Іменем України
Київ
25 квітня 2019 року
справа №820/1491/16
адміністративне провадження №К/9901/28140/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року у складі судді Полях Н.А.,
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року у складі суддів Мельникової Л.В., Бартош Н.С., Донець Л.О.,
у справі № 820/1491/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дісі Лінк»
до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
29 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дісі Лінк» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 12 березня 2016 року № 0002431501, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2015 року на 8987 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.
19 травня 2016 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року, скасовано податкове повідомлення - рішення №0002431501 від 12 березня 2016 року про зменшення суми від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 8987,00 грн.
01 серпня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про те, що суди попередніх інстанцій зробили висновок, який не відповідає обставинам справи.
12 вересня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 02 серпня 2016 року та витребувано матеріали справи №820/1491/16 з Харківського окружного адміністративного суду.
27 жовтня 2016 року справа №820/1491/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
30 вересня 2016 року Товариством надане заперечення до Вищого адміністративного суду України на касаційну скаргу податкового органу, у якому позивач просить відмовити в задоволені касаційної скарги податкового органу, залишити постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
23 лютого 2018 року справа №820/1491/16 разом з матеріалами касаційної скарги №К/9901/28140/18 передані до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 19 лютого 2016 року фахівцем контролюючого органу проведена камеральна перевірка податкової звітності Товариства за грудень 2015 року, результати якої оформлені актом № 321/20-36-15-01-10/31799566 (далі - акт перевірки).
12 березня 2016 року керівником податкового органу згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки, прийнято податкове повідомлення - рішення №0002431501, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за грудень 2015 року на 8987 грн за порушення пункту 187.1 статті 187, статті 200 Податкового кодексу України.
Посилаючись на норми зазначені у якості підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень, пункти 5 та 9 розділу У Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну України від 23 вересня 2011 року № 966 з наступними змінами (далі Порядок в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження суми податкових зобов'язань та завищено суму від'ємного значення по декларації за грудень 2015 року (р. 20 декларації), відповідач доводить завищення суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 24 декларації) за грудень 2015 року у сумі 8.987 грн, а саме в порушення пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України - занижено суму податкових зобов'язань у розмірі 4034,03 грн, в порушення статті 200 цього кодексу та пункту 9 Порядку завищено суму від'ємного значення за грудень 2015 року у розмірі 4953 грн.
02 березня 2016 року контролюючим органом прийнятий уточнюючий розрахунок Товариства податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний (податковий) період, що уточнюється грудень 2015 року, а 03 березня 2016 року заперечення підприємства на висновки акта перевірки, в яких контролюючий орган також повідомлений про факт прийняття 02 березня 2016 року уточнюючого розрахунку.
Суд апеляційної інстанції здійснюючи апеляційний перегляд покликався на положення пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України, за якою на платника податку покладається обов'язок обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи, здійснив системний аналіз положень пунктів 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, приписів Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Мінфіну України від 28 грудня 2015 року № 1204, який визначає форму та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, зокрема пунктів 1, 9 розділу 2 цього Порядку.
Застосовуючи проаналізовані положення з урахуванням того, що в акті перевірки та в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні контролюючим органом зазначено про порушення платником податку статті 200 Податкового кодексу України та пункту 9 розділу У Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи відповідача щодо не включення Товариством виданих на адресу контрагентів постачальників податкових накладних не відповідають змісту встановленого актом перевірки правопорушення.
За висновками судів попередніх інстанцій відповідачем не надано пояснень, які б конкретизували зміст порушення статті 200 Податкового кодексу України, про що визначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні та в акті перевірки. Крім того, пункт 9 розділу У Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, порушення якого встановлено актом перевірки в зазначеному Порядку відсутній.
Аналізуючи положення пунктів 50.1, 50.2 статті 50, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, за якими зокрема згідно з пунктами 50.1, 50.2 статті 50 цього кодексу передбачено, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті, зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку (п. 50.1).
Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом (п. 50.2).
Аналізуючи застосування вищеозначених норм суди попередніх інстанції висновувалися на можливості їх тлумачення з урахуванням приписів підпунктів 75.1.1, 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, за яким контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, про що зазначено пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального згідно підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 цього кодексу.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).
Буквальний та системний аналіз викладених норм зумовив висновок судів попередніх інстанцій про те, що наведені правові норми дають підстави для висновку про те, що приписи пункту 50.2 статті 50 Податкового кодексу України не позбавляють платника податків права подання уточнюючих розрахунків під час проведення камеральної перевірки.
Відтак, встановлені цією нормою (пункт 50.2 статті 50 Податкового кодексу України) під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок застереження на камеральні перевірки не розповсюджується, оскільки передбачалися під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок.
Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2016 року у справі №820/1491/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер