Іменем України
24 квітня 2019 року
Київ
справа №826/1557/16
адміністративне провадження №К/9901/2467/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2018 року (суддя Бояринцева М.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року (головуючий суддя Ганечко О.М., судді: Сорочко Є.О., Коротких А.Ю.) у справі №826/1557/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити дії, -
У лютому 2016 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене наказом від 16 вересня 2015 року № 813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу ("Депозит Delta Premier (без поповнення)") від 27 лютого 2015 року №008-28811-270215, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк";
- зобов'язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу ("Депозит Delta Premier (без поповнення)") від 27 лютого 2015 року № 008-28811-270215 в сумі 200 000 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлених нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу ("Депозит Delta Premier (без поповнення)") від 27 лютого 2015 року №008-28811-270215, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк". Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського вкладу ("Депозит Delta Premier (без поповнення)") від 27 лютого 2015 року №008-28811-270215 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, що складає 200 000 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлених нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу ("Депозит Delta Premier (без поповнення)") від 27 лютого 2015 року № 008-28811-270215, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" скасовано, а провадження у вказаній частині закрито. В іншій частині рішення залишено без змін.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 27 лютого 2015 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 укладено договір № 008-28811-270215 банківського вкладу ("Депозит Delta Premier (без поповнення)"), за умовами якого позивач, як вкладник, розмістив в ПАТ "Дельта Банк" вклад у сумі 10 000 доларів США строком до 28 травня 2015 року включно.
Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності, від 27 лютого 2015 року №46571033 на депозитний рахунок позивача від ОСОБА_3 надійшли кошти в сумі 10 000 доларів США.
Постановою Правління Національного банку України №150 від 02 березня 2015 року віднесено ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних.
На підставі вказаної постанови правління НБУ №150 від 02 березня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №51 від 02 березня 2015 року розпочато із 03 березня 2015 року процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку, запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.
16 вересня 2015 року уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" видано наказ "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" № 813, яким застосовано наслідки нікчемності Договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», перелік яких наведено в додатку №1.
Позивачу було надіслано повідомлення від 23 вересня 2015 року №8821/909 про визнання нікчемним договору банківського вкладу ("Депозит Delta Premier (без поповнення)") від 27 лютого 2015 року №008-28811-270215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2
Постановою Правління Національного банку України №664 від 02 жовтня 2015 року відкликано банківську ліцензію та визначено ліквідувати ПАТ «Дельта Банк». На підставі вказаної постанови правління НБУ №664 від 02 жовтня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу на здійснення ліквідації Кадирова В.В.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції вказав, що на момент укладення договору банківського вкладу між позивачем та банком законодавство не встановлювало обмежень в частині походження коштів вкладу. Суд відхилив посилання відповідача на пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк», оскільки з приписів пункту 2.7 цих же Правил передбачено, що положення, які прямо зазначені сторонами у договорі, мають пріоритетну силу порівняно з Правилами. Будь-яких доказів на підтвердження надання банком за результатами укладення договору банківського вкладу переваг третім особам перед іншими кредиторами банку щодо отримання відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідачем надано не було.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, але вказав, що останній не врахував того, що наказ відповідача про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який не створює жодних обов'язків для третіх осіб, що унеможливлює здійснення судового розгляду вимоги про визнання його протиправним та скасування. З огляду на вказане апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі у відповідній частині.
Не погодившись з рішеннями судів, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що укладений позивачем із банком правочин є нікчемним у відповідності до положень пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отриманні платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку. Зазначено, що операції із перерахування коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки були здійснені в період дії постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». Також наголошено на тому, що укладення позивачем із банком договору банківського вкладу було здійснено всупереч положенням пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк». Доводи стосовно порушення судами правил предметної юрисдикції у касаційні скарзі відсутні.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом. При цьому слід зазначити, що в будь-якому випадку невідповідність джерела надходження коштів на рахунок позивача умовам, зазначеним в договорі, не підпадає під жодну з підстав нікчемності правочинів, визначених статтею 38 Закону № 4452-VI.
Суди правильно відхилили посилання Уповноваженої особи на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткової угоди №1 до договору банківського вкладу №008-28811-270215 від 27 лютого 2015 року про застосування пункту 1.8 до вказаного Договору в іншій редакції не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк».
При цьому суди правильно вказали на те, що приписи пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткової угоди №1, а не пункту 5.11 Правил.
Суди також правильно зазначили, що постанова Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних» відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Доводи заявника касаційної скарги відносно того, що переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.
Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) №008-28811-270215 від 27 лютого 2015 року, відповідно до умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 10000 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням №46571033 від 27 лютого 2015 року (а.с.15).
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).
Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем-2 не наведено правових підстав для не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судами.
Також, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Встановлена правова природа згаданого наказу (рішення) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_2, відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягало закриттю.
Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 343, 350, 355, 356 КАС України, суд
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2018 року у нескасованій частині та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
О.П. Стародуб
Л.Л. Мороз ,
Судді Верховного Суду