проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"22" квітня 2019 р. Справа № 905/135/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В., суддя Попков Д.О.
секретар судового засідання Євтушенко Є.В.
за участю представників:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Дніпро вх. № 982 Д/З на рішення господарського суду Донецької області від 04.03.2019 р. у справі № 905/135/19 (суддя - Бокова Ю.В., повний текст складено та підписано 06.03.2019 р.)
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Дніпро
до Товариства з додатковою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської», м. Дзержинськ
про стягнення штрафу в сумі 32 550,00 грн.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця» в особі РФ «Придніпровська залізниця», позивач) звернулося до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської» (далі - ТДВ «Орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської», відповідач) штрафу в сумі 32 550,00 грн. за неправильно зазначену в накладній масу відправленого вантажу.
Рішенням господарського суду Донецької області від 04.03.2019 р. зменшено розмір заявленого до стягнення штрафу до розміру однієї провізної плати та частково задоволено позовні вимоги, з відповідача на користь позивача стягнуто штраф в сумі 6 601,00 грн., а також судовий збір в сумі 1 762,00 грн.
Рішення суду мотивоване, зокрема, з тих підстав, що допущене відповідачем порушення не спричинило збитків для залізниці та іншим учасникам господарських відносин, відповідачем на підтвердження обставин непереборної сили як на підставу для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» надано сертифікат ТТП України № 858 від 13.10.2014 р., фактична маса вантажу виявилася меншою за масу вантажу, яка зазначена в накладній, що не створювало небезпеку на залізничному транспорті, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу до розміру однієї провізної плати, задовольнивши таким чином відповідне клопотання відповідача.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині зменшення штрафу та задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Позивач вважає, що в даному випадку штрафна санкція не є договірною, а випливає з положень Статуту залізниць України (далі - Статут залізниць), якими чітко визначено розмір штрафу, а також посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.02.2018 р. у справі № 906/434/17 та від 05.02.2019 р. у справі № 914/2339/17.
На думку позивача, місцевий господарський суд формально послався на загальні засади законодавства (ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України) і взяв до уваги відсутність збитків у залізниці та розташування відповідача в зоні проведення АТО, без належного дослідження питання наявності/відсутності збитків у залізниці та реального впливу проведення АТО на господарську діяльність відповідача.
22.04.2019 р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який надіслано відповідачем до суду апеляційної інстанції 16.04.2019 р., що підтверджується накладною підприємства поштового зв'язку № 0412307900765, тобто, в межах встановленого ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 р. 15-денного строку.
Посилаючись на п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції», відповідач стверджує, що місцевий господарський суд обґрунтовано зменшив розмір заявленого до стягнення штрафу до розміру однієї провізної плати.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ТДВ «Орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської» зі станції відправлення Кривий Торець Донецької залізниці за залізничною накладною № 52626116 від 01.11.2018 р. на станцію Авдіївка Донецької залізниці здійснило відправлення вагону № 65947871 з вантажем - вугілля кам'яне марки ж - жирне.
Відповідно до зазначеної накладної відповідачем у спірному вагоні зазначено масу вантажу 69 000 кг, вантаж у вагони завантажено вантажовідправником; всього відправником сплачено залізниці 23 283,20 грн.
При проходженні зазначеного вагону через станцію Павлоград І Придніпровської залізниці залізницею проведено контрольне зважування даного вагону, за результатами якого складено акт загальної форми № 704 від 04.11.2018 р. Відповідно до зазначеного акта маса нетто у вагоні № 65947871 складає 67800 кг.
На станції Павлоград І Придніпровської залізниці на підставі ст. 24 Статуту залізниць залізницею здійснено контрольне зважування вантажу зазначеного вагону на справних вагонних 150-тонних вагонних вагах № 7 (повірка 26.07.2018 р.) та виявлено невідповідність відомостей, зазначених вантажовідправником в накладній № 52626116 фактичним параметрам.
За результатами контрольної перевірки станцією Павлоград І Придніпровської залізниці був складений комерційний акт № 454502/118/335 від 04.11.2018 р., відповідно до якого за результатами контрольного переважування вагону № 65947871 виявилося, що при переваженні вага брутто 90800 кг, тара з документу - 23000 кг, нетто - 67800 кг, що менше ваги зазначеної в документі на 1 200 кг.
У комерційному акті також містяться відомості про те, що вантаж слабо марковано вапном, маркування не порушене, без вибірок та поглиблень; вагон в технічному відношення справний бездверний, люка зачинені, течі та слідів течі вантажу немає.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За приписами ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Згідно з ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Як зазначено в ст. 6 глави 1 Статуту залізниць, накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Викладене спростовує аргументи Скаржника про позадоговірну природу штрафної санкції в контексті неможливості її зменшення у судовому порядку, оскільки розповсюдження приписів ст.24 Статуту залізниць на відповідача як вантажовідправника зумовлено саме перебуванням сторін у правовідносинах за договором перевезення, посвідчених накладною - поза таких правовідносин розглядувана в межах цієї справи міра відповідальності не застосовується. Наразі, спосіб фіксації розміру штрафної санкції - безпосередньо в договорі чи у спеціальному нормативному акті, який регулює цей аспект правовідносин перевезення між сторонами, не змінює правову природу штрафної санкції з точки зору можливості застосування ст.233 Господарського кодексу України, адже обидва цих способу визначення розміру штрафу у зобов'язаннях, підставою виникнення яких в даному випадку є саме договір, передбачені ст.231 вказаного Кодексу.
Згідно з ст. 24 Статуту залізниць, вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.
Правилами перевезень вантажів, а саме п. 1.1 розділу 4 "Правила оформлення перевізних документів" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 863/5084), а також ст. 23 Статуту залізниць передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
У відповідності до цих Правил, а саме до п. 2.1 та п. 2.2, графи "Маса вантажу, визначена відправником, "кг" та "Спосіб визначення маси" заповнюються вантажовідправником.
Правильність внесених у накладну відомостей, як це передбачено п. 2.3 Правил оформлення перевізних документів, своїм підписом підтверджує представник відправника.
Згідно з п. 5.5. розділу 5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 р. за № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 863/5084, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній, зокрема, маси вантажу з відправника стягується штраф згідно з ст. 118 Статуту залізниць. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.
Згідно з п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 р., зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 р. за № 567/6855, комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці (далі - Правила № 567/6855).
Пунктом 22 Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 862/5083, передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.
Відповідно до п. 12 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334, якщо при перевірці вантажу, який прибув з актом попутної станції, під час перевірки на станції призначення не буде виявлено різниці між даними акта, складеного на попутній станції, і фактичною наявністю та станом вантажу, багажу або вантажобагажу, то станція в розділі "Є" комерційного акта попутної станції вносить відмітку такого змісту: "Під час перевірки вантажу (багажу, вантажобагажу) різниці проти цього акта не виявлено". Така відмітка засвідчується штемпелем станції і підписами осіб, указаних у пункті 10 цих Правил. Цей акт видається одержувачу на його вимогу, а копія його залишається на станції. Новий акт у цьому разі не складається.
При невідповідності відомостей, указаних в акті попутної станції, фактичним даним, що виявились під час перевірки вантажу, багажу або вантажобагажу, складається новий комерційний акт.
Так, на станції призначення був заповнений розділ "Є" комерційного акта № 454502/118/335 від 04.11.2018 р. про те, що під час видачі вантажу різниці проти цього акта не виявлено. Зазначений розділ засвідчений підписами уповноважених осіб.
Згідно з ст. ст. 118, 122 Статуту залізниць за неправильно зазначену в накладній масу вантажу з відправника стягується штраф в розмірі згідно з ст. 118 Статуту залізниць (5-кратна провізна плата за всю відстань перевезення).
В позовній заяві позивач зазначає, що провізна плата за вагон від станції Кривий Торець Донецької залізниці до станції Авдіївка Донецької залізниці в даному випадку становить 6 510,00 грн.
Проте, у відповідному розділі відомості вагонів № 52626116 від 01.11.2018 р. по відношенню до вагона № 65947871 зазначена провізна плата у розмірі 6 601,00 грн.
При цьому, за залізничною накладною № 52626116 від 01.11.2018 р. відповідачем здійснено відправлення двох вагонів з різною масою вантажу зі станції Кривий Торець Донецької залізниці на станцію Авдіївка Донецької залізниці, а у зазначеній відомості відображено різну провізну плату за кожний вагон (за вагон № 60510435 з масою вантажу 65 000 кг провізна плата склала 6 510,00 грн.)
01.03.2019 р. до суду першої інстанції надійшла заява позивача про те, що у позовній заяві допущено технічну помилку - зазначено невірну провізну плату за вагон № 65947871 та, як наслідок, невірно зазначено суму позову, тому позивач просив місцевий господарський суд вважати вірною провізну плату за вагон № 65947871 відповідно до накладної № 52626116 у розмірі 6 601,00 грн. та вважати вірною суму позову у розмірі 33 005,00 грн.
Враховуючи, що дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, зазначене клопотання позивача не може бути розцінене як зміна предмета позову з огляду на пропуск позивачем строку на здійснення такої процесуальної дії.
Згідно з п. 1.2. Правил оформлення перевізних документів, накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.
При цьому, за вимогами п. 1.1. Правил оформлення перевізних документів, у разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил). Тобто, обов'язок складання та надання цього документу законодавцем покладено на відправника, а не на залізницю.
Відповідно до п. 1.3. даних Правил, усі відомості, передбачені формою бланка перевізного документа, повинні бути внесені відправником у відповідні графи. Виправлення не допускаються; у разі необхідності зміни відомостей, унесених до перевізного документа, відправник зобов'язаний заповнити новий перевізний документ. Зміни, які вносяться до перевізного документа залізницею, засвідчуються посадовою особою залізниці із зазначенням дати та найменування станції, на якій внесено зміни.
Виправлень про зміну провізної плати спірного вагона у розмірі 6 601,00 грн. у встановленому Правилами оформлення перевізних документів порядку накладна № 52626116 від 01.11.2018 р. не містить, тому висновок місцевого господарського суду про те, що провізна плата складає 6 601,00 грн., а не 6 510,00 грн., як зазначено позивачем у позовній заяві, є вірним.
У даному випадку провізна плата складає 6 601,00 грн.: сума штрафних санкцій 6 601,00 грн. х 5 = 33 005,00 грн.
Місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що не може виходити за межі заявлених позовних вимог, тому правомірно вирішив спір по суті в межах суми штрафу у розмірі 32 550,00 грн.
Статтею 37 Статуту залізниць передбачено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса.
Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 861/5082, вантажі, завантажені відправниками у вагони закритого типу (криті, ізотермічні, хопери, цистерни тощо) та контейнери, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера), пломб (ЗПП), без перевірки вантажу. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
За змістом ст. 24 Статуту залізниць, залізниця має право перевіряти правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Частиною першою ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів засвідчуються актами.
Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Статтею 129 Статуту залізниць передбачено, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. Правила складання актів затверджені наказом Міністерства транспорту України за № 334 від 28.05.2002 р.
За п. 4 Правил складання актів, комерційні акти на місцях загального користування складаються у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу.
Підставою для покладання на відправника відповідальності, згідно зі ст. 122 Статуту залізниць, за неправильне зазначення ним відомостей про масу вантажу є комерційний акт, складений у випадках, передбачених ст. 129 Статуту щодо штрафу, нарахованого у розмірі відповідно до статті 118 Статуту. Штраф підлягає стягненню за сам факт допущення вантажовідправником порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитків.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь залізниці штрафу в сумі 32 550,00 грн. є доведеними та обґрунтованими.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню, до однієї провізної плати, враховується наступне.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 ст. 233 ГК України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню, слід враховувати майнові інтереси відповідача та інтереси позивача, які полягають у належному виконанні покладених законодавством завдань, у тому числі забезпечення безпеки усіх учасників залізничного перевезення та їх майнових інтересів, які в силу специфіки правовідносин, були поставлені відповідачем під загрозу через свою неправомірну поведінку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.02.2018 р. у справі № 906/434/17, штрафна санкція за невірно зазначену масу вантажу у залізничній накладній не є договірною, а випливає зі зазначених положень Статуту залізниць, якими чітко визначено розмір штрафу. Втім, означена правова позиція сама по собі не заперечує повноважень суду, визначених в ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, зменшувати розмір штрафної санкції за порушення у правовідносинах договору перевезення - посилання Скаржника з цього приводу є помилковим, адже у за змістом згадуваної ним постанови касаційної інстанції констатовано правильність висновку апеляційної інстанції про доказову необґрунтованість клопотання відповідача про зменшення стягуваної суми штрафу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.02.2019 р. у справі № 914/2339/17, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць, покладає на порушника відповідальність, яка передбачена пунктами 118, 122 Статуту залізниць, а штраф, який передбачений цими пунктами, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено.
Проте і ця правова позиція не спростовує заперечуваної Скаржником можливості суду зменшувати розмір штрафу. Дійсно, згадувані положення Статуту залізниць, визначаючи розмір штрафу, належного до застосування для даного порушення, факт якого встановлений і не спростований, не містять положень про зменшення його розміру у судовому порядку. Однак, за сферою свого правового регулювання Статут залізниць в принципі не спрямований на регламентацію будь-яких дискреційних повноважень суду, що взагалі унеможливлює існування колізії/конкуренції із приписами ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України. Більш того, ймовірна конкуренція у правозастосуванні норм, що потребує визначення і переваги застосування саме спеціального припису можлива лише між правилами, встановленими нормативно-правовими актами одного рівня юридичної сили. У даному випадку Скаржник безпідставно стверджує про перевагу в питаннях здійснення дискреційних повноважень суду зі зменшення розміру штрафних санкцій у договірних відносинах підзаконного нормативного акту, який жодної мірою не стосується питання таких повноважень, над присвяченим саме цьому аспекту нормам закону - актів вищої юридичної сили.
Апеляційний господарський суд відмічає, що означена ієрархія нормативних актів у правозастосуванні вбачається із співвідношення ч.ч.2 і 3 ст.11 Господарського кодексу України та узгоджується із закріпленим ст.8 Конституції України принципом верховенства права.
Відносно обґрунтованості застосованого місцевим судом зменшення розміру стягуваного штрафу апеляційна інстанція враховує наступні міркування:
- факт здійснення Відповідачем господарської діяльності в зоні проведення АТО підтверджується матеріалами справи та Скаржником не спростований. Своєю чергою, пов'язані із режимом проведення АТО обмеження об'єктивно зумовлюють негативний вплив на господарську діяльність розташованих у відповідній місцевості суб'єктів та цілком правомірно можуть кваліфікуватися як «інші обставини, які мають істотне значення» у розумінні ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України;
- зважаючи на приписи ст.14 Господарського процесуального кодексу України ймовірна збитковість діяльності Позивача, яка не доведена і в суді апеляційної інстанції, могла встановлюватися місцевим судом виключно у разі надання відповідних доказів. При цьому, відсутність залежності визначеного ст.ст.118, 122 Статуту залізниць стягуваного штрафу від наявності/відсутності збитків не впливає на необхідність врахування цієї обставини при визначені судом можливості зменшення розміру такого штрафу в силу узалежнення такого зменшення від завдання збитку та його розміру за змістом прямого застереження в ч.2 ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України;
- враховуючи, що у даному випадку фактична вага вантажу була менша, від зазначеної в накладній - тобто Відповідач сплатив за послугу перевезення у більшому розмірі, ніж ця послуга була фактично надана Позивачем (не з його вини), запровадження зменшення розміру нарахованого штрафу за таке порушення цілком узгоджується як із встановленим ст.15 Господарського процесуального кодексу України принципом пропорційності, так із закріпленими у п.6 ст.3 Цивільного кодексу України засадами справедливості та розумності;
- діюче законодавство не визначає формули чи іншого способу детальної регламентації визначення конкретного розміру застосованого судом зменшення суми штрафу - відповідна сфера становить дискрецію суду, легітимність застосування якої Скаржником не спростована. При цьому, апеляційний суд бере до уваги об'єктивну нерівність суб'єктів спірних правовідносин, зважаючи на приналежність Позивача до державного сектору економіки та його монопольне становище в сфері залізничних перевезень, що має враховуватися при справедливому застосуванні положень Статуту залізниць в контексті визначення належного балансу наявного регулювання питання нарахування штрафів за невірно визначену масу вантажу, яке опосередковує втручання держави у право «мирного володіння» вантажовідправників у розумінні ст.1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у даній справі не підлягає скасуванню, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за позовом та апеляційною скаргою покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення господарського суду Донецької області від 04.03.2019 р. у справі № 905/135/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 04.03.2019 р. у справі № 905/135/19 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за апеляційною скаргою віднести на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено 26.04.2019 р.
Головуючий суддя В.І. Пушай (з окремою думкою)
Суддя С.В. Барбашова
Суддя Д.О. Попков