проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"23" квітня 2019 р. Справа № 922/2679/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Барбашова С.В. , суддя Пушай В.І.
при секретарі Кохан Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 12.12.18 р.,
відповідача - не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.56) на рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2018 (суддя Жельне С.Ч., повний текст складено 03.12.2018) у справі №922/2679/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" м. Харків
до Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації, смт. Покотилівка
про стягнення коштів 167 114,66 грн.,
Публічне акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації інфляційних нарахувань у розмірі 132 238,16 грн. та 3 % річних у розмірі 34 876,50 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання з відшкодування позивачу витрат за надані у 2016 році послуги зв'язку пільговим категоріям населення, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість, яка підтверджена рішенням господарського суду Харківської області від 10.07.2018 у справі №922/2063/17. Вказані обставини, як зазначає позивач, є підставою для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.11.2018 року у справі №922/2679/18 позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Доводи відповідача про відсутність завчасного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення суд першої інстанції відхилив, посилаючись на те, що вказані обставини не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації є бюджетною установою та отримує повноваження на проведення видатків лише після встановлення бюджетних призначень, у зв'язку з чим лише після прийняття 04.10.2018 Харківською районною радою рішення про виділення коштів управлінню в сумі 550635 грн. для виконання судового рішення у справі №922/2063/17, відповідач виконав свої зобов'язання та повністю оплатив заборгованість. Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про відсутність його вини у простроченні виконання зобов'язання та є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання на підставі ст.614 Цивільного кодексу України.
Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, зокрема, з тих підстав, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплатити надані послуги та відповідальності за порушення зобов'язання. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.
В судове засідання 23.04.2019 відповідач не з'явився.
Ухвала суду від 05.04.2019, якою розгляд справи призначено в цьому судовому засіданні, направлялась на належну адресу відповідача, однак, не повернулась підприємством зв'язку.
Про дату, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений телефонограмою суду №008717 від 22.04.2019.
Згідно ч.6 ст.120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час та місце судового засідання, в тому числі, телефонограмою.
Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця знаходження ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає
Відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження під час розгляду справи.
Враховуючи, що відповідач отримав телефонограму суду, судом апеляційної інстанції дотримано вимоги статті 242 ГПК України щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу без участі його представника.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №295, інших нормативних актів України.
В період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (включно) ПАТ "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" надавало послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Харківського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги з їх оплати (відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціальні захисту" , Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захисті", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства") на загальну суму 542496,37 грн.
Поіменні списки абонентів за формою "2-пільга" та акти звіряння розрахунків за формою « 3-пільга» щомісячно надсилались позивачем на електронну адресу відповідача, що підтверджується витягами з електронної пошти позивача (а.с.22-57).
Відповідач не відшкодував позивачу витрати за надання послуг зв'язку на пільгових умовах, у зв'язку з чим позивач звертався до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації основного боргу в розмірі 542496,37 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.07.2018 у справі №922/2063/17 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії ПАТ "Укртелеком" задоволено. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» 542496 грн. 37 коп. заборгованості з невідшкодованих витрат, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення.
З мотивувальної частини вказаного рішення вбачається, що судом досліджувалися обставини надання позивачем у 2016 році послуг зв'язку на пільгових умовах населенню Харківського району Харківської області, а також невиконання відповідачем своїх зобов'язань з відшкодування вартості таких послуг за вказаний період, що стало підставою для стягнення з відповідача основної суми боргу.
27.12.2018 господарським судом Харківської області видано наказ на примусове виконання рішення господарського суду Харківської
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі №922/2063/17 рішення господарського суду Харківської області від 10.07.2018 залишено без змін.
Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації вищевказане рішення господарського суду Харківської області у справі №922/2063/17 виконало 17.10.2018, що підтверджується платіжними дорученнями №2181 від 16.10.2018, №2182 від 16.10.2018 (а.с.117).
Оскільки відповідач не своєчасно виконав грошові зобов'язання з відшкодування позивачу вартості наданих послуг зв'язку, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 13.02.2016 по 21.09.2018 в розмірі 34876,50 грн. та інфляційні втрати за період з березня 2016 по серпень 2018 в розмірі 132238,16 грн.
Судова колегія враховує наступне.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №914/1033/17, від 11.05.2018 у справі №914/1487/17.
Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 89 та частини першої статті 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, проводяться з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256).
Пунктом 2 вказаної постанови (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг (п.8 Порядку №256).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовим рішенням у справі №922/2063/17, позивач протягом 2016 року щомісяця надсилав відповідачу поіменні списки абонентів за формою "2-пільга" та акти звіряння розрахунків за формою « 3-пільга».
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.07.2018 у справі №922/2063/17, яке набрало законної сили, встановлено факт невиконання Управлінням соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації грошового зобов'язання з відшкодування позивачу 542496,37 грн. витрат за надані у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 послуги зв'язку пільговим категоріям населення.
Частиною 4 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказані фактичні обставини щодо невиконання відповідачем своїх зобов'язань з відшкодування позивачу вартості наданих у 2016 році послуг зв'язку є преюдиціальними для цієї справи, а тому не підлягають повторному доказуванню.
Як свідчать матеріали справи, 17.10.2018 відповідач виконав рішення господарського суду Харківської області від 10.07.2018 у справі №922/2063/17 та перерахував відповідачу основний борг в розмірі 542496,37 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2181 від 16.10.2018, №2182 від 16.10.2018 (а.с.117).
Враховуючи встановлений факт прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання з відшкодування позивачу вартості наданих у 2016 році послуг зв'язку, позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні втрати.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3% річних за період з 13.02.2016 по 21.09.2018 в розмірі 34876,50 грн. та інфляційних втрат за період з березня 2016 по серпень 2018 в розмірі 132238,16 грн., колегія суддів дійшла висновку, що він є обґрунтованим та арифметично правильним.
При здійсненні розрахунку позивачем враховано суми заборгованості, які виникали щомісячно, вірно визначено періоди нарахування, зокрема, розрахунок 3% річних здійснено з дня прострочення виконання відповідачем зобов'язання (13.02.2016) по 21.09.2018, тобто, до виконання відповідачем рішення суду у справі №922/2063/17.
Відповідач розрахунок позивача не спростував, будь-яких заперечень щодо необгрунтованості розрахунку суду не надав.
З огляду на наведене, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 13.02.2016 по 21.09.2018 в розмірі 34876,50 грн. та інфляційних втрат за період з березня 2016 по серпень 2018 в розмірі 132238,16 грн.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на відсутність його вини у простроченні виконання зобов'язання, оскільки Управління соціального захисту населення Харківської районної державної адміністрації є бюджетною установою та отримує повноваження на проведення видатків лише після встановлення бюджетних призначень. Як зазначає відповідач, лише після прийняття 04.10.2018 Харківською районною радою рішення про виділення коштів управлінню в сумі 550635 грн. для виконання судового рішення у справі №922/2063/17, відповідач зміг виконати свій обов'язок з оплати заборгованості перед позивачем.
Судова колегія враховує наступне.
Право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачеві.
Частина 2 статті 218 ГК України та стаття 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Законодавством не встановлено залежності відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій із державного бюджету.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію про те, що гарантовані законом виплати, пільги тощо не можуть ставитись в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
Отже, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, держава зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Враховуючи наведене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача, як боржника, і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не залежить від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Враховуючи наведене, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування та можливість здійснення розрахунків з позивачем лише після прийняття відповідного рішення Харківською районною радою є безпідставними, оскільки такі обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Крім того, 3% річних та інфляційні втрати нараховані позивачем з дня прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання, а не лише після прийняття судом рішення у справі №922/2063/17, а тому посилання відповідача на те, що він міг здійснити розрахунки з позивачем лише після прийняття Харківською районною радою рішення про виділення коштів на виконання рішення суду є безпідставними.
Доводи відповідача про відсутність його вини у простроченні виконання ним грошового зобов'язання перед позивачем є необгрунтованими, непідтвердженими.
Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2018 року у справі №922/2679/18 - без змін.
З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2018 року у справі №922/2679/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.04.2019р.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя С.В. Барбашова
Суддя В.І. Пушай