Іменем України
24 квітня 2019 року
Київ
справа №826/7895/16
адміністративне провадження №К/9901/49326/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року (суддя Кармазін О.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (головуючий суддя Вівдиченко Т.Р., судді: Беспалов О.О., Губська Л.В.) у справі №826/24778/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства ''Дельта Банк'' Кадирова Владислава Володимировича, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1, Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - відповідач-2, Уповноважена особа), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
- зобов'язати відповідача-2 надати до Фонду додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 8 050 доларів США за рахунок Фонду за договором банківського вкладу № 008-28811-040814 «Депозит Delta Premier» від 04 серпня 2014 року та договором про відступлення права вимоги № 03/06 від 12 грудня 2014 року;
- зобов'язати відповідача-1 включити позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що на момент відступлення права вимоги за договором № 03/06 від 12 грудня 2014 року діяли Правила, затверджені Рішенням Ради Директорів Банку (протокол № 14 від 20 березня 2013 року), які не містили норми, щодо обов'язкової письмової згоди Банку у разі відступлення вкладником прав третім особам за депозитним договором. Більш того, зазначені Правила дозволяли клієнту самостійно розпоряджатися коштами, за умови дотримання вимог законодавства та цих Правил. В той же час, Правила, на які посилається Уповноважена особа затверджені 14 січня 2015 року, а договір про відступлення укладений 12 грудня 2014 року, а отже, на думку позивача, дія цих Правил не може бути поширена на відносини, що виникли до їх прийняття.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 04 серпня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір банківського вкладу № 008-28811-040814, згідно якого на ім'я ОСОБА_4 було відкрито вкладний (депозитний) рахунок у доларах США. Згідно договору розмір депозитного вкладу становить 100000 доларів США. Дата повернення вкладу - 09 серпня 2015 року.
12 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги № 03/06. Позивач зазначає, що депозитний договір не містить обмежень щодо можливості передачі кредитором своїх прав або обмеження обсягу прав, які передає кредитор. З укладанням зазначеного договору, позивач набув статусу нового кредитора та отримав права вкладника за договором банківського вкладу з урахуванням норм договору про відступлення. До ОСОБА_1, перейшло право вимоги за договором банківського вкладу.
На підставі постанови Правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду 02 березня 2015 року прийнято рішення № 51 про запровадження у банку тимчасової адміністрації.
На підставі постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 відкликано банківську ліцензію, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 181 від 02 жовтня 2015 року про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк».
02 вересня 2015 року на адресу ПАТ «Дельта Банк» позивачем було направлено заяву з інформацією про заміну кредитора в частині 8 050 доларів США. Вказаний лист отримано банком 04 вересня 2015 року.
По «гарячим лініям» ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Ощадбанк» позивачу повідомлено, що його немає серед вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.
22 жовтня 2015 року позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду із заявою про включення позивача до реєстру осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.
Листом від 09 листопада 2015 року № 05-3164484, який отримано позивачем 27 листопада 2015 року, ОСОБА_1 було відмовлено у здійсненні виплат з огляду на те, що відповідно до пунктів 2.12.19 та 5.27 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», клієнт (вкладник) не може здійснювати відступлення третім особам прав за договором банківського вкладу (депозиту) без отримання попередньої письмової згоди.
Відмовляючи в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що ні позивачем, ні на користь позивача не укладались договори банківського вкладу (депозиту) або банківського рахунку, та позивачем не вносилися кошти до банку. Крім того, позивач не є власником іменного депозитного сертифіката. З огляду на вказане, суд вказав, що позивач не є вкладником в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки зазначений договір про відступлення права вимоги не дає підстав для визнання позивача особою, яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку. Суди також наголосили на тому, що повідомлення про відступлення права вимоги сформовано та направлено лише 01 вересня 2015 року, хоча договір про відступлення укладений 12 грудня 2014 року, тобто майже через 9 місяців та під час розгляду справи позивачем не доведено розумних причин такого тривалого неповідомлення банку. Оскільки саме станом на 04 вересня 2015 року у позивача виникли відносини з банком щодо відступленої суми, то на цю дату діяли Правила банківського обслуговування, які передбачали обов'язкову згоду банку на такі дії вкладника, якої у даному випадку не було отримано, а відтак таке повідомлення не створює для банку та Уповноваженої особи Фонду будь-яких наслідків для цілей визначення позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду.
Не погодившись з рішеннями судів, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про задоволення позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що саме з моменту укладення договору відступлення права вимоги позивач став особою, яка має вклад у ПАТ «Дельта Банк». Положення статті 514 ЦК України визначають, що до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, при цьому строк повідомлення боржника нічим не визначено, відповідне повідомлення здійснюється у строки на розсуд нового кредитора.
Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
З огляду на вищенаведене, приписи Закону №4452-VI пов'язують виникнення права у особи на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з наявністю у особи статусу вкладника та наявності такого вкладу станом на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Так, у статті 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора в зобов'язанні, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 ЦК України).
За змістом частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за загальним правилом заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.
За своєю правовою природою договір про відступлення права вимоги є лише підставою для заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою. Проте, укладення такого договору не замінює основного правочину, з якого виникли відносини сторін, у цьому випадку - договору банківського вкладу між ПАТ «Дельта Банк» та вкладником ОСОБА_4 Відтак, на підставі договору про відступлення права вимоги позивач не набуває статусу вкладника в розумінні Закону №4452-VI та пов'язаного з цим статусом права на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який не був учасником зобов'язання, в межах якого відбулось відступлення права вимоги.
Так, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що маючи документально підтверджені грошові вимоги до банку (боржника) щодо його грошових зобов'язань позивач стає кредитором цього банку. Водночас кредиторські вимоги позивача, які ґрунтуються на договорі про відступлення права вимоги, не можуть бути задоволені за рахунок коштів Фонду гарантування, які мають інше призначення і спрямування (відшкодування вкладникам коштів за їхніми вкладами).
При цьому, статусу вкладника фізична особа набуває лише у випадку укладення договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку, а також, якщо такі договори укладено на її користь. Набуття статусу вкладника у зв'язку з відступленням права вимоги за вкладом, заміни кредитора у зобов'язанні, що випливає із договору вкладу (рахунку, депозиту), чи придбання частини вкладу за договором купівлі-продажу, нормативними актами, що регулюють спірні правовідносини, не передбачено.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не набув статусу вкладника банку, який має право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, оскільки обставини, з якими Закон №4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками, не існували, зокрема саме на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних (02 березня 2015 року) ні позивачем, ні на його користь не укладався договір банківського вкладу, натомість, ОСОБА_1 внаслідок укладення договору відступлення права вимоги набув статусу кредитора ПАТ «Дельта Банк».
Колегія суддів касаційного суду зауважує при цьому, що позивач не позбавлений права заявити свої вимоги до банку саме як кредитор відповідно до положень статті 52 Закону №4452-VI.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
О.П. Стародуб
Л.Л. Мороз ,
Судді Верховного Суду