ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/622/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.03.2019 (м. Одеса, суддя Погребна К.Ф.), про повернення
заяви Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ» про забезпечення позову
у справі № 916/622/19
за позовом: Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ»
до відповідача: Комісії з ліквідації Державного підприємства «КАНОН»
про: зобов'язання вчинити певні дії, -
Приватне підприємство фірма «АСОЛЬ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Комісії з ліквідації Державного підприємства «КАНОН» про зобов'язання відповідача включити позивача до переліку кредиторів Державного підприємства «КАНОН» з кредитною заборгованістю в розмірі 874 140, 00 грн., що утворилася в період з 30.03.2018 по теперішній час.
Разом з позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову (вх. ГСОО № 2-1094/19), згідно якої заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ» до Державного підприємства «КАНОН» про зобов'язання вчинити певні дії шляхом накладення заборони проведення реєстраційної дії з припинення Державного підприємства «КАНОН» (ЄДРПОУ 34376633, місцезнаходження: 68091, Одеська обл., місто Іллічівськ, селище міського типу Олександрівка, вул. Енгельса, будинок 13).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.03.2019 заява про забезпечення позову повернута Приватному підприємству фірмі «АСОЛЬ».
Ухвала з посиланням на положення ч. 7 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст. 139 цього Кодексу. Наразі судом не прийнято в якості належного доказу сплати судового збору копію платіжного доручення № 778 від 01.03.2019, з огляду на невірне визначення заявником призначення платежу.
Не погодившись з означеним судовим рішенням, Приватне підприємство фірма «АСОЛЬ» звернулось з апеляційною скаргою, згідно якої просило ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.03.2019 про повернення заяви Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ» про забезпечення позову скасувати та направити заяву про забезпечення позову від 11.03.2019 вх. № 2-1094/19 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення норм процесуального права та вимог п. 2.21 Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу IV Господарського процесуального кодексу України», зазначаючи що: при сплаті судового збору заявник керувався інформацією, яка розміщена на офіційному веб-сайті судової влади; вини позивача в тому, що інформаційні системи сайту Судова влада України в призначенні платежу визначають дані про позов (а не скаргу чи заяву) немає; позивачем вчинено дії по сплаті судового збору і за подання позову, і за подання заяви про забезпечення позову; сумнівів щодо надходження грошових коштів на рахунок отримувача судом в оскаржуваному судовому рішенні не висловлювалось; розмір за подання заяви про забезпечення позову відповідає дійсному розміру за Законом України «Про судовий збір»; відповідно до положень п. 2.21 Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу IV Господарського процесуального кодексу України» відсутність відомостей про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором, не є підставою для повернення позовної заяви (заяви, скарги), оскільки суд самостійно перевіряє сплату позивачем (заявником, скаржником) належної суми судового збору.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною другою статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 Приватному підприємству фірмі «АСОЛЬ» поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 12.03.2019 у справі № 916/622/19; за апеляційною скаргою Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ» відкрито апеляційне провадження; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи згідно з нормами ст.263 Господарського процесуального кодексу України встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи) до 19.04.2019; зобов'язано Приватне підприємство фірму «АСОЛЬ» не пізніше 5 днів з дня вручення даної ухвали надати суду оригінал заяви про забезпечення позову від 07.03.2019 (вх.№ 2-1094/19 від 11.03.2019) по справі № 916/622/19 та доданих до неї документів.
Вказана ухвала про відкриття апеляційного провадження у справі вручена учасникам справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями з відміткою підприємства поштового зв'язку про вручення поштового відправлення.
Протягом встановленого судом строку відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що з огляду на положення ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає апеляційному перегляду оскарженого судового рішення.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі (матеріалах оскарження), проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені главою 10 розділу І Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити визначені ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
В частині 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України наведені вимоги до заяви про забезпечення позову. Так, заява подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Отже наведена норма визначає обов'язкові вимоги, які ставляться та яким повинна відповідати заява про вжиття заходів забезпечення позову.
Частиною 7 статті 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Зазначені норми містять імперативні процесуальні приписи як для заявника щодо додержання вимог до форми та змісту заяви про забезпечення позову, так і для суду, який зобов'язаний повернути заяву у випадку недотримання заявником вказаних вимог.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, дослідивши подану заявником заяву про забезпечення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що останнім, при зверненні із нею, не дотримано вимог ст. 139 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що представлене заявником платіжне доручення № 778 від 01.03.2019 не може бути прийнято судом, як належний доказ сплати судового збору за подану заяву про забезпечення позову, оскільки у графі «Призначення платежу» зазначеного платіжного доручення вказано: «…судовий збір за позовом ПП «Асоль», що і стало підставою повернення заяви Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ» про забезпечення позову згідно ч. 7 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України.
Проте колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції передчасним враховуючи наступне.
За визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Як вбачається з наявних в матеріалах оскарження доказів, в підтвердження сплати судового збору заявником до матеріалів заяви про забезпечення позову додано копію платіжного доручення № 778 від 01.03.2019 на суму 960,00 грн.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
За приписами ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 3 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01.01.2019 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 1921,00грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Нормами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.
Таким чином обов'язок перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України покладається саме на суд.
Разом з цим, оскаржене судове рішення не містить відомостей щодо вжитих судом процесуальних заходів стосовно перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та встановлення відповідності розміру судового збору визначеному Законом.
Єдиною підставою не прийняття в якості належного доказу сплати судового збору платіжного доручення № 778 від 01.03.2019 стало те, що заявником (платником) в графі «Призначення платежу» зазначено: «*101;20937967; судовий збір за позовом ППФ «Асоль» Господарський суд Одеської області».
Проте такі обставини не можуть бути розцінені як належна та безумовна в розумінні ч. 7 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України підстава для повернення заяви про забезпечення позову, адже заявником на виконання ч. 5 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України надано докази сплати судового збору.
В свою чергу, відхилення таких доказів з наведених в оскаржуваній ухвалі мотивів є свідченням надмірного формалізму та непропорційності між застосованими засобами та поставленою метою.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
У рішенні від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку щодо наявності передбачених ч. 7 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України підстав для повернення Приватному підприємству фірмі «АСОЛЬ» заяви про забезпечення позову.
Приписами ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена ухвала господарського суду першої інстанції - скасуванню, а матеріали заяви Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ» про забезпечення позову передачі до суду першої інстанції для розгляду.
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського з передачею заяви для розгляду до суду першої інстанції, розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ» задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 12.03.2019 у справі № 916/622/19 - скасувати.
Матеріали заяви Приватного підприємства фірми «АСОЛЬ» про забезпечення позову передати на розгляд Господарському суду Одеської області.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Н.М. Принцевська
Г.П. Разюк