вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" квітня 2019 р. Справа№ 910/1660/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Суліма В.В.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Петрик М.О.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Боса І.В.
від позивача 1: не з'явились;
від позивача 2: Гонта О.О.;
від відповідача: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2019
про залишення позову без розгляду
у справі № 910/1660/19 (суддя - Джарти В. В.)
за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі 1. Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, 2. Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації
до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про виселення з нежитлового приміщення,
Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи у суді першої інстанції
Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення загальною площею 1374,60 кв.м, вартістю 1 200 900,00 грн, ДНЗ № 618 за адресою: місто Київ, вулиця Каштанова, 6, повернувши вказане приміщення Управлінню освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за актом приймання-передачі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов чинного законодавства України, не звільняє та не повертає орендодавцю спірне нежитлове приміщення після закінчення строку дії договору № 481/618 від 26.12.2014 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі № 910/1660/19 позов було залишено без розгляду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти, а не прокурор та те, що прокурор виконує субсидіарну роль, та не може вважатись альтернативним суб'єктом звернень до суду, а в позовній заяві не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва у справі № 910/1660/19 від 13.03.2019 та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що право на повернення нежитлового приміщення виникло у позивачів ще 28.07.2015, однак останні, як уповноважені державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, не вживали заходи, спрямовані на повернення нежитлового приміщення; суд першої інстанції не врахував, що бездіяльність позивачів та порушенням інтересів держави впливають із самої суті правовідносин та обставин у справі, а вказані передмови для застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладено у позові.
Також прокурором було надано суду апеляційної інстанції обґрунтування порушення інтересів держави та наявності підстав для представництва у даній справі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/1660/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Сулім В. В., Пономаренко Є. Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 було відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 24.04.2019.
Явка представників сторін
Представники позивача 1 та відповідача у судове засідання 24.04.2019 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.
В той же час, від позивача 1 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 24.04.2019 за відсутності представників позивача 1 та відповідача.
У судовому засіданні 24.04.2019 прокурор апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
У судовому засіданні 24.04.2019 представник позивача надав усні пояснення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення загальною площею 1374,60 кв.м, вартістю 1 200 900,00 грн, ДНЗ № 618 за адресою: місто Київ, вулиця Каштанова, 6, повернувши вказане приміщення Управлінню освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за актом приймання-передачі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов чинного законодавства України, не звільняє та не повертає орендодавцю спірне нежитлове приміщення після закінчення строку дії договору № 481/618 від 26.12.2014 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.
Обґрунтовуючи порушення інтересів держави, прокуратура зазначає, що згідно зі статтею 140 Конституції України, статтею 6 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради, які є юридичними особами.
Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, частини 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ", статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управління районних і обласних рад.
Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, прокуратурою встановлено неналежне виконання позивачами повноважень щодо контролю за використанням комунального майна - спірного приміщення, що свідчить про їхню бездіяльність, а тому саме місцевою прокуратурою пред'являється даний позов в інтересах держави.
Крім того, прокуратура зазначає, що позивачі не звернулись із позовом про повернення спірного приміщення, що свідчить про неналежне здійснення органом своїх повноважень по захисту державних інтересів.
Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо повернення такого приміщення з метою його подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі № 910/1660/19 позов було залишено без розгляду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти, а не прокурор та те, що прокурор виконує субсидіарну роль, та не може вважатись альтернативним суб'єктом звернень до суду, а в позовній заяві не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
При поданні позову в інтересах держави в особі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації прокурор зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням позивачами повноважень щодо контролю за використанням комунального майна - спірного приміщення (ДНЗ № 618) протягом тривалого часу, місцевою прокуратурою пред'явлено позов в інтересах держави в особі зазначених органів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтерес держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтерес держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).
У даній справі прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" тим, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо повернення такого приміщення з метою його подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей.
Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
(2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду № 924/1237/17 від 20.09.2018 та № 910/18770/17 від 01.11.2018, № 920/284/18 від 26.02.2019.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Прокурор стверджує, що ні Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією ні Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації не вживались заходи, спрямовані на повернення нежитлового приміщення, що свідчить про неналежне здійснення ними захисту державних інтересів та контролю за використанням комунального майна, що на думку прокурора, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред'явлення відповідного позову з метою захисту інтересів держави.
З матеріалів даного позову вбачається, що спірні правовідносини виникли на підставі договору № 481/6/8 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 26.12.2016 та в процесі здійснення сторонами останнього господарської діяльності.
Тобто, взаємовідносини між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією, Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та Лівобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві є цивільними правовідносинами саме між юридичними особами при здійсненні ними своєї господарської діяльності і направлені на досягнення саме майнового інтересу юридичної особи.
Прокурором не доведено жодними доказами, що Деснянська районна в місті Києві державної адміністрація, Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації не мають можливості для самостійного захисту своїх прав за договором оренди та не доведено наявності державних інтересів у відносинах щодо невиконання зобов'язання з повернення орендованого майна.
Так, прокуратура при зверненні із цим позовом до суду приєднала до матеріалів позовної заяви листи позивачів про звільнення орендованого приміщення та повернення об'єкту за актом приймання-передачі у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди, акти фактичного використання нежитлового приміщення, листи-відповіді відповідача, а також листи прокуратури до позивачів з проханням повідомити чи вживаються заходи щодо повернення спірного нерухомого майна.
Як вірно вказано судом першої інстанції, зазначені документи у розумінні процесуального законодавства не є такими доказами, що підтверджують бездіяльність відповідних органів місцевого самоврядування чи неналежність здійсненого ними захисту, що зумовило настання обставин, за яких прокуратура може звернутись із даним позовом до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Деснянська районна в місті Києві державної адміністрація, Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації не можуть чи не бажають здійснювати захист інтересів держави та самостійно звертатись до суду з відповідним позовом до відповідача.
При подачі позову прокурором не зазначено жодних причин неможливості здійснення позивачами, які є самостійними юридичними особами з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів в судовому порядку.
З огляду на вказані обставини справи, сама присутність прокурора на судовому процесі на стороні позивачів ставить під загрозу принцип рівності та справедливий баланс між сторонами, та створює відчуття нерівності у сторони відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у прокурора законних підстав на звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
Таким чином, враховуючи вищевстановлені обставини, суд першої інстанції правомірно залишив позов прокурора без розгляду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у прокурора законних підстав на звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваній ухвалі, а тому відсутні підстави для скасування або зміни ухвали Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі № 910/1660/19.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі № 910/1660/19 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 року у справі № 910/1660/19 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/1660/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 26.04.2019 р.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді В.В. Сулім
Є.Ю. Пономаренко