Іменем України
24 квітня 2019 року
Київ
справа №821/367/16
адміністративне провадження №К/9901/1814/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року (суддя Хом'якова В.В.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року (головуючий суддя Бойко А.В., судді Осіпов Ю.В., Шевчук О.А.) у справі №821/367/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2016 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просила, з урахуванням заяви про зміну предмета позову:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, яке оформлене наказом №813 від 16 вересня 2015 року (в тому числі додатки до нього), в частині про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США №018-21061-29015 від 29 січня 2015 року, що укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2, та застосування до нього наслідків нікчемності правочину (договору);
- зобов'язати відповідача включити до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відомості про ОСОБА_2 за договором на відкриття та обслуговування поточного рахунку у доларах США №001-21061-261214 від 26 грудня 2014 року, що укладений між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_2, як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором на відкриття та обслуговування поточного рахунку у доларах США № 001-21061-261214 від 26 грудня 2014 року, що укладений між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування фізичних осіб.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року (в тому числі додатки до нього), в частині застосування наслідків нікчемності договору банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США №018-21061-29015 від 29 січня 2015 року, що укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. щодо не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором №001-21061-261214 від 26 грудня 2014 року, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. включити до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відомості про ОСОБА_2 за договором на відкриття та обслуговування поточного рахунку в доларах США №001-21061-261214 від 26 грудня 2014 року, що укладений між нею та ПАТ "Дельта Банк", та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_2, як вкладника, що має право на відшкодування коштів у межах гарантованої суми за вкладом за договором №001-21061-261214, що укладений з ПАТ "Дельта Банк", для включення до реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В решті вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. задоволено частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року скасовано у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, яке оформлене наказом №813 від 16 вересня 2015 року (в тому числі додатки до нього), в частині про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США №018-21061-29015 від 29 січня 2015 року, що укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2, та застосування до нього наслідків нікчемності правочину (договору). Провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року залишено без змін.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 29 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" в доларах США №018-21061-290115, відповідно до умов якого банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок №26304112934436, на який залучає вклад в сумі 12 000 доларів США до 28 лютого 2015 року, процентна ставка становить 5,5 процентів річних.
Відповідно до умов пункту 1.10 вказаного договору банківського вкладу (депозиту), вклад виплачується вкладнику у разі закінчення строку залучення вкладу, або в інший термін дострокового припинення дії цього договору у випадках, передбачених цим договором та правилами, шляхом зарахування на поточний рахунок позивача НОМЕР_1, який відкритий у ПАТ "Дельта Банк". Вказаний рахунок відкритий позивачем на підставі договору на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за якими можна здійснювати з використанням платіжних засобів, №001-21061-261214 від 26 грудня 2014 року.
Крім того, між сторонами укладено додаткову угоду №1 від 29 січня 2015 року до договору №018-21061-290115, за якою сторони домовилися викласти пункту 1.8 статті 1 Договору в наступній редакції: "Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього Договору".
Згідно платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності №14 від 29 січня 2015 року ОСОБА_3 перерахувала на рахунок ОСОБА_2 кошти у розмірі 12000,00 доларів США.
Строк дії договору банківського вкладу №018-21061-290115 закінчився 28 лютого 2015 року. Повернення суми вкладу шляхом зарахування його на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 відбулося 02 березня 2015 року, що підтверджується випискою за операціями по картковому рахунку з 02 березня 2015 року по 04 березня 2015 року. Станом на 02 березня 2015 року на поточному рахунку НОМЕР_1 позивача було 12 069,23 доларів США, з урахуванням виплачених процентів по депозиту.
На підставі постанови Правління Національного банку України "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року № 150, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" №51, згідно з яким з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова В.В. Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" запроваджено строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 № 71 в ПАТ "Дельта Банк" тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.
На підставі постанови Правління НБУ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року № 664, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" № 181, згідно з яким з 05 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк"; уповноваженою особою Фонду на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно призначено Кадирова В.В. та останньому делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк".
Позивачем отримано повідомлення від 23 вересня 2015 року №8821/3148 про нікчемність правочину, в якому ОСОБА_2 повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 018-21061-290115 від 29 січня 2015 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та згідно пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку , що можливість перерахування коштів на рахунок позивача від третьої особи узгоджена між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» і не суперечить приписам статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», положенням пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк». Суд встановив, що практика зарахування коштів для вкладника від третьої особи запроваджена в ПАТ «Дельта Банк» ще з 21 травня 2014 року, тобто задовго до віднесення банку до категорії проблемних. Укладення додаткової угоди до договору не створило жодних привілейованих умов для позивача, а відповідачем не зазначено, в чому саме проявилось надання переваг (пільг) позивачу за наслідками вчиненого правочину. Постанова Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ є банківською таємницею, яка не була і не могла бути відома ні позивачу, ні іншій особі, з рахунку якої було здійснено переведення коштів.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та додатково вказав на те, що договір між позивачем та банком укладено до запровадження у банку тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під гарантії відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року №813, оскільки такий наказ є внутрішнім документом банку, який не створює для позивача жодних прав та обов'язків.
Не погодившись з рішеннями судів, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення і прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що укладений позивачем із банком правочин є нікчемним у відповідності до положень пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отриманні платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку. Зазначено, що операції із перерахування коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки були здійснені в період дії постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». Також наголошено на тому, що укладення позивачем із банком договору банківського вкладу було здійснено всупереч положенням пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк». Доводів щодо оскарження судових рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції касаційна скарга не містить.
У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просила залишити її без задоволення, а рішення судів - без змін в частині задоволених вимог позивача. Крім того, позивач просив, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що наказ не порушує прав позивача, вийти за межі позовних вимог та доповнити резолютивну частину постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року наступним чином: «Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. привести облікові записи за рахунками договору №001-21061-261214 від 26 грудня 2014 оку на відкриття та обслуговування поточного рахунку в доларах США, що укладений ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» у стан на дату, що передує даті застосування за наказом від 16 вересня 2015 року №813 наслідків нікчемності до договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США №018-21061-290115 від 29 січня 2015 року, що укладений ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк».
Поданий позивачем відзив мотивовано тим, що перерахування коштів на рахунок позивача з рахунку іншої особи відбулось у відповідності до приписів чинного законодавства, а тому він є вкладником у розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і має право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладам. Зауважено, що Уповноважена особа не наділена повноваженнями на застосування положення статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до правовідносин, які виникли на підставі договору банківського вкладу, як і застосовувати до таких договорів наслідків нікчемності правочину. При цьому позивач наголошує на тому, що саме на підставі наказу від 16 вересня 2015 року №813 Уповноваженою особою до Фонду передавалась інформація із зменшеними залишками на рахунках вкладників банку, в тому числі і позивача, а тому вважає, що сфера застосування вказаного наказу не обмежується лише внутрішніми відносинами банку і він спрямований на порушення прав позивача. Твердження апеляційного суду, що вказаний наказ не порушує права позивача, не поверне кошти на рахунки позивача, а тому наявними є підстави для виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту порушених прав позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
Судами в межах даної справи правильно було відхилено посилання відповідача на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткової угоди №1 до договору банківського вкладу №018-21061-290115 від 29 січня 2015 року про застосування пункту 1.8 до вказаного Договору в іншій редакції не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк».
При цьому колегія суддів зазначає, що приписи пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткової угоди №1, а не пункту 5.11 Правил.
Суди також правильно зазначили, що постанова Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних» відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
Доводи заявника касаційної скарги відносно того, що переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.
Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) №018-21061-290115 від 29 січня 2015 року, відповідно до умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 12000 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням від 29 січня 2015 року №14 (а.с.14).
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).
Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судами.
Також, колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції правильно вказав на те, що наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.
Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Встановлена правова природа згаданого наказу (рішення) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_5, відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.
Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів також звертає увагу на приписи частини 4 статті 341 КАС України щодо неможливості розгляду судом касаційної інстанції вимог, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а також положення пункту 3 частини 2 статті 338 КАС України, яка визначає, що відзив на касаційну скаргу може містити заперечення лише змісту та вимог касаційної скарги, без можливості заявлення самостійних вимог до суду касаційної інстанції.
За таких обставин колегією суддів, з урахуванням положень статті 341 КАС України, не надається правова оцінка вимогам до суду касаційної інстанції, викладеним у відзиві позивача в частині виходу за межі позовних вимог, оскільки позивач правом на подання касаційної скарги на відповідні судове рішення не скористався у разі, якщо вважав, що суди порушили норми матеріального і процесуального права. Поданий позивачем відзив на касаційну скаргу врахований в межах заперечень до змісту та вимог касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанції та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 343, 350, 354, 356 КАС України, суд,
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року у нескасованій частині та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
О.П. Стародуб
Л.Л. Мороз ,
Судді Верховного Суду