26.04.2019 року м.Дніпро Справа № 904/5421/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Березкіної О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОХАТА», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2019р. (повний текст рішення складено 31.01.2019, суддя Манько Г.В.) у справі №904/5421/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОХАТА», м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 ТЬЮБ», м. Нікополь
про стягнення 138332 грн. 67 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОХАТА» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 ТЬЮБ» про стягнення суми основної заборгованості за договором поставки № 20150757 від 25.11.2015р. у сумі 103 243 грн. 12 коп., нарахованих пені -11 272 грн. 46 коп., інфляційних втрат - 18 571 грн. 92 коп., 3% річних - 5245 грн. 17 коп.
Позовні вимоги мотивовано порушенням Відповідачем умов договору поставки № 20150757 від 25.11.2015р. в частині своєчасної оплати за поставлений відповідно до Специфікації № 15/20150757 від 15.12.2016р. товар, за відсутності претензій щодо кількості та якості з боку відповідача. На вимогу позивача щодо сплати заборгованості, в розмірі визначеному в Претензії № 1, яка була 19.02.2018р. спрямована на адресу відповідача , останній перерахував Позивачу 323,76 грн., в зв'язку із чим ТОВ «ЕЛЕКТРОХАТА» у відповідності до норм Цивільного кодексу та умов договору нараховані додатково штрафні санкції та проценти за несвоєчасне виконання господарського зобов'язання.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у сумі 2804 грн. 29 коп., 3% річних у сумі 313 грн. 17 коп., судовий збір у сумі 1595 грн. 41 коп. Закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 103 243 грн. 12 коп. В решті суми позову відмовлено.
Приймаючи рішення, місцевий господарських суд дійшов висновку, що на момент направлення позовної заяви до господарського суду Дніпропетровської області у відповідача перед позивачем існувала заборгованість за поставлений товар у сумі 103 243 грн. 12 коп. Зменшуючи розмір пені суд виходив з того, що у Договорі не визначено та не зафіксовано розмір пені, а лише зазначено граничний розмір такої пені, який не може перебільшувати подвійної облікової ставки НБУ.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОХАТА» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2019 у справі №904/5421/18 в частині відмови в задоволенні стягення пені, інфляційних втрат та 3% річних, прийняття його без з'ясування та дослідження всіх обставин справи, з порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати частково, задовольнити позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 11272,46грн, 3%річних у розмірі 5245,17грн, а в частині закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 103243,12 грн. залишити без змін.
Узагальнення доводів апеляційної скарги :
- Позивач вважає хибними і необґрунтованими висновки суду першої інстанції стосовно того, що матеріали справи не містять доказів щодо часу надання позивачем відповідачу рахунків-фактури, обов'язковість надання яких передбачена умовами п. 3.4. договору та наявність, яких у відповідача є однією з підстав для проведення оплати за отриману продукцію, а отже не вбачається можливим визначити точний розмір та базу нарахування пені.
На думку апелянта отримання товару відповідачем за видатковою накладною №497 від 27.02.2017 підтверджує і передачу рахунку-фактури. Відповідач не звертався до позивача з вимогою про надання рахунків-фактури, не заявляв про відмову від договору та не повертав товар. Факт отримання рахунку-фактури разом з товаром та іншими документами на такий товар підтверджується і платіжними дорученнями, відповідно до яких в призначенні платежу є посилання на рахунок.
Крім цього, відповідач проігнорував факт спрямування на його адресу 19.02.2018р. претензії № 1 щодо сплати заборгованості за Договором.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Відповідач не погоджується з апеляційною скаргою і у запереченнях вказує, що в матеріалах справи не міститься інформації, за яким саме рахунком виникла заборгованість. Посилання відповідача, що момент виникнення заборгованості відповідно до підписаної Специфікації №15/20150757 від 15.12.2016 після спливу 15 календарних днів з моменту поставки товару починається з 15.03.2017 (27.02.2017+15 днів) не відповідає ч.3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за якою розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Товариство вважає необхідним врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання і його найменший період визначення складає місяць, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тобто, позивач помилково вважає, що розрахунок інфляційних за Специфікацією №15 від 15.12.2016 після спливу 15 календарних днів з моменту поставки товару починається з 15 березня 2017.
Товариство вказує, що п. 7.5. договору, сформульовано таким чином, що не вбачається можливим встановити точний розмір та базу нарахування пені, а отже не можливе її стягнення.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОХАТА» та призначено апеляційну скаргу до розгляду у судовому засіданні (головуючий суддя: Дармін М.О.,судді: Іванов О.Г., Березкіна О.В.). Розгляд апеляційної скарги ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
25.11.2015 між Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОХАТА» (Постачальник) і Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 ТЬЮБ» (Покупець) був укладений договір поставки №20150757 (а.с. 14-19).
Згідно видаткової накладної №1770 від 26.07.16р. поставлено товар на суму 1 161 грн. 90 коп. Видатковою накладною №497 від 27.02.17р. здійснено поставку на суму 200 449 грн. 39 коп. 07.02.17р. видатковою накладною №300 поставлено товар на суму 1 701 грн. 38 коп. Згідно видаткової накладної №310 від 07.02.17р. здійснено поставку на суму 8 514 грн. Видатковою накладною №302 від 07.02.17р. поставлено товар на суму 5815 грн. 80 коп. Згідно накладної №303 від 07.02.17р. здійснено поставку на суму 327 грн. 06 коп.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
Як зазначалося вище , правовідносини сторін виникли з договору договір поставки №20150757 від 25.11.2015р. На умовах , викладених в розділах договору, Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, в подальшому - товар. Найменування, асортимент, номенклатура, кількість товару вказані в специфікаціях, оформлених в вигляді Додатків до договору, що є невід'ємно. його частиною.
За п. 10.1. договір вступив в силу з моменту фактичного підписання його повноважними представниками сторін і діяв до 31.12.2016, а в частині не виконаних зобов'язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Додатковою угодою №1 від 15.12.2016 до укладеного договору в п. 2 сторони погодили, що дія договору продовжується до 31.12.2017, а в частині невиконаних зобов'язань за договором - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Угода є невід'ємною частиною договору (п.3).
Відповідно до підписаної сторонами Специфікації: № 15/20150757 від 15.12.2016р. загальна вартість Товару зазначеного в специфікації складає 200 449, 39 грн. Покупець проводить розрахунки по договору на умовах: 50% вартості товару перераховується на поточний рахунок Постачальника протягом 5 календарних днів з моменту надання Постачальником рахунку на оплату; 50% вартості товару перераховується на поточний рахунок Постачальника протягом 15 календарних днів з моменту поставки товару;
Виконання свого обов'язку з поставки товару Постачальник підтверджує видатковими накладними: №1770 від 26.07.2016. №№ 300,301,302, 303 від 07.02.2017, №497 від 27.02.2017 (а.с.25-30). Разом з тим, шляхом арифметичного складання колегією суддів встановлено що сума поставленого товару становить 217 969,47 грн. Відповідно доводи позовної заяви щодо поставки товару за умовами договору на загальну суму 522 459,57 грн.
27.02.17р., відповідно до видаткової накладної № 497 (а.с.26), представник відповідача ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності № 15523 від 27.02.2017р. отримав товар на загальну суму 200449,39 грн.
В матеріалах справи наявні докази проведення наступних оплат з боку відповідача:
15.07.2016р. за платіжним доручення № 19304 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 26007055715227 580,95 грн з призначенням платежу: «Передоплата за кабельно-проводнікову продукцію зг. рах. № 1769 від 04.07.2016р. дог.№ 20150757 від 25.11.2015р. (а.с. 47)
11.10.2016р. за платіжним доручення № 21689, 08.11.2016р. за платіжним доручення № 22491 та 08.11.2016р. . за платіжним доручення № 22492 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 26007055715227 37,34 грн, 141,12 грн та 124,98 грн, відповідно, з призначенням платежу: «Передоплата за продукцію електротехнічної промисловості» зг. рах. № 2714 від 29.09.2016р. (а.с. 40,41,42)
23.12.2016р. за платіжним доручення № 23772 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 26007055715227 2 907,90 грн з призначенням платежу: «Передоплата за продукцію електротехнічної промисловості» зг. рах. № 2958 від 23.12.2016р. дог.№ 20150757 від 25.11.2015р. (а.с. 39)
13.01.2017р. за платіжними дорученнями № 209, № 208 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 26007055715227 1006,20 грн та 3 250,80 грн, відповідно з призначенням платежу: «Передоплата за продукцію електротехнічної промисловості» зг. рах. № 3769 від 28.12.2016р. дог.№ 20150757 від 25.11.2015р (а.с. 38)
23.01.2017р. за платіжним доручення № 469 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 26007055715227 34 341,90 грн з призначенням платежу: «Оплата за кабельно проводнікову продукцію. продукцію електротехнічної промисловості» дог.№ 20150757 від 25.11.2015р (а.с. 34)
26.01.2017р. за платіжним доручення № 648 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 26007055715227 100,75 грн з призначенням платежу: «Оплата за продукцію електротехнічної промисловості» зг.рах. 857 від 01.04.2016р. дог.№ 20150757 від 25.11.2015р (а.с. 35)
23.01.2017р. за платіжним доручення № 470, 02.02.2017р. за платіжним доручення № 848 та 03.02.2017р. за платіжним доручення № 876 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 26007055715227 5 305,90 грн , 50 112,35 грн та 50031,30грн, відповідно, з призначенням платежу: «Передоплата за продукцію електротехнічної промисловості» зг. рах. № 3692 від 21.12.2016р. дог.№ 20150757 від 25.11.2015р. (а.с. 43,44,46)
25.01.2017р. за платіжним доручення № 573 та 20.04.2017р. за платіжним доручення № 3199 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача 26007055715227 323,76 грн та 323,76 грн , відповідно, з призначенням платежу: «Оплата за запчастини енергообладнання зг. рах. № 3765 від 28.12.2016р. дог.№ 20150757 від 25.11.2015р. (а.с. 36, 45)
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає , що позивачем підтверджено вищезазначеними доказами, що станом на дату звернення ТОВ «ЕЛЕКТРОХАТА» до Господарського суду Дніпропетровської області відповідачем було перераховано на виконання умов договору поставки № 20150757 від 25.11.2015р кошти на розрахунковий рахунок позивача № 26007055715227 у загальному розмірі 148 198,06грн, а саме:
В якості передоплати умов договору договору № 20150757 від 25.11.2015р.:
- згідно рахунка № 2714 від 29.09.2016р. - 393,44 грн (а.с. 40,41,42)
- згідно рахунка № 2958 від 23.12.2016р. - 2907,90 грн;
- згідно рахунка № 3769 від 28.12.2016р. - 4257,00 грн;
- згідно рахунка № 3692 від 21.12.2016р - 105499,55 грн;
В якості оплати згідно умов дог. № 20150757 від 25.11.2015р. - 34 341,90;
- згідно рахунка № 857 від 01.04.2016р. - 100,75 грн ;
- згідно рахунка № 3765 від 28.12.2016р. - 647,52 грн;
Як зазначалося вище, предметом позову є матеріально правова вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 103 243,12 грн, яка виникла за отриманий представником відповідача ОСОБА_2 товар за видатковою накладною № 497 від 27.02.2017р. (а.с.26),на загальну суму 200 449,39 грн.
Відповідно наданих та встановлених судом доказів вбачається, що відповідачем протягом часу розгляду справи , а саме 04.12.2018р. за платіжними дорученнями №№ 972,977,978,979,980,981 (а.с. 80-82,95-100) сплачено основний борг в сумі 103 243 грн.
З урахуванням вищевикладеного, висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу на підставі ч. 1 п. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України є правомірним і не оспорюється сторонами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частин 1,3,4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними, відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо недостатності доказів для встановлення періодів розрахунків і відповідно розмірів пені і процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму основного боргу.
Сама по собі сплата відповідачем протягом розгляду спору у суді першої інстанції суми основного боргу у розмірі заявленому позивачем не може бути визнана як обставина, визнання відповідачем позовних вимог в повному обсязі, оскільки як вбачається з правової позиції ТОВ «ОСОБА_1 ТЬЮБ», яка викладена в його відзиві на позовну заяву та відзиві на апеляційну скаргу, відповідач не визнавав ні розмір заявлених позовних вимог, ні обставин на яких ці вимоги ґрунтуються.
Відповідно до положень ст.ст. 525,526 ЦК України та ст. 193 ГК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
За вимогами ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч.1.ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
За прострочення строку оплати, на підставі п. 7.5. договору позивач просив стягнути з відповідача 11272,46 грн. пені за період з 15.03.2017 по 15.08.2017.
Пунктом. 7.5. договору передбачено, що у випадку несвоєчасного здійснення розрахунків за договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно ст. 1 Закону України від 22.11.1996 №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (із змінами) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
За роз'ясненнями пленуму Вищого господарського суду України в ч.3 підп. 2.1. п. 2
постанови «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 (із змінами) якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Враховуючи вищенаведені правові норми і зміст п. 7.5. договору суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки сторонами не визначено та не зафіксовано розмір пені, а лише зазначено граничний розмір, який не може перебільшувати подвійної облікової ставки НБУ.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 18571,92 грн. і трьох процентів річних у сумі 5245, 17 грн.
Частина 2 ст. 625 ЦК України зобов'язує боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. (із змінами і доповненнями).
При нарахуванні інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми позивач виходив з того, що момент виникнення заборгованості за Специфікацією №15/20150757 від 15.12.2016 після спливу 15 календарних днів з моменту поставки товару починається з 15.03.2017 (27.02.2017+15 днів). В свою чергу, заперечуючи таке нарахування відповідач посилався на ч.2, ч. 3 п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р., за якою індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Тобто, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується. Виходячи з наведених положень, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому (яких) мала місце інфляція тобто з 15 квітня 2017 року. Таким чином, місцевий господарський суд правильно дійшов висновку про часткове задоволення інфляційних втрат в сумі 2804,29 грн. і 3% річних в сумі 313,17 грн.
За наведених обставин рішення господарського суду Дніпропетровської області відповідає нормам матеріального і процесуального права. Підстави для скасування зазначеного рішення відсутні.
Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної немає, то судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОХАТА», м. Запоріжжя - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2019р. у справі №904/5421/18 - залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги у даній справі покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОХАТА»
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.Г.Іванов
Суддя О.В.Березкіна