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з вимогами статті 56 ГПК України. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, беручи до уваги, що відповідно до вимог статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони.
Судова колегія зазначає, що дана справа є малозначною, а відтак відповідач не позбавлений права забезпечити явку представника, який не є адвокатом, у відповідності до частини 2 статті 58 ГПК України.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю відповідача.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні уповноваженого представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2012 між сторонами був підписаний договір поставки №20/01, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити у власність покупця (відповідача) продукцію обладнання виробничо-технічного призначення, в тому числі б/с, в асортименті, кількості, строки, по ціні та з якісними показниками, узгодженими сторонами в договорі та специфікації, які є невід'ємними частинами даного договору, а покупець (відповідач) взяв на себе зобов'язання прийняти та своєчасно оплатити поставлену продукцію у відповідності з умовами договору (п.1.1, п.1.2 договору).
Відповідно до п.3.1 договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, цінами, з якісними характеристиками, узгоджені сторонами в специфікації. Строк поставки продукції - від 3 до 10 календарних днів з моменту виконання покупцем п.4.2 договору, якщо інше не передбачено специфікацією.
Умови поставки продукції - EXW, відповідно “Інкотермс-2010”, з урахуванням умов та застережень по діючому договору. Місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору (п.3.2 договору).
Відповідно до п.3.4 договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником про прийом продукції.
Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами. Сторони погодили, що у випадку належного виконання зобов'язань строк договору встановлюється до 31.12.2012 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань по даному договору, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань (п.7.1 договору).
Додатковою угодою №3 від 26.12.2014 строк дії договору №20/01 від 20.01.2012 продовжено до 31.12.2016.
Додатковою угодою №4 від 03.01.2017 строк дії договору №20/01 від 20.01.2012 продовжено до 31.12.2017.
Згідно наданих до справи накладних №1 від 13.01.2016р. (рахунок №1 від 11.01.2016р.), №2 від 27.01.2016р., (рахунок №6 від 26.01.2016р.) №3 від 09.02.2016р. (рахунок №2 від 15.01.2016р.), №4 від 09.02.2016р. (рахунок №7 від 27.01.2016р.), №5 від 09.02.2016р. (рахунок №13 від 08.02.2016р.), №18 від 28.03.2016р. (рахунок №24 від 24.03.2016р.), №22 від 25.04.2016р. (рахунок №31 від 25.04.2016р.), №34 від 30.05.2016р. (рахунок №40 від 30.05.2016р.), №49 від 29.07.2016р. (рахунок №56 від 25.07.2016р.), №59 від 30.08.2016р. (рахунок №70 від 30.08.2016р.), №64 від 29.09.2016р. (рахунок №75 від 29.09.2016р.), №72 від 27.10.2016р. (рахунок №80 від 25.10.2016р.), №78 від 25.11.2016р. (рахунок №89 від 25.11.2016р.), №89 від 26.12.2016р. (рахунок №101 від 26.12.2016р.), №8 від 30.01.2017р. (рахунок №16 від 30.01.2017р.), №13 від 16.02.2017р. (рахунок №28 від 15.02.2017р.), №19 від 22.02.2017р. (рахунок №25 від 09.02.2017р.), №20 від 22.02.2017р. (рахунок №18 від 01.02.2017р.), №21 від 22.02.2017р. (рахунок №24 від 09.02.2017р.), №22 від 22.02.2017р. (рахунок №22 від 08.02.2017р.), №23 від 22.02.2017р. (рахунок №32 від 20.02.2017р.), №30 від 28.02.2017р. (рахунок №39 від 28.02.2017р.), №44 від 28.03.2017р. (рахунок №52 від 27.03.2017р.), №48 від 05.04.2017р. (рахунок №42 від 01.03.2017р.), №52 від 26.04.2017р. (рахунок №64 від 26.04.2017р.), №67 від 30.05.2017р. (рахунок №75 від 24.05.2017р.), №77 від 27.06.2017р. (рахунок №87 від 26.06.2017р.), №85 від 31.07.2017р. (рахунок №95 від 31.07.2017р.), довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей на виконання договору позивачем за період з 13.01.2016р. по 31.07.2017р. було поставлено відповідачу товар на суму 62669,70 грн. з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем (копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи).
Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.
Таким чином, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору поставки №20/01 від 20.01.2012 та додаткових угод до нього зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав.
Отже, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором з оплати товару, отриманого за вищенаведеними видатковими накладними в розмірі 62669,70 грн.
Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги посилаючись на їх обґрунтованість та доведеність матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на таке.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписом ст.712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відтак, в силу 11, 509, 655, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 265 Господарського кодексу України між сторонами виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору №20/01 від 20.01.2012р., що за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.
Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.
При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.4.2 договору розрахунки за поставлену продукцію по даному договору здійснюються покупцем шляхом перерахування вартості продукції протягом 15 календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції, якщо інше не обумовлено у відповідних специфікаціях до даного договору.
При надходженні грошових коштів на поточний рахунок постачальника від покупця, сторони узгодили, що у будь-якому випадку вони поступають в рахунок оплати товару за вказаним договором (п.4.3 договору).
Свої зобов'язання щодо своєчасної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар в сумі 62669,70 грн. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.
Щодо доводів апелянта стосовно відсутності специфікації, як невід'ємної частини договору, колегія суддів, що її ненадання не може розцінюватись як відсутність визначеності між сторонами асортименту, кількості, ціни та якісних характеристик продукції, адже, між сторонами склалися господарські відносини за договором поставки №20/01 від 02.01.2012, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки позивача виразились у передачі товару відповідачу, а обов'язки відповідача - в оплаті цієї продукції.
Зокрема, як зазначалось вище позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними №1 від 13.01.2016р., №2 від 27.01.2016р., №3 від 09.02.2016р., №4 від 09.02.2016р., №5 від 09.02.2016р., №18 від 28.03.2016р., №22 від 25.04.2016р., №34 від 30.05.2016р., №34 від 30.05.2016р., №49 від 29.07.2016р., №59 від 30.08.2016р., №64 від 29.09.2016р., №72 від 27.10.2016р., №78 від 25.11.2016р., №89 від 26.12.2016р., №8 від 30.01.2017р., №13 від 16.02.2017р., №19 від 22.02.2017р., №20 від 22.02.2017р., №21 від 22.02.2017р., №22 від 22.02.2017р., №23 від 22.02.2017р., №30 від 28.02.2017р., №44 від 28.03.2017р., №48 від 05.04.2017р., №52 від 26.04.2017р., №67 від 30.05.2017р., №77 від 27.06.2017р., №85 від 31.07.2017р. на загальну суму 263591,10 грн., а відповідач частково оплатив на суму 200921,40 грн.
Вказані видаткові накладні були підписані і позивачем і відповідачем. Таким чином, позивач та відповідач всі істотні умови, у тому числі асортимент, кількість, ціну та якісні характеристик, передбачили саме в видаткових накладних.
Як вірно встановлено місцевим судом, відповідач прийняв товар по спірними видатковими накладними без будь-яких заперечень та зауважень, підписав накладні, товар не був прийнятий відповідачем на відповідальне зберігання, відповідач не направляв позивачу заперечень по асортименту, кількості, ціні там якості товару, товар не був повернутий позивачу.
Щодо посилань апелянта про недоведеність позивачем факту поставки товару, посилаючись на невідповідність наданих документів вимогам до первинних документів, а саме відсутність в останніх посилання на укладений між сторонами договір, відсутність рахунків, на які йде посилання в довіреностях, розбіжності у підписах уповноважених осіб відповідача на накладних, звільнення осіб, які виписували довіреності на отримання матеріальних цінностей, судова колегія зазначає наступне.
Так, відповідно до чинного законодавства права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.
За змістом ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.
Таким чином, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.
Посилання відповідача на невідповідність наданих видаткових накладних вимогам до первинних документів, а саме відсутність в останніх посилання на укладений між сторонами договір, судом не приймаються до уваги, адже, спірні видаткові накладні містять посилання на відповідні рахунки та довіреності, а в довіреностях наявні відомості щодо отримання цінностей саме за договором №20/01 від 20.01.2012р.
Крім того, згідно наданих позивачем накладних №1 від 13.01.2016р., №2 від 27.01.2016р., №3 від 09.02.2016р., №4 від 09.02.2016р., №5 від 09.02.2016р., №18 від 28.03.2016р., №22 від 25.04.2016р., №34 від 30.05.2016р. №34 від 30.05.2016р., №49 від 29.07.2016р., №59 від 30.08.2016р., №64 від 29.09.2016р., №72 від 27.10.2016р., №78 від 25.11.2016р., №89 від 26.12.2016р., №8 від 30.01.2017р., №13 від 16.02.2017р., №19 від 22.02.2017р., №20 від 22.02.2017р., №21 від 22.02.2017р., №22 від 22.02.2017р., №23 від 22.02.2017р., №30 від 28.02.2017р., №44 від 28.03.2017р., №48 від 05.04.2017р., №52 від 26.04.2017р., №67 від 30.05.2017р., №77 від 27.06.2017р., №85 від 31.07.2017р. представник відповідача отримав товар з довіреностями №3 від 13.01.2016р., №8 від 27.01.2016р., №16 від 09.02.2016р., №42 від 25.03.2016р., №55 від 25.04.2016р., №59 від 30.05.2016р., №63 від 26.07.2016р., №77 від 30.08.2016р., №93 від 29.09.2016р., №107 від 26.10.2016р., №123 від 25.11.2016р., №141 від 26.12.2016р., №17 від 30.01.2017р., №31 від 16.02.2017р., №39 від 22.02.2017р., №43 від 28.02.2017р., №67 від 27.03.2017р., №72 від 04.04.2017р., №90 від 26.04.2017р., №96 від 29.05.2017р., №116 від 26.06.2017р., №133 від 31.07.2017р.
Наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2014р. №987 скасовано дію Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка встановлювала обов'язкові реквізити таких довіреностей та порядок їх реєстрації, обліку.
Цим же наказом Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку доповнено абзацом такого змісту: “Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.”.
Таким чином, до довіреності на отримання матеріальних цінностей не пред'являються особливі вимоги, вона може бути оформлена у довільній формі. Зі змісту наявних у матеріалах справи довіреностей вбачається, що останні містять відомості щодо повіреної особи, переліку цінностей, скріплені печаткою підприємства відповідача. При цьому, виходячи з того, що уповноваження певної особи на вчинення нею дій від імені юридичної особи відноситься саме до компетенції такої юридичної особи, саме на відповідачеві лежить обов'язок щодо спростування факту видачі ним тієї чи іншої довіреності.
Місцевий суд вірно встановив, що відповідачем факт видачі наявних у справі довіреностей належним чином не спростований.
Крім цього, судами прийнято до уваги обставини, що довіреність №16 видана 09.02.2016р. на ім'я ОСОБА_4 за підписом головного бухгалтера відповідача ОСОБА_5 Згідно наданої відповідачем до справи копії наказу №15-л від 29.01.2016р. ОСОБА_5 було звільнено за згодою сторін. Проте, вартість товару, отриманого за вказаною довіреністю згідно видаткових накладних №3 (рахунок №2), №4 (рахунок №7), №5 (рахунок №13) від 09.02.2016р. була сплачена відповідачем 21.01.2016р. (накладна №3 повністю), 27.01.2016р. (накладна №4 повністю), 02.12.2016р. (накладна №5 частково). Проведення відповідачем часткової оплати вартості товару за накладною №5 спростовує твердження відповідача щодо неотримання цього товару, відсутність повноважень у особи на його прийняття.
Судом першої інстанції встановлено, що надані до справи копії банківських виписок, платіжних доручень, згідно яких відповідачем 21.01.2016р., 27.01.2016р., 17.02.2016р., 15.03.2016р., 11.04.2016р., 24.05.2016р., 14.07.2016р., 02.08.2016р., 31.08.2016р., 12.09.2016р., 20.09.2016р., 23.09.2016р., 30.09.2016р., 24.10.2016р., 27.10.2016р., 03.11.2016р., 02.12.2016р., 13.12.2016р., 19.12.2016р., 21.12.2016р., 28.12.2016р., 02.02.2017р., 09.02.2017р., 10.02.2017р., 20.02.2017р., 02.03.2017р., 09.03.2017р., 08.06.2017р., 29.06.2017р., частково здійснювалась оплата вартості поставленого позивачем товару за спірний період, що є свідченням отримання останнього повноважними представниками відповідача.
Одночасно, факт звільнення ОСОБА_4 31.08.2017р. та ОСОБА_6 02.08.2017р., як про це вказує відповідач, взагалі не стосується предмета спору, враховуючи, що останнє прийняття товару за спірний період відбулося 31.07.2017р.
Щодо факту звільнення директора підприємства відповідача ОСОБА_7 24.05.2017р., ця обставина не має значення для вирішення спору, оскільки остання довіреність за спірний період підписана ОСОБА_7 26.04.2017р.
Колегія суддів, з урахуванням меж перегляду апеляційної скарги, зазначає, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та поясненнями представника позивача наданими в судовому засіданні.
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені відповідачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрелектромережбуд” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 26.02.2019 у справі №905/1800/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду в порядку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 26.04.2019.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов