Іменем України
24 квітня 2019 року
Київ
справа №813/2963/15
адміністративне провадження №К/9901/12943/18, №К/9901/12944/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №813/2963/15
за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення суми, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_2 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року, ухвалену у складі головуючого судді Потабенко В.А., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів: Дяковича В.П., Іщук Л.П.,
У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням змін та уточнень своїх вимог, просив:
- визнати протиправною та незаконною дію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), що полягала в ігноруванні його заяви з кредиторськими вимогами від 11.12.2014;
- визнати протиправним та незаконним рішення Фонду про те, що кредиторська заборгованість ПАТ «Єврогазбанк» (далі - Банк) перед ОСОБА_2 є погашеною;
- зобов'язати керівника Фонду прийняти рішення щодо повернення ОСОБА_2 коштів у найкоротший термін у повному обсязі;
- стягнути з Фонду кошти у розмірі 28642,60 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Фонду щодо невиконання вимог статті 7 Закону України «Про звернення громадян» в частині ненадіслання звернення ОСОБА_2 від 11.12.2014 за належністю та неповідомлення заявника про розгляд звернення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, учасники справи оскаржили їх в касаційному порядку.
Так, ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі просить змінити судові рішення та задовольнити заявлені ним вимоги. Скаргу обґрунтовує тим, що 26 лютого 2014 року ним було відкрито банківський вклад «Стабільний» у Банку за договором № 332724 на строк 545 днів до 25.08.2015, відкрито депозитний рахунок на суму 200000 грн. під 25,5 % річних. 27 березня 2014 року він отримав відсотки 3772,60 грн., а 28 квітня 2014 року - 4331,51 грн. З 26.04.2014 відсотків з депозиту не отримував, а Банк продовжував користуватися його заощадженням. Таким чином утворився борг Банку перед ним за депозитною угодою в сумі 28642,60 грн. і суди, на думку позивача, безпідставно відмовили у її стягненні.
Фонд у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення в частині визнання протиправною його бездіяльності. Свої вимоги обґрунтовує тим, що жодних протиправних дій чи бездіяльності Фондом не допущено.
Суди встановили, що 26 лютого 2014 року між позивачем та Банком було укладено договір банківського вкладу № 332724 на строк 545 днів до 25 серпня 2015 року та відкрито депозитний рахунок НОМЕР_1, на який внесено 200000,00 грн.
17 липня 2014 року було запроваджено тимчасову адміністрацію Банку та визнано його неплатоспроможним.
18 листопада 2014 року на сайті Фонду було розміщено оголошення про початок процедури ліквідації Банку та про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку Ковальова В.М. строком на 1 рік з 18.11.2014 по 17.11.2015 включно. Крім того, зазначено, що вимоги кредиторів приймаються протягом 30 днів з дня опублікування в газеті «Голос України» оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку за адресою м. Київ, просп. Московський, 16. Вказане оголошення було надруковано 22 листопада 2014 року в газеті «Голос України» №226.
11 грудня 2014 року позивач звернувся з кредиторською вимогою у формі заяви до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку Ковальова В.М., яку скерував на поштову адресу Фонду.
18 грудня 2014 року рішеннями виконавчої дирекції Фонду № 149 та № 150 у зв'язку із виробничою необхідністю було відсторонено від виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку Ковальова В.М. та призначено на цю посаду Оберемка Р.А.
16 лютого 2015 року на електронну адресу позивача надійшов лист від Фонду, згідно з яким заява ОСОБА_2 з кредиторськими вимогами від 11.12.2014 була адресована Фонду, а тому її не було передано до Банку.
Крім того, 16 лютого 2015 року на адресу позивача надійшла відповідь № 213/-20-20 Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку Оберемка Р.А., у якій було зазначено, що Банком не отримано заяви ОСОБА_2 з кредиторськими вимогами, а отже грошові вимоги позивача вважаються погашеними відповідно до положень ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічна відповідь надійшла на електронну адресу позивача 17 лютого 2015 року.
Не погоджуючись з зазначеними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що при розгляді заяви позивача Фондом були порушені положення Закону України «Про звернення громадян», оскільки звернення ОСОБА_2 не було передано за належністю Уповноваженій особі фонду для розгляду. В решті позовних вимог суди відмовили в задоволенні позову з тих підстав, що Фондом через банк-агент ПАТ «Банк Київська Русь» було виплачено ОСОБА_2 200000,00 грн. гарантованої суми відшкодування, а проведення інших виплат вкладникам банків Фондом чинним законодавством не передбачено.
Колегія суддів частково не погоджується із такими висновками та доводами судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про звернення громадян» звернення вкладників до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виплати Фондом відшкодування в межах гарантованої суми розглядаються в порядку, встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб.
Як встановлено судами, позивач звернувся із заявою до Фонду не щодо виплати гарантованої суми, а щодо виплати відсотків за договором банківського вкладу з Банком № 332724, адресував її на ім'я уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Банку Ковальова В.М. та скерував на адресу Фонду, а не Банку.
Пунктом 17 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що відповідач був зобов'язаний надіслати звернення ОСОБА_2 за належністю та повідомити його про це. Оскільки зазначене не було зроблено, то позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невиконання вимог статті 7 Закону України «Про звернення громадян» в частині ненадіслання звернення ОСОБА_2 від 11.12.2014 за належністю та неповідомлення заявника про розгляд звернення обґрунтовано задоволена судом.
Щодо решти позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що фактично спірним у даній справі є питання щодо виплати позивачу відсотків за договором банківського вкладу № 332724 від 26 лютого 2014 року, сума яких перевищує вже виплачену ОСОБА_2 суму гарантованого відшкодування в розмірі 200000грн.
Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу у зазначеній частині та відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що цей спір є адміністративним.
Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як встановлено, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Фонду, направленим на виплату відсотків за договором банківського вкладу № 332724 від 26 лютого 2014 року, сума яких перевищує вже виплачену суму гарантованого відшкодування в розмірі 200000грн.
У зв'язку з цим слід зазначити, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
На підставі частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних внаслідок ліквідації та продажу майна Банку.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 4452-VI кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між Банком і фізичною особою договору, Фонд у цьому випадку діє як представник сторони договірних відносин.
За правилами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Беручи до уваги наведені правові норми, колегія суддів встановила, що за суб'єктним складом сторін та характером спірних відносин цей спір в частині вимог щодо виплати відсотків за депозитом у розмірі, що перевищує граничну суму відшкодування, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду у порядку, визначеному ЦПК України.
За наведених вище обставин та враховуючи норми пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалені у цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення в частині позовних вимог щодо виплати відсотків за депозитом підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі і цій частині - закриттю.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційні скарги ОСОБА_2 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року скасувати в частині позовних вимог про визнання протиправним та незаконним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання кредиторської заборгованості ПАТ «Єврогазбанк» перед ОСОБА_2 погашеною; зобов'язання керівника Фонду прийняти рішення щодо повернення ОСОБА_2 коштів та стягнення коштів, а провадження у адміністративній справі в цій частині - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду з даними позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.
В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
М.М. Гімон
А.Ю. Бучик ,
Судді Верховного Суду