Іменем України
24 квітня 2019 року
Київ
справа №0440/4880/18
адміністративне провадження №К/9901/4468/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Комплект" на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року (суддя Конєва С.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року (головуючий суддя Чабаненко С.В., судді: Чумак С.Ю., Юрко І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Комплект" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Комплект" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02 квітня 2018 року №0007981406 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 1020,00 грн.
Одночасно в позовній заяві Товариством порушено й питання звільнення від сплати судового збору, в обґрунтування якого воно зазначало, що постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2016року у справі №904/4904/14 його визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а відтак з огляду на приписи пункту 1 частини 1 статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343) позивач не може сплачувати судовий збір; крім того позивач опиняється у нерівному становищі із відповідачем, який може захищати свої права без сплати судового збору аж до вирішення справи по суті, а тому, як зазначав позивач, для забезпечення фактичної рівності учасників процесу у доступі до правосуддя, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674) передбачено процедуру звільнення від сплати судового збору, якщо майновий стан сторони процесу є перешкодою для звернення за судовим захистом.
Ухвалами від 09 липня 2018 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд відмовив в задоволенні клопотання Товариства про звільнення від сплати судового збору та залишив позовну заяву без руху в зв'язку з недоданням до неї доказів сплати останнього; при цьому Товариству надано десятиденний з моменту отримання копії ухвали строк для усунення її недоліку - сплати судового збору в сумі 1762,00 грн., а також зазначено реквізити, за якими такі кошти слід перерахувати.
Копії зазначених ухвал позивач отримав 31 липня 2018 року та оскаржив їх в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, який ухвалами від 29 серпня 2018 року відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 299 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року, позовну заяву разом з доданими до неї документами на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України повернуто особі, що її подала, в зв'язку з неусуненням останньою у встановлений судом строк її недоліку.
Не погоджуючись із прийнятими судами рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати з підстав, що вже наводились ним як в клопотанні про звільнення від сплати судового збору, так і в апеляційній скарзі (щодо неможливості сплати судового збору у зв'язку із перебуванням Товариства в процедурі банкрутства), та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу на скористався.
Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами при постановленні оскаржуваних ухвал норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
При цьому за змістом частини 3 статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Вимоги до позовної заяви встановлено статтею 160 КАС України, а перелік документів, що додаються до позовної заяви, - статтею 161 КАС України, згідно із частиною 3 якої до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України).
Водночас правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон №3674, згідно із підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 якого за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено в розмірі 1762 гривні.
Відповідно до статті 8 Закону №3674, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за певних умов. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Аналогічні положення закріплено й в частині 1 статті 133 КАС України.
Наведені положення процесуального закону дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони.
Однак визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Разом з тим, особа, що порушує питання саме про звільнення від сплати судового збору, повинна навести обґрунтування обставин (з наданням на їх підтвердження доказів), які свідчать про неможливість здійснення оплати цього збору як станом на момент звернення до суду, так і до закінчення розгляду справи, ухвалення судового рішення по суті вимог заяви, скарги.
Проте, як зазначив суд першої інстанції, Товариством лише зазначено в заявленому клопотанні про те, що його визнано банкрутом, й не надано жодних доказів, які б свідчили про відсутність у нього коштів для сплати судового збору.
Водночас відповідно до частини 8 статті 41 Закону №2343 кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом. З основного рахунка банкрута проводяться виплати кредиторам, виплати поточних платежів та витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
За приписами норм Закону №2343 до витрат ліквідатора в ліквідаційній процедурі відносяться, зокрема, витрати по сплаті судового збору.
Статтею 115 Закону №2343 врегульовано питання винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) й за змістом її частини 4 витрати арбітражного керуючого, пов'язані з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Законом, крім витрат на страхування його відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок неумисних дій або помилки під час виконання повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, а також витрат, здійснення яких безпосередньо не пов'язане з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, і витрат, пов'язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати, що перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.
Згідно із частинами 5 та 6 статті 115 Закону №2343 сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника. Кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду.
Отже, виходячи з аналізу наведених норм, саме лише перебування боржника в процедурі банкрутства не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору.
Враховуючи викладене та зважаючи, що у встановлений ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року строк Товариством не було сплачено судовий збір в сумі 1762,00 грн., тобто не усунуто недолік позовної заяви, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення такої позовної заяви особі, що її подала на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.
Доводи ж касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.
Аргументи ж касаційної скарги про порушення права позивача на справедливий та неупереджений розгляд справи також відхиляються касаційним судом, оскільки право на доступ до суду не є абсолютним, а вимога процесуального закону про сплату судового збору не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на відсутність підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права при ухваленні судових рішень, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Комплект" залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду