Іменем України
Київ
25 квітня 2019 року
справа №820/451/17
адміністративне провадження №К/9901/41436/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Первомайська трикотажна фабрика»
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у складі судді Старосєльцевої О. В.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у складі суддів Старосуда М. І., Лях О. П., Яковенка М. М.
у справі №820/451/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Первомайська трикотажна фабрика»
до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Первомайська трикотажна фабрика» (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень - рішень від 26 грудня 2016 року №0000241420 та №0000251420, якими, відповідно, Товариству нараховано пеню в розмірі 28 648 грн 38 коп. та застосовано штраф у розмірі 340 грн, з мотивів протиправності їх прийняття податковим органом.
12 квітня 2017 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено, з мотивів доведення податковим органом складу правопорушення, передбаченого статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94 (далі - Закон № 185/94), а також статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93).
31 липня 2017 року позивачем до Вищого адміністративного суду України подано касаційну скаргу, в якій Товариство, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій, норм матеріального та процесуального права, а саме вимог статей 2, 4 Закону № 185/94, вказує, що фактично імпортні операції не здійснювалися, оскільки товар поставлено в Україну не було. У зв'язку із зазначеним позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
01 серпня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано з Харківського окружного адміністративного суду справу № 820/451/17 (суддя Маринчак Н. Є).
04 вересня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення податкового органу на касаційну скаргу Товариства, в яких відповідач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
12 вересня 2017 року справа № 820/451/17 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
20 березня 2018 року справу № 820/451/17 передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до вимог статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
У листопаді-грудні 2016 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання валютного законодавства за зовнішньоекономічним контрактом від 14 квітня 2016 року №1414/16-3, укладеним з нерезидентом Hebei Kai De import Co LTD, Китай за період з 14 квітня 2016 року по 30 листопада 2016 року, за результатами якої складено акт від 13 грудня 2016 року №701/20-27-14-09/37327380 (далі - акт перевірки).
26 грудня 2016 року посадовою особою податкового органу згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.
Перегляд касаційної скарги здійснюється Судом в межах її доводів відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000241420
Податковим повідомленням-рішенням №0000241420 за порушення статті 2 Закону № 185/94 на підставі статті 4 цього Закону застосовано до Товариства пеню в розмірі 28 648 грн 38 коп.
Судами попередніх інстанцій установлено, що між Товариством та Hebei Kai De import Co LTD (резидент КНР) укладено зовнішньоекономічний контракт від 14 квітня 2016 року №1414/16-3. На виконання умов контракту Товариством здійснено низку платежів на користь іноземного контрагента, а саме: 27 квітня 2016 року у розмірі 2 400 дол. США, 04 липня 2016 року у розмірі 2 400 дол. США, 14 липня 2016 року у розмірі 840 дол. США. Поставка товару на митну територію України не здійснювалася.
Склад валютного правопорушення, покладеного в основу спірного податкового повідомлення-рішення, доводиться податковим органом за наслідком твердження про несвоєчасне проведення розрахунків за зовнішньоекономічним імпортним контрактом поза межами строків, запроваджених Національним банком України у постановах від 03 березня 2016 року №140, від 07 червня 2016 року №342.
За змістом частин першої та четвертої статті 2 Закону №185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.
Імпортна операція у розумінні статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 185/94-ВР) передбачає здійснення суб'єктом господарювання імпорту. Моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2,4 Закону № 185/94-ВР є саме момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 року № 21-136а11 та від 16 січня 2012 року № 21-412а11.
Відмовляючи у задоволенні вимог у цій частині, суди обґрунтовано констатували доведеність складу валютного правопорушення, передбаченого статтею 2 Закону №185/94-ВР, оскільки хоча імпортних операцій фактично і не здійснювалося, проте повернення попередньої оплати за товар, який не поставлявся Товариству, також не відбулося, що не спростовується сторонами.
Статтею 4 Закону № 185/94-ВР визначено відповідальність у вигляді стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що єдиною підставою, яка б звільняла платника у цьому конкретному випадку від юридичної відповідальності є прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами.
Аналіз частин третьої та четвертої статті 4 Закону № 185/94 дає підстави вважати, що підставою для зупинення строків, передбачених статтями 1, 2 цього Закону, є факт прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків рішення суду про задоволення позову.
Судами попередніх інстанцій також надано правильну оцінку доводам позивача щодо відсутності його вини, вчинення щодо нього шахрайських дій, подання заяви про вчинення кримінального правопорушення тощо як таких, що не мають юридичного значення для вирішення даного спору, враховуючи вимоги статті 4 Закону № 185/94.
Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення №0000251420
Податковим повідомленням-рішенням №0000251420 за порушення статті 9 Декрету № 15-93, статті 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року № 319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 340 грн.
Відповідно до пункту першого Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18 червня 1994 року №319/94 суб'єктів підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, зобов'язано у десятиденний строк продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України, подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Надалі декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.
Мета такого декларування полягає в поверненні в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами. Для досягнення цієї мети уповноважені органи держави повинні знати, які валютні цінності належать суб'єкту господарювання і знаходяться за кордоном. Одним з видів таких цінностей є дебіторська заборгованість. При цьому не важливо, як саме вона утворилася - чи шляхом передоплати за товари, роботи, послуги нерезиденту, чи шляхом реалізації таких товарів, робіт, послуг нерезиденту. Як ті, так і інші кошти підлягають обов'язковому декларуванню.
За змістом частини другої статті 16 Декрету № 15-93 до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються, серед іншого, фінансові санкції за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - у сумі, що встановлюється Національним банком України.
Положеннями статті 9 Декрету № 15-93 визначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.
Абзацом другим підпункту 2.3 пункту 2 Порядку № 542 встановлено, що порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що перебувають за межами України.
Згідно з пунктом 2.7 Порядку № 49 визначено відповідальність за порушення резидентами порядку декларування у вигляді накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Склад правопорушення, покладеного в основу прийняття податкового повідомлення-рішення №0000251420, доводиться податковим органом у зв'язку з тим, що станом на 01 жовтня 2016 року у розділі ІІ «Фінансові вкладення» Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту та знаходяться за її межами не відображено протерміновану дебіторську заборгованість, яка виникла на підставі зовнішньоекономічного контракту від 14 квітня 2016 року №1414/16-3, укладеного між Товариством та Hebei Kai De import Co LTD (резидент КНР).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано виходили з обов'язку Товариства здійснити декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту та знаходяться за її межами, зокрема, дебіторської заборгованості, а також відсутності будь-яких спростувань факту наявності такої заборгованості.
Позивачем у касаційній скарзі наводяться доводи, які розглянуто та спростовано судами попередніх інстанцій за наслідком судового розгляду. Аргументація Товариства зводиться виключно до непогодження з оцінкою судів попередніх інстанцій встановлених обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.
Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга Товариства залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Первомайська трикотажна фабрика» залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року у справі №820/451/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер