вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" квітня 2019 р. Справа№ 910/11695/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Дідиченко М.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДіСі" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 у справі №910/11695/18 (суддя Пукшин Л.Г., повний текст складено - 25.01.2019) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДіСі", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" про стягнення 36 997,37 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання" Воєнторг ДІ СІ" про стягнення 27 324,33 грн. заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, 7 701,09 грн. інфляційних втрат та 1 971,95 грн. 3% річних.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що ТОВ "Виробниче об'єднання" Воєнторг ДІ СІ", як власник нежитлового приміщення у будинку №1-А по вул. Двінській у м. Києві, без укладеного відповідного договору у період з 01.09.2015 по 15.03.2016 споживав послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, у зв'язку з неоплатою яких у відповідача утворився борг у загальній сумі 27 324,33 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 у справі №910/11695/18 позов задоволено повністю; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДіСі" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у розмірі 27 324,33 грн., інфляційні втрати у розмірі 7 701,09 грн., 3% річних у розмірі 1 971,95 грн. та судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.; повернуто товариству з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 438,00 грн., що був сплачений згідно платіжного доручення №7598 від 03.04.2017.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у період з 01.09.2015 до 15.03.2016 власником нежитлових приміщень з №1 по №19 групи приміщень №157 (в літ. А) загальною площею 225,6 кв. м., які розташовані по вулиці Двінська, буд. 1А в м. Києві, був відповідач, останній повинен здійснити оплату наданих у вказане приміщення послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 у справі №910/11695/18 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що споживачем житлового-комунальних послуг (послуг з опалення та гарячого водопостачання) у період з 01.09.2015 до 15.03.2016 було товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДІ СІ", оскільки останнє орендувало приміщення відповідача за договором оренди нежитлового приміщення №30/08/13-о від 30.08.2013.
Також, скаржник посилаючись на Акт про відключення нежитлового приміщення від мережі гарячого водопостачання від 29.08.2005, вказує на неможливість користування послугами гарячого водопостачання у спірний період.
Окрім наведеного, апелянт вказує на завищення позивачем розміру заборгованості.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 у справі №910/11695/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДіСі" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 у справі №910/11695/18; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Також, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.
У встановлений судом строк від сторін жодних клопотань, в тому числі і про розгляд справи у судовому засіданні, до суду не надійшло.
В свою чергу, від позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив проти її задоволення та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Від третьої особи також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому було підтримано вимоги скаржника.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" з 01.07.2014 є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на території Дарницького та Дніпровського району у м. Києві, згідно з переліком, затвердженим Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, до якого відноситься, серед іншого і будинок № 1-А по вул. Двінській у м. Києві.
У період з липня 2013 по березень 2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДіСі" було власником нежитлових приміщень у будинку № 1-А по вул. Двінській у м. Києві (групи приміщень № 157 загальною площею 225,6 кв м), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Відповідно до нарядів №41307 від 07.10.2015 та №47483 від 01.04.2016 було здійснено підключення та відключення подачі теплової енергії на будинок № 1А по вул. Двінській в м. Києві на потреби опалення протягом опалювального періоду 2015/2016 року.
Листом № 103/32-3042 від 25.05.2016 КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" підтвердило інформацію про підключення до внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання нежитлового приміщення в будинку 1А по вул. Двінській у м. Києві.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25.11.2014 у справі № 916/3566/13.
За наведених обставин, зобов'язання відповідача оплатити комунальні послуги виникає на підставі закону та узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Стосовно доводів апелянта про те, що споживачем житлового-комунальних послуг (послуг з опалення та гарячого водопостачання) у період з 01.09.2015 до 15.03.2016 було товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДІ СІ", оскільки останнє орендувало приміщення відповідача за договором оренди нежитлового приміщення №30/08/13-о від 30.08.2013, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
У спірний період (з 01.09.2015 до 15.03.2016) власником нежитлових приміщень з №1 по №19 групи приміщень №157 (в літ. А) загальною площею 225,6 кв. м., які розташовані на вулиці Двінська, буд. 1А в м. Києві було Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДІ СІ".
Оскільки відповідач був власником нежитлових приміщень, які мали підключення до внутрішньо будинкових мереж опалення і водопостачання, а позивач здійснював надання таких послуг до будинку, де розміщувалися належні відповідачеві приміщення, що підтверджується належними та допустимими засобами доказування, слід вважати, що між сторонами мали місце правовідносини у сфері житлово-комунальних послуг, проте без наявності укладеного в установленому порядку договору про надання таких послуг.
Таким чином, саме на відповідача покладається обов'язок з оплати комунальних послуг, а тому його доводи про те, що споживачем житлового-комунальних послуг (послуг з опалення та гарячого водопостачання) у період з 01.09.2015 до 15.03.2016 було товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДІ СІ" не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді оплати, наданих до його приміщень, комунальних послуг.
Стосовно наданих послуг, колегія суддів зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Пунктом 18 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Послуги з гарячого водопостачання надавалися у спірному періоді безпреривно, а послуги опалення з 12-00 12.10.2015 (дата підключення зазначена у наряді) по 15.03.2016 (дата перереєстрації права власності на приміщення), що підтверджується нарядами на підключення/відключення теплової енергії та інформаційною довідкою №63225677.
Відповідно до нарядів №41307 від 07.10.2015 та №47483 від 01.04.2016 було здійснено підключення та відключення подачі теплової енергії на будинок № 1А по вулиці Двінській в м. Києві на потреби опалення протягом опалювального періоду 2015/2016.
Листом від 25.05.2016 № 103/32-3042 Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" підтвердило інформацію про підключення до внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання нежитлового приміщення в будинку № 1А по вулиці Двінській в м. Києві.
У спірний період не існувало приладів обліку теплової енергії, які б обраховували кількість теплової енергії поставленої в приміщення відповідача або будинок 1А по вул. Двінській у м. Києві.
Отже, єдиним способом визначення її кількості є розрахунок на підставі інформації про теплове навантаження, що створюється системами опалення приміщень відповідача.
Як вірно встановлено судом, для здійснення розрахунку позивач використав теплове навантаження передбачене Переліком абонентів, які знаходяться на обслуговуванні ЖРЕО-404 станом на 01.05.2014. Відповідно до зазначеного переліку навантаження, що створюється системами опалення приміщень відповідача становить 0,0232 Гкал/год.
Кількість теплової енергії використаної на опалення приміщень залежить від температури навколишнього середовища. Зазначена температура врахована в температурних коефіцієнтах, що розраховані позивачем на підставі вимог КТМ 204 Україна 244-94.
Тарифи на послуги з опалення, що застосовувались до теплової енергії наданої відповідачу визначались постановами НКРЕКП №1977 від 30.06.2015, №3237 від 29.12.2015 та становили відповідно до 01.01.2016 498,33 грн/Гкал, а після 01.01.2016 - 517,74 грн/Гкал.
Апелянтом не доведено підстав того, чому Перелік абонентів, які знаходяться на обслуговуванні ЖРЕО-404 станом на 01.05.2014 є неналежним доказом.
При цьому, посилання скаржника на енергетичний сертифікат при наявності Робочого проекту "Реконструкція інженерного вводу житлового будинку за адресою вул. Двінська, 1 - А" не узгоджується з п. 2.2.2 КТМ 204 Україна 244-94.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки обсягів спожитої відповідачем теплової енергії у спірному періоді, суд визнає їх обґрунтованими, а позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 21 569,60 грн. такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача вартість наданих у спірний період послуг з гарячого водопостачання у розмірі 5 754,73 грн.
Як встановлено судом, у період з 01.09.2015 до 15.03.2016 приміщення відповідача не були обладнані приладами обліку гарячої води. Для здійснення розрахунку позивач використав теплове навантаження передбачене Переліком абонентів, які знаходяться на обслуговуванні ЖРЕО-404 станом на 01.05.2014, відповідно до якого навантаження, що створюється системами ГВП приміщень відповідача становить 0,0066 Гкал/год, або в середньому 0,066 Гкал/добу.
Відповідно до розрахунку фактичного споживання кількість теплової енергії спожитої відповідачем на потреби послуг з гарячого водопостачання становить 9,0420 Гкал., обсяг спожитої гарячої води - 167,44 м. куб.
Згідно з ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на момент надання послуг) розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.06.2015 №1978 (що діяла у відповідний період) тариф на послуги з ГВП становив 28,64 грн/м.куб.
Здійснивши перевірку розрахунку фактичного споживання послуг з постачання гарячої води, суд встановив, що вартість теплової енергії спожитої відповідачем на гаряче водопостачання у спірний період склала 5 754,73 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині обгрунтовано задоволені місцевим господарським судом.
Отже, апеляційним судом не приймаються заперечення апелянта проти, здійсненого позивачем, розрахунку заборгованості.
Доводи апелянта про неможливість користування послугами гарячого водопостачання у спірний період з посиланням на Акт про відключення нежитлового приміщення від мережі гарячого водопостачання від 29.08.2005, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
Так, зазначене спростовується Переліком абонентів, які знаходяться на обслуговуванні ЖРЕО-404 станом на 01.05.2014 та нарядами №41307 від 07.10.2015, №47483 від 01.04.2016 про підключення та відключення подачі теплової енергії на будинок № 1А по вул. Двінській в м. Києві.
Відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи./…/ По закінченні робіт складається акт/…/ (пункти 2.5., 2.6. наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 №169).
Належних доказів відключення від мереж гарячого водопостачання відповідного приміщення у спірний період матеріали справи не містять, а тому твердження відповідача про неможливість споживати ним гарячу воду у спірних приміщеннях є необґрунтованими.
Крім того, листом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" від 25.05.2016 та пунктом 93 довідки підтверджується інформація про підключення відповідного приміщення до мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання. При цьому, у вказаній довідці зазначено, що відключення вказаних приміщень від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання після 01.07.2014 не відбулось.
Таким чином, наданий відповідачем Акт про відключення нежитлового приміщення від мережі ГВП (гарячого водопостачання) від 29.08.2005 жодним чином не спростовує факт надання позивачем в спірний період з 01.09.2015 по 15.03.2016 послуг гарячого водопостачання у приміщення відповідача.
Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення три відсотки річних в сумі 1 971,95 грн. та інфляційні в сумі 7 701,09 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що відповідачем було прострочено сплату послуг з опалення та гарячого водопостачання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 1 971,95 грн. та інфляційних в сумі 7 701,09 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У нинішній справі колегія суддів дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДіСі" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 у справі №910/11695/18 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 26.04.2019 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Дідиченко