Іменем України
24 квітня 2019 року
Київ
справа №813/1713/16
провадження №К/9901/23415/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Шарапи В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Грень Н. М., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Матковської З. М. (головуючий), Бруновської Н. В., Кузьмича С. М.
І. Суть спору
1. У травні 2016 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (надалі також Самбірська ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позов обґрунтований протиправністю звільнення позивача із займаної посади як такого, що відбулося з грубим порушенням норм трудового законодавства. Зокрема, позивач указує на те, що відповідач не врахував наявного у неї переважного права на залишення на роботі.
3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову відповідач наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність звільнення позивача з посади в порядку скорочення штатів, у тому числі надання належної оцінки питанню наявності у працівників переважного права на залишення на роботі.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 працювала у Самбірській ОДПІ з 27 лютого 2003 року на різних посадах; з 2 лютого 2015 року - на посаді головного державного ревізора-інспектора сектору адміністрування єдиного внеску відділу доходів і зборів з фізичних осіб Самбірської ОДПІ.
5. На підставі наказів ДФС України від 25 грудня 2015 року № 996 «Про затвердження чисельності працівників податкових органів ДФС» та від 11 січня 2016 року № 17 «Про введення в дію Структур територіальних органів ДФС та затвердження методичних рекомендацій щодо їх побудови», наказів Самбірської ОДПІ від 29 січня 2016 року № 27 «Про введення в дію структури Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та затвердження переліку індексів структурних підрозділів» та від 2 лютого 2016 року № 31 «Про введення в дію штатного розпису на 2016 рік Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області», Самбірською ОДПІ проведено процедуру скорочення (зменшення) штатної чисельності працівників.
6. 2 лютого 2016 року позивачеві надано для ознайомлення письмове попередження про наступне вивільнення, яким Самбірська ОДПІ попередила про наступне звільнення із займаної посади 4 квітня 2016 року згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП). Інших посад позивачеві для переведення не пропонувалось.
7. Самбірською ОДПІ створено комісію з вивчення переважного права на залишення на роботі серед працівників, посади яких підлягали скороченню, про що складено протокол від 2 лютого 2016 року, на якому вирішувалось питання щодо наявності переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
8. Наказом Самбірської ОДПІ від 26 квітня 2016 року № 33-0 позивача звільнено з роботи у зв'язку з скороченням штатної чисельності відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП.
9. На час вивільнення позивач обіймала посаду головного державного ревізора - інспектора сектору адміністрування єдиного внеску відділу доходів і зборів з фізичних осіб Самбірської ОДПІ.
10. Вважаючи протиправним звільнення з посади, позивач звернулась до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Львівський адміністративний суд постановою від 17 листопада 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, позов задовольнив повністю:
11.1. визнав протиправним та скасував наказ Самбірської ОДПІ від 26 квітня 2016 року № 33-0;
11.2. поновив ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізор-інспектора сектору адміністрування єдиного внеску відділу доходів і зборів з фізичних осіб Самбірської ОДПІ з 29 квітня 2016 року;
11.3. стягнув із Самбірської ОДПІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12398,01 гривень.
12. Ухвалюючи такі рішення, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив із недотримання відповідачем процедури звільнення позивача, в тому числі статті 42 КЗпП.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
14. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі відповідач наполягає на правомірності оскаржуваного наказу про звільнення позивача. Доводи касаційної скарги зводяться до виконання відповідачем обов'язку дослідження питання наявності у працівників переважного права на залишення на роботі.
15. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.
V. Оцінка Верховного Суду
16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
18. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
19. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
20. За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
21. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
22. Положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
23. За правилами частини другої цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
24. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї ж статті).
25. При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
26. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
27. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
28. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але у підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
29. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
30. Разом із цим, як правильно зазначили суди, відповідач не довів належними доказами проведення ним аналізу продуктивності працівників під час вирішення питання щодо наявності у працівників Самбірської ОДПІ переважного права на залишення на роботі.
31. Слід повторно звернути увагу на те, що передбачені частиною другою статті 42 КЗпП працівники мають переважне право виключно при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
32. Суд касаційної інстанції зауважує на тому, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
33. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
34. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП, а відтак установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
35. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо протиправності спірного наказу та наявності підстав для його скасування із поновленням позивача на попередній роботі.
36. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.
37. Визначені судом першої інстанції період вимушеного прогулу позивача та сума середнього заробітку за час такого прогулу не є предметом касаційного оскарження.
38. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. З огляду на викладене, висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
40. Таким чином, відповідно до приписів статті 350 КАС України касаційні скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VІI. Судові витрати
41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
VІIІ. Виконання судових рішень
42. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 липня 2017 року зупинив виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 12398,01 гривень, крім зобов'язання здійснити виплату середнього заробітку за один місяць у розмірі 3572,06 гривень та поновлення позивача на посаді, до закінчення касаційного провадження у справі.
43. За правилами частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
44. Зважаючи на результат касаційного розгляду виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року в зазначеній частині необхідно поновити.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у справі № 813/1713/16 залишити без змін.
3. Поновити виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у справі № 813/1713/16 в частині стягнення з Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
В. М. Шарапа