ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
23 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 5016/4148/2011(18/62)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Філінюка І.Г., Лавриненко Л.В.
секретар судового засідання: Чеголя Є.О.
Представники учасників справи у судове засідання не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Укртехсервіс"
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2019
по справі №5016/4148/2011(18/62)
за заявою 1) Управління пенсійного фонду в м. Южноукраїнську Миколаївської області
2) Приватного підприємства "Укрбудсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок"
про визнання банкрутом
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2011 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок".
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.02.2012 введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено Долгошею Наталію Олександрівну.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2012 усунуто керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок" ОСОБА_3 від обійманої посади, обов'язки керівника боржника покладено на розпорядника майна, припинено повноваження розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Долгошеї Н.О., зобов'язано кредиторів надати суду кандидатуру ліцензованого арбітражного керуючого на участь у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок" в якості розпорядника майна.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2012 призначено розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок" арбітражного керуючого Томашевського Олександра Олексійовича, покладено на розпорядника майна -Томашевського О.О. обов'язки керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок".
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2012 затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок" на загальну суму 1 795 889 грн. 99 коп.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 ухвалу господарського суду Миколаївської області від 19.11.2012 р. у справі №5016/4148/2011(18/62) в частині призначення розпорядником майна ТОВ "Центральний міський ринок" арбітражного керуючого Томашевського О.О. скасовано, призначено розпорядником майна ТОВ "Центральний міський ринок" арбітражного керуючого Ратинську Сталіну Вікторівну.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2013 продовжено строк процедури розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок", покладено на розпорядника майна - Ратинську С.В. обов'язки керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок".
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2014 визнано ТОВ "Центральний міський ринок" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок" арбітражного керуючого Черепенко Віктора Руслановича.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015 усунуто арбітражного керуючого Черепенко Віктора Руслановича від виконання обов'язків ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок" та визначено запит до автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення розпорядника майна господарським судом у справах про банкрутство для визначення з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок".
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2015 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок" призначено арбітражного керуючого Пляку Сергія Валерійовича.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 скасовано ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.06.2015, справу повернуто на розгляд Господарського суду Миколаївської області на стадію призначення ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок".
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.09.2015 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок" призначено арбітражного керуючого Бєлоусова Ігора Валентиновича.
У травні 2016 арбітражний керуючий Бєлоусов І.В. звернувся до Господарського суду Миколаївської області з заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок" (т.17, а.с. 135-148) в якій, з урахуванням заяви про уточнення (т.22, а.с. 29-40) та доповнення (т.25, а.с. 175-205), просив визнати недійсним договір купівлі-продажу майна ТОВ "Центральний міський ринок" від 20.09.2013 з підстав, викладених у заяві від 25.05.2016 №21/03 та з підстав, передбачених ч. 1 ст. 207 ГК України, ст. 92, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
В обґрунтування своєї заяви арбітражний керуючий зазначив, що з метою забезпечення вимог кредиторів Господарським судом Миколаївської області ухвалою від 16.12.2011, з урахуванням ухвали суду від 22.02.2012 про виправлення описки, зокрема, але не виключно, заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника.
Отже, за твердження заявника, Господарським судом Миколаївської області вжиті заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, які не скасовувались та не змінювались.
З урахуванням викладеного арбітражний керуючий Бєлоусов І.В. вважає, що договір купівлі-продажу майна від 20.09.2013 було укладено боржником після порушення провадження у справі про банкрутство на стадії процедури розпорядження майном боржника та під час вжитих судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів.
Окрім того, як відзначає заявник, під час розгляду клопотання ліквідатора боржника про скасування арештів, накладених на майно банкрута, Господарським судом Миколаївської області ухвалою від 16.12.2015 у даній справі встановлено, що старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області постановою від 18.10.2011 накладено арешт на майно ТОВ "Центральний міський ринок" та оголошено заборону на його відчуження, які були скасовані ухвалою суду в даній справі від 16.12.2015.
З огляду на наведене заявник зазначає, що договір купівлі-продажу майна від 20.09.2013 було укладено боржником під час дії арешту та заборони його відчуження, тобто в момент його вчинення боржником, як стороною правочину, не додержано вимог чинності правочину що є підставою його недійсності за приписами ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України.
До того ж, як вказує заявник оспорюваний правочин від імені боржника підписано керівником Ратинською С.В., яка діяла на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 02.07.2013 у даній справі, якою на розпорядника майна Ратинську С.В. покладено обов'язки керівника ТОВ "Центральний міський ринок".
Проте, за твердженням заявника, дії Ратинської С.В., на яку було покладено обов'язки керівника боржника, а саме укладення спірного договору, були вчинені без мети отримання боржником економічного результату для підприємства та отримання прибутку, тобто не в інтересах юридичної особи. Так, Ратинська С.В. цілеспрямовано уклала значну угоду відносно відчуження майна боржника, що призвело до зменшення активів останнього, повного припинення ведення господарської діяльності і відновлення платоспроможності боржника та завдало значних збитків кредиторам, оскільки повністю унеможливило задоволення заявлених кредиторами грошових вимог з причин відсутності майна, яке може ввійти до ліквідаційної маси.
Також посилаючись на приписи ст.ст.98, 145 ЦК України та ст.ст.41, 59 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції чинній на дату укладення спірного договору) заявник вказує, що відповідно до даних фінансової звітності боржника вартість реалізованого за спірним договором майна на дату укладання договору становить більше п'ятдесяти відсотків майна товариства, а рішення про його відчуження загальними зборами учасників ТОВ "Центральний міський ринок" не приймалось, що також свідчить про перевищення повноважень тимчасово виконуючого обов'язки керівника ТОВ "Центральний міський ринок" Ратинської С.В.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2019 заяву ліквідатора №21/03 від 25.05.2016 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна ТОВ "Центральний міський ринок" від 20.09.2013, з урахуванням уточнення за вих. №21/03-2 від 23.11.2017 та доповнення за вих. №02-01/254 від 17.08.2018, - задоволено, визнано договір купівлі-продажу майна ТОВ "Центральний міський ринок" від 20.09.2013, укладений між ТОВ "Центральний міський ринок" та ПП "Укртехсервіс", а саме: комплексу критих павільйонів, який складається з тимчасових споруд - торгівельних павільйонів розміром 3,0 м. х 5,0 м. - 29 одиниць та розміром 5,0 м. х 5,0 м. - 13 одиниць, що розташований в Миколаївській області, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 19 Б - недійсним, тощо.
В мотивах оскаржуваної ухвали судом першої інстанції зазначено, що з метою забезпечення вимог кредиторів господарським судом Миколаївської області ухвалою від 16.12.2011, з урахуванням ухвали суду від 22.02.2012 про виправлення описки, заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи вповноваженому ним органу або іншим особам, вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника. Господарським судом Миколаївської області вжиті заходи щодо забезпечення вимог кредиторів ТОВ "Центральний міський ринок" до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом (постанова від 27.05.2014) не скасовувалися та не змінювалися, ухвала про скасування або зміну заходів щодо забезпечення вимог кредиторів до визнання ТОВ "Центральний міський ринок" у даній справі не виносилася.
З огляду на викладене та враховуючи те, що договір купівлі-продажу майна ТОВ "Центральний міський ринок" від 20.09.2013 року було укладено боржником та під час дії вжитих судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів та наявності арешту та заборони відчуження майна, тобто, в момент вчинення ТОВ "Центральний міський ринок", як стороною правочину, не додержано вимог чинності правочину, на думку суду першої інстанції, це є підставою його недійсності (частина 1 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України).
Крім того, як відзначеного судом першої інстанції, від імені ТОВ "Центральний міський ринок" спірний договір купівлі-продажу підписано керівником Ратинською С.В., яка діяла на підставі ухвали господарського суду Миколаївської області від 02.07.2013 у справі № 5016/4148/2011(18/62), якою на розпорядника майна Ратинську С.В. покладено обов'язки керівника ТОВ "Центральний міський ринок".
Посилаючись на приписи ст.ст. 82, 92, 202, 203, 215 ЦК України місцевий господарський суд зазначив, що дії Ратинської С. В., на яку було покладено обов'язки керівника ТОВ "Центральний міський ринок", а саме укладення спірного договору купівлі-продажу, були вчинені без мети отримання боржником економічного результату для підприємства та отримання прибутку, тобто не в інтересах юридичної особи.
Так, за твердженням місцевого господарського суду, загальна сума кредиторської заборгованості ТОВ "Центральний міський ринок" згідно затвердженого судом реєстру вимог кредиторів складала 2 535 247,99 грн. З останнього поданого до податкового органу балансу ТОВ "Центральний міський ринок" станом на 31.01.2011 єдиним основним засобом боржника являлось спірне майно залишковою вартістю 506 тис. грн. Належних доказів на підтвердження нагальної необхідності (наявність поточної заборгованості, тощо) відчуження всіх основних засобів належних боржнику встановлено не було.
А отже, як вважає Господарський суд Миколаївської області, договір купівлі-продажу було укладено без мети отримання боржником економічного результату для підприємства та прибутку, а навпаки призвело до зменшення активів останнього, повного припинення ведення господарської діяльності і відновлення платоспроможності боржника та унеможливило задоволення заявлених кредиторами грошових вимог з причин відсутності майна, яке може бути включено до ліквідаційної маси.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що виконуючою повноваження керівника ТОВ "Центральний міський ринок" перевищено обсяг покладених ухвалою суду на неї повноважень, не дотримано визначених законом додаткових вимог до порядку вчинення правочину, яким є оспорюваний договір, з огляду на відсутність відповідного рішення загальних зборів учасників товариства на момент вчинення цього договору та ухвали суду про зміну (скасування) вжитих судом в даній справі заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, що є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.
Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Приватне підприємство "Укртехсервіс" (далі - ПП "Укртехсервіс") з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2019 по справі №5016/4148/2011(18/62) та ухвалити нову ухвалу, якою заяву арбітражного керуючого Бєлоусова І.В. №21/03 від 25.05.2016 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна ТОВ "Центральний міський ринок" від 20.09.2013, з урахування уточнень за вих. №21/03-2 від 23.11.2017 та доповнення за вих. №02-01/254 від 17.08.2018 залишити без задоволення.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, у зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Так апелянт зазначає, що продаж майна ТОВ «Центральний міський ринок» було здійснено в процедурі розпорядження майном. При цьому, редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до 19.01.2013 року не містить положень щодо заборони здійснення відчуження активів боржника, однак таке відчуження повинно бути погоджено.
За твердженням апелянта, керівником ТОВ «Центральний міський ринок» Ратинською С.В., за погодженням розпорядника майна Ратинською С.В. в процедурі розпорядження майна було реалізовано майно боржника згідно договору купівлі продажу від 20.09.2013 р., а саме комплекс критих павільйонів в кількості 42 шт. Тобто дії керівника ТОВ «Центральний міський ринок» Ратинської С.В. та розпорядника майна Ратинської С.В., на думку апелянта, відповідають діючому законодавству, а відповідно договір купівлі-продажу укладений відповідно діючого закону. Скаржник вважає, що законом не передбачено рішення загальних зборів учасників боржника для вчинення правочину (укладанню договору) керівником боржника.
На думку апелянта, твердження, що договір купівлі-продажу було укладено без мети отримання боржником економічного результату для підприємства та прибутку, а навпаки призвело до зменшення активів останнього, повного припинення ведення господарської діяльності і відновлення платоспроможності боржника та унеможливило задоволення заявлених кредиторами грошових вимог з причини відсутності майна, яку може бути включено до ліквідаційної маси є необґрунтованими та такими, що не доводяться матеріалами справи.
За твердженням апелянта, комітетом кредиторів затверджено незалежну експертну оцінку комплексу критих павільйонів, що знаходиться за адресою: м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 19-Б станом на 20.08.2013 p., визначено порядок продажу майна ТОВ «Центральний міський ринок» та надано згоду розпоряднику майна, керівнику ТОВ «Центральний міський ринок» Ратинській С.В. на укладання та підписання договорів купівлі - продажу майна боржника та визначено, що продаж майна ТОВ «Центральний міський ринок» необхідно здійснювати шляхом прямого продажу будь-якому покупцю, який висловить бажання на покупку такого майна шляхом письмового звернення до арбітражного керуючого, за ціною не нижчою ніж визначено незалежною експертною оцінкою.
Скаржник відзначає, що ПП «Укртехсервіс» письмово звернулось до керівника ТОВ «Центральний міський ринок» з пропозицією щодо купівлі майна боржника, керуючись рішенням комітету кредиторів було укладено договір купівлі-продажу від 20.09.2013 р. відповідно до умов якого ТОВ «Центральний міський ринок» передав, а ПП «Укртехсервіс» прийняв комплекс критих павільйонів, який знаходиться по вул. Дружби Народів, 19-Б в місті Южноукраїнськ за що останній сплатив грошові кошти, після чого сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі майна.
Також, на думку апелянта, заявником не доведено, що Ратинська С.В. на яку було покладено обов'язки керівника ТОВ «Центральний міський ринок», укладаючи спірний договір купівлі-продажу, перевищила обсяг покладених на неї зобов'язання, оскільки встановлено, що з вказаного правочину вбачаються тільки зобов'язання боржника з передачі у власність майна іншій особі, що не є обставиною, з якою законодавство про банкрутство пов'язує недійсність правочину, укладеного боржником.
Як наголошує апелянт, правочини можуть бути визнані недійсними у відповідності до ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зокрема, якщо боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Тобто обов'язковою умовою для визнання правочину, укладеного боржником, на підставі вищенаведеної норми, є саме умова, за якою майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Проте, заявником не доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок укладення спірного правочину майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Відтак, скаржник вважає, що заявником не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, не доведено відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, які вчинили спірний правочин, відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасників спірного правочину, не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №5016/4148/2011(18/62) за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Укртехсервіс" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2019.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 призначено справу до розгляду на 17.04.2019.
21.03.2019 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу від арбітражного керуючого Балєва В.П. в якому останній просить залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В своїх запереченнях арбітражний керуючий відзначає, що договір оскаржуваний договір купівлі-продажу майна боржника від 20.09.2013 було укладено боржником під час процедури розпорядження майном боржника та під час дії вжитих судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вживати певні дії щодо майнових активів боржника.
Крім того, як стверджує арбітражний керуючий Балєв В.П. договір купівлі-продажу майна боржника від 20.09.2013 було укладено боржником під час процедури розпорядження майном боржника та під час дії арешту майна та оголошення заборони на його відчуження.
З огляду на що арбітражний керуючий Балєв В.П. вважає, що в момент вчинення оспорюваного правочину боржником, як його стороною, не додержано вимог чинності правочину, що є з урахуванням приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України підставою його недійсності.
Арбітражний керуючий Балєв В.П. також відзначає, що оспорюваний правочин було вчинено розпорядником майна Ратинською С.В. з перевищенням повноважень.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019, у зв'язку із перебуванням колегії суддів у відрядженні, розгляд справи перенесено та призначено на 23.04.2019.
У судове засідання від 23.04.2019 представники учасників справи не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили та не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 08.04.2019, які вручені зокрема апелянту - 12.04.2019., Ратинській С.В. - 11.04.2019, арбітражному керуючому Балєву В.П. - 12.04.2019.
З огляду на законодавчо визначені строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду у справі про банкрутство колегія суддів вважає, що з урахуванням належного повідомлення учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, їх нез'явлення у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Укртехсервіс" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у т.ч. справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
В силу положень ч. 9 ст. ГПК України справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої ст. 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.
Системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
З огляду на сферу регулювання Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.
Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110- 112 ЦК, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14).
Тобто, враховуючи особливості процедури банкрутства, господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Так постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2012 у справі №5016/4148/2011(18/62) призначено розпорядником майна ТОВ "Центральний міський ринок" арбітражного керуючого Ратинську Сталіну Вікторівну.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2013 покладено на розпорядника майна - Ратинську С.В. обов'язки керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок".
У вересні 2013 комітетом кредиторів надано згоду розпоряднику майна, керівнику Ратинській С.В. на укладення та підписання договорів купівлі-продажу майна боржника та визначено продаж майна боржника здійснювання шляхом прямого продажу будь-якому покупую, який висловить бажання на покупку такого майна шляхом письмового звернення до арбітражного керуючого, за ціною не нижче ніж визначено незалежною експертною оцінкою (протокол №5 засідання комітету кредиторів боржника від 19.09.2013 (т.18, а.с. 125-127).
20.08.2013 суб'єктом оціночної діяльності складно звіт про незалежну оцінку майна боржника за результатами якого оціночна вартість об'єкта оцінки складає 284023,00 грн. (т.19, а.с. 5-26).
20.09.2013 між ТОВ "Центральний міський ринок" та ПП "Укртехсервіс" було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого на користь ПП "Укртехсервіс" було відчужено належне ТОВ "Центральний міський ринок" майно, а саме комплекс критих павільйонів, який складається з тимчасових споруд - торгівельних павільйонів розміром 3,0 м. х 5,0 м. - 29 одиниць та розміром 5,0 м. х 5,0 м. - 13 одиниць, що розташований в Миколаївській області, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 19 Б за ціною 284043,00 грн. (т.19, а.с. 178).
Між тим, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2011, з урахуванням ухвали від 22.02.2012 про виправлення описки, серед іншого заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника (т.1, а.с. 107-108).
Означена ухвала Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2012, на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 20.09.2013 р., була чинною, вжита судом заборона не скасовувалась.
Згідно з ч. 7 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», господарський суд за заявою розпорядника майна скасовує арешти з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.
Господарський суд за заявою розпорядника майна може скасувати арешти майна боржника та інші обмеження щодо розпорядження його майном незалежно від суб'єкта їх накладення, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності боржника або відновленню його платоспроможності.
Разом з цим наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення розпорядника майна Ратинської С.В. до Господарського суду Миколаївської області з заявою щодо скасування заборони вчинення посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам певних дій щодо майнових активів боржника, розгляду та задоволення судом такої заяви.
До того ж колегія суддів відзначає, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2015 (т.15, а.с. 115-118) скасовано всі обтяження (арешти, заборони та інші), накладені на майно Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральний міський ринок» в тому числі арешти, накладені на підставі, зокрема, постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Вакула І.І. від 18.10.2011 р. ВП № 20233777 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
В мотивах означеної ухвали судом першої інстанції зазначено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 07.11.2015 р. № 47146863 на нерухоме майно банкрута накладено арешт згідно постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Вакула І.І. від 18.10.2011р. ВП №20233777 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Отже, оспорюваний договір купівлі-продажу майна боржника від 20.09.2013 р. укладено під час дії вжитих судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів та наявності арешту та заборони відчуження майна, що в свою чергу свідчить про недодержання ТОВ "Центральний міський ринок", як стороною правочину, вимог чинності правочину, що в свою чергу є підставою його недійсності (частина 1 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України).
Окремо колегія суддів відзначає, що про наявність заборони визначеної ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2012 ТОВ "Центральний міський ринок", на момент відчуження майна, було достеменно відомо, оскільки товариство є боржником у даній справі та отримало ухвалу від 22.02.2012 - 28.02.2012 про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення (т.2, а.с. 26).
Судова колегія також відзначає, що спірний договір купівлі-продажу від імені ТОВ "Центральний міський ринок" підписано керівником Ратинською С.В., яка діяла на підставі ухвали господарського суду Миколаївської області від 02.07.2013 у справі №5016/4148/2011(18/62), якою на розпорядника майна Ратинську С.В. покладено обов'язки керівника ТОВ "Центральний міський ринок".
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
В цивільному праві правочин являє собою єдність чотирьох елементів - суб'єкта, змісту, форми та волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Воля юридичної особи формується таким чином, щоб дії юридичної особи були спрямовані на досягнення цілей юридичної особи і при цьому були правомірними.
Дефект волі - відсутність волі або її роз'єднаність із своїм зовнішнім виявленням, що веде до недосягнення результатів, на які воля учасника правочину реально спрямована або на досягнення результатів, на які спрямована воля контрагента та (або) третьої особи.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Частиною 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Аналіз приписів частин 1, 2 статті 3 та частини 1 статті 6 ГК України дозволяє дійти висновку про те, що господарська діяльність як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, здійснюється, зокрема, у формі підприємництва для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку за принципом вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України.
Положеннями частини 1 статті 19 та частин 1, 2 статті 67 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Отже, господарське зобов'язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між суб'єктами господарювання, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об'єктами відповідної господарської операції.
Проте, укладення спірного договору купівлі-продажу майна боржника від 20.09.2013 р. не відповідає вищенаведеним законодавчим приписам, оскільки не ставить на меті отримання боржником економічного результату для підприємства та отримання прибутку, тобто укладено не в інтересах юридичної особи.
Зокрема, у відповідності до ухвали Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2012 у справі № 5016/4148/2011(18/62), з урахуванням постанови Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2013, загальна сума кредиторської заборгованості ТОВ "Центральний міський ринок" складає 2 535 247,99 грн.
У відповідності до поданого до податкового органу балансу ТОВ "Центральний міський ринок" станом на 31.01.2011 єдиним основним засобом боржника являлось спірне майно залишковою вартістю 506 тис. грн.
Розпорядником майна (керівником) ТОВ "Центральний міський ринок" Ратинською С.В. жодним чином не обґрунтовано необхідності укладення спірного договору купівлі-продажу майна боржника від 20.09.2013 р., зокрема наявність поточної заборгованості, тощо, з огляду зокрема на те, що за вказаним договором було відчужено всі основні засоби належні боржнику.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що договір купівлі-продажу від 20.09.2013 р. було укладено без мети отримання боржником економічного результату для підприємства та прибутку, а навпаки призвело до зменшення активів останнього, повного припинення ведення господарської діяльності і відновлення платоспроможності боржника та унеможливило задоволення заявлених кредиторами грошових вимог з причин відсутності майна, яке може бути включено до ліквідаційної маси.
Також, за змістом частини 16 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній станом на час прийняття ухвали про покладення на розпорядника майна - Ратинську С.В. обов'язки керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок"), повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені у разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства. В такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.
Права та обов'язки розпорядника майна боржника закріплені в частинах 8-15 статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній станом на час прийняття ухвали про покладення на розпорядника майна - Ратинську С.В. обов'язки керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральний міський ринок").
З аналізу положень статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слідує, що на розпорядника майна боржника покладаються ухвалою суду повноваження керівника боржника з метою вжиття заходів щодо забезпечення збереження майна боржника та усунення перешкод діям розпорядника майна чи недопущення інших порушень законодавства на строк, до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника.
В свою чергу відчуження розпорядником майна, на якого покладено тимчасово виконувати повноваження керівника до призначення нового керівника боржника, за наявності заборони вжитої судом та без мети отримання боржником економічного результату для підприємства та прибутку, суперечить статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки не спрямовано на збереження майна боржника та вподальшому задоволення вимог кредиторів.
При цьому колегією суддів не приймають до уваги наведені ПП "Укртехсервіс" доводи за апеляційною скаргою, оскільки вони спростовуються вищенаведеними встановленими судом обставинами по справі та доказами.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2019 у справі №5016/4148/2011(18/62).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.01.2019 р. у справі №5016/4148/2011(18/62) залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 26.04.2019.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.