Іменем України
23 квітня 2019 року
Київ
справа №817/4660/13-а
адміністративне провадження №К/9901/1865/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Рівненської митниці Міндоходів на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 (суддя Зозуля Д.П.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 (головуючий суддя Кузьменко Л.В., судді: Зарудяна Л.О., Іваненко Т.В.) у справі №817/4660/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» до Рівненської митниці Міндоходів, Головного управління Державного казначейської служби України у Рівненській області, про визнання протиправною та скасування картки відмови, стягнення суми,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» звернулося до адміністративного суду з позовом до Рівненської митниці Міндоходів, Головного управління Державного казначейської служби України у Рівненській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 25.10.2013 №204020000/2013/00056 та стягнути з Державного бюджету України суму надміру сплаченого ввізного мита у розмірі 4549,30грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» зазначає, що на виконання умов зовнішньоекономічного контракту позивачем з Республіки Білорусь на митну територію України було імпортовано товар (вапно будівельне), який заявлено до митного оформлення у режимі вільної торгівлі. Проте податковим органом безпідставно відмовлено позивачу у митному оформленні вказаного товару, внаслідок відсутності належних доказів на підтвердження країни його походження. Позивач вказує, що органу доходів і зборів для митного оформлення товару надавався сертифікат про його походження форми СТ-1, заповнений у відповідності до вимог міжнародного та національного законодавства, що свідчить про виконання позивачем всіх необхідних митних формальностей для митного оформлення товару без сплати ввізного мита.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.02.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Рівненська митниця Міндоходів звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 у справі №817/4660/13-а, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог Рівненська митниця Міндоходів посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини першої статті 246, статті 257 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Правил визначення країни походження товарів, що затверджені Рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних держав від 30.11.2000, ратифіковані Законом України від 20.09.2001 №2735-III, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Доводи Рівненської митниці Міндоходів зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стало причиною безпідставного задоволення позову. Зокрема, митний орган зазначає, що під час митного оформлення товару позивачем не було доведено, що країною походження є Республіка Білорусь, а згідно відомостей, які містяться в акті експертизи походження товару, позивачем не було виконано обов'язковий мінімальний обсяг виробничих або технологічних операцій, встановлений для визначення країни його походження за критерієм достатньої обробки (переробки), тобто, за країною виготовлення кінцевого товару. У зв'язку з чим вважає неможливим поширення на даний товар режиму найбільшого сприяння та ввезення його у режимі вільної торгівлі без сплати ввізного мита. Також, скаржник зазначає, що сертифікат про походження товару форми СТ-1 від 23.10.2013 не відповідає вимогам встановленим чинним законодавством з питань здійснення державної митної справи, оскільки в графі 8 не зазначено в повному обсязі перелік проведених технологічних операцій з товаром, який декларується, а саме не вказано чи проводилися операції такі як «збагачення вугіллям» та «обрізання» відносно товару «вапно будівельне повітряне негашене кальцієве швидкого гасіння грудкове ІІІ ґатунку», а тому посилання судів на вказаний документ є помилковими та таким, що не відповідає обставинам справи. Тому, митний орган вважає, що його дії з формування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 25.10.2013 №204020000/2013/00056 є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» та Головне управління Державного казначейської служби України у Рівненській області не скористалися своїм правом та не подали заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.04.2014 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Рівненської митниці Міндоходів у справі №817/4660/13-а.
З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №817/4660/13-а (К/9901/1865/18) за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Верховний Суд ухвалою від 19.04.2019 матеріали адміністративної справи №817/4660/13-а прийняв до провадження, закінчив проведення підготовчих дій та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 23.04.2019.
Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні без повідомленням сторін в поряду спрощеного позовного провадження у відповідності до положень статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України перегляду у даній справі підлягають судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.03.2012 між ОАО «Красносельскстройматериалы» (Республіка Білорусь) - Продавець та позивачем (Україна) - Покупець було укладено контракт №804/016, предметом якого, з урахуванням додаткової угоди від 03.09.2013 №9, є поставка товару «вапно будівельне повітряне негашене кальцієве швидкого гасіння грудкового 3 ґатунку навалом у кількості 5000т за ціною 108,00дол. США/т, загальною вартістю 540000,00дол. США у строк до 31.12.2013 на умовах DAP (INCOTERMS 2010), перехід ст. Горинь-Удрицьк (Білоруська залізниця).
На виконання умов вказаного контракту Товариством з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» імпортовано на митну територію України вапно будівельне повітряне негашене кальцієве швидкого гасіння грудкове 3 ґатунку ГОСТ 9179-77 навалом у кількості 52700кг загальною вартістю 5691,60дол. США, що складає 45492,96грн., яке заявлено до митного оформлення на підставі митної декларації від 25.10.2013 №204020000.2013.013982. Одночасно до митної декларації такаож додано: картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами; накладну УМВС від 23.10.2013 №04372465; рахунок-фактуру (інвойс) від 23.10.2013 №016/30; контракт від 06.03.2013 №804/016; додаткові угоди від 06.09.2012 №5, від 03.09.2013 №9; договір надання послуг митного брокера від 09.09.2011 №1; довідку про відсутність за межами України валютних цінностей та майна від 03.10.2013 року №24; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару від 23.10.2013 №2719; радіологічний сертифікат від 09.09.2013 №148; сертифікат про походження товару форми СТ-1 від 23.10.2013 №BYUA3407100244 3581331; акт експертизи походження товарів від 09.04.2013 №61, складений Білоруською торгово-промисловою палатою;паспорт від 23.10.2-13 №4592.
Однак, Рівненською митницею Міндоходів було відмовлено позивачу у митному оформленні товару, задекларованого у зазначеній митній декларації, про що заповнено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 25.10.2013 №204020000/2013/00056.
Митне оформлення товару, задекларованого у митній декларації від 25.10.2013 №204020000.2013.013982, позивачем здійснено без застосування режиму вільної торгівлі зі сплатою за митне оформлення товару 43000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням від 25.10.2013 №376.
Фактичною підставою для відмови у митному оформленні заявленого позивачем товару став висновок контролюючого органу про недотримання декларантом вимог статей 257, 266 Митного кодексу України та пункту 9.1 розділу 9 Правил визначення країни походження товарів, що затверджені Рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних держав від 30.11.2000, ратифіковані Законом України від 20.09.2001 №2735-III, яке полягало у невідповідності товару критеріям походження, закріпленим цими Правилами.
Наведені висновки ґрунтуються на твердженнях про те, що відомості, які містяться в акті експертизи походження товарів від 09.04.2013 №61, не підтверджують критерій його походження «Д2522», зазначений у сертифікаті про походження товару форми СТ-1 від 23.10.2013 №BYUA34071002443581331, в частині обов'язкового виконання мінімального обсягу виробничих або технологічних операцій для товарів групи 25 ТН ЗЕД, а саме відсутні відомості про технологічні операції: «збагачення вугіллям» та «обрізання».
Відповідно до пункту 24 частини першої статті 4 Митного кодексу України, митний контроль є сукупністю заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 319 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Пунктом 1 частини першої статті 336 Митного кодексу України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів, зокрема, шляхом перевірки документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу надаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України.
Пунктом 4 частини першої статті 335 Митного кодексу України визначено, що під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають органу доходів і зборів в паперовій або електронній формі такі документи та відомості, зокрема, при перевезенні залізничним транспортом: а) транспортні (перевізні) документи; б) передатну відомість на залізничний рухомий склад; в) документ, що засвідчує наявність припасів (за наявності припасів); г) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності); ґ) комерційні документи (за наявності їх у перевізника) на товари, що перевозяться.
Частиною другою статті 335 Митного кодексу України встановлено, що незалежно від виду транспорту, яким здійснюється переміщення товарів, під час прибуття товарів у пункт пропуску через державний кордон України надаються документи (відомості) або їх реквізити, у тому числі засобами інформаційних технологій (або у вигляді електронного документа), які підтверджують дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо пропуску товарів через митний кордон України, крім тих, що необхідні виключно для поміщення товарів у митний режим.
У свою чергу, відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 Митного кодексу України, митним оформленням є виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Згідно з частиною першою статті 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Частиною першою статті 257 Митного кодексу України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Пунктами 1 та 3 частини першої статті 266 Митного кодексу України визначено, що декларант зобов'язаний здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом та надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей.
В силу вимог частини першої статті 256 Митного кодексу України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що митне оформлення є обов'язковою складовою митного контролю, який, в свою чергу, може здійснюватись органами доходів і зборів шляхом співставлення відомостей, зазначених декларантом у митній декларації та документів, наданих на їх підтвердження.
Водночас, Україна та Республіка Білорусь є сторонами Договору про зону вільної торгівлі, який підписано державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав 18.10.2011 та ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Договору про зону вільної торгівлі» від 30.07.2012 №5193-VI (Договір).
Відповідно до частини першої статті 2 вказаного Договору, сторона не застосовує мита та інших платежів, еквівалентних миту, стосовно експорту товару, призначеного для митної території іншої Сторони, та/або імпорту товару, що походить з митної території іншої Сторони, за винятком випадків, передбачених в додатку 1, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з частиною першою та другою статті 36 Митного кодексу України, країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.
Частинами шостою та сьомою статті 36 Митного кодексу України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Частинами першою та другою статті 40 Митного кодексу України встановлено, що в разі якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, країною походження товару вважається країна, в якій були здійснені останні операції з переробки, достатні для того, щоб товар отримав основні характерні риси повністю виготовленого товару, що відповідають критеріям достатньої переробки згідно з положеннями цієї статті.
Критеріями достатньої переробки є: 1) виконання виробничих або технологічних операцій, за результатами яких змінюється класифікаційний код товару згідно з УКТ ЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків; 2) зміна вартості товару в результаті його переробки, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки у вартості кінцевого товару (правило адвалорної частки); 3) виконання виробничих та/або технологічних операцій, які в результаті переробки товару не ведуть до зміни його класифікаційного коду згідно з УКТ ЗЕД або вартості згідно з правилом адвалорної частки, але з дотриманням певних умов вважаються достатніми для визнання товару походженням із тієї країни, де такі операції мали місце.
Частиною першою статті 44 Митного кодексу України визначено, що для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.
В силу вимог частини першої статті 43 Митного кодексу України, документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Статтею 43 Митного кодексу України передбачено, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
У свою чергу, відповідно до частини першої статті 4 вказаного Договору, для визначення країни походження товарів, що походять із Сторін і знаходяться в торговельному обороті між ними, Сторони керуються Правилами визначення країни походження товарів, що є невід'ємною частиною Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20.11.2009 (Правила).
Згідно з пунктом 5.1 розділу 5 вказаних Правил, товар користується режимом вільної торгівлі на митних територіях держав-учасниць Угоди, якщо він відповідає критеріям походження, установленим цими Правилами.
Пунктом 6.1 розділу 6 передбачено, що для підтвердження країни походження товару в конкретній державі-учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 чи декларації про походження товару.
Пунктом 7.4 розділу 7 Правил визначено, що заповнення сертифіката форми СТ-1 повинно відповідати певним вимогам, зокрема, у графі 9 - «Критерій походження», зазначається критерій походження товарів «Д1905» у разі, якщо товар, був підданий достатній обробці (переробці), із вказівкою перших чотирьох цифр коду товарної позиції за ТН ЗЕД кінцевої продукції, наприклад - 1905.
Пунктом 9.1 розділу 9 Правил встановлено, що сертифікат може бути не визнаний митними органами країни ввезення для цілей надання товарам режиму вільної торгівлі в разі, якщо товар, зазначений у сертифікаті, не відповідає умовам, передбаченим пункту 5.1 цих Правил.
Отже, товар, імпортований на митну територію України може користуватися режимом вільної торгівлі у разі, коли декларантом для органу доходів і зборів подано сертифікат про його походження, який підтверджує, що країною походження товару є одна з держав-учасниць Договору.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, з метою митного оформлення імпортованого товару у режимі вільної торгівлі, Товариством з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» органу доходів і зборів було надано сертифікат про походження товару форми СТ-1 від 23.10.2013 №BYUA3407100244 3581331, у пункті 9 якого вказано критерій походження «Д2522».
Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних Правил, країною походження товару вважається держава-учасниця Угоди, на території якої товар було цілком вироблено чи піддано достатній обробці (переробці) відповідно до цих Правил.
Згідно з пунктом 2.3 розділу 2 Правил, для цілей визначення країни походження товару, виготовленого в державі-учасниці Угоди, може застосовуватися кумулятивний принцип, який визначає походження того чи того товару під час його послідовної обробки (переробки). Якщо у виробництві кінцевого товару в одній з держав-учасниць Угоди використовуються матеріали, що походять з іншої або інших держав-учасниць Угоди, які підтверджені сертифікатом (сертифікатами) про походження товару форми СТ-1 та піддаються поетапній подальшій обробці (переробці) в іншій або інших державах-учасницях Угоди, то країною походження такого товару вважається країна, на території якої він востаннє був підданий обробці (переробці). За відсутності сертифіката (сертифікатів) форми СТ-1 про походження матеріалів з інших держав-учасниць Угоди визначення країни походження кінцевого товару здійснюється на підставі критерію достатньої обробки (переробки) (підпункти «а», «б», «в» пункту 2.4 цих Правил).
Пунктом 2.4 розділу 2 Правил передбачено, що в разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав - учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару.
Критерій достатньої обробки (переробки) може виражатися виконанням таких умов: а) зміна товарної позиції за ТН ЗЕД на рівні принаймні одного з перших чотирьох знаків, що сталася в результаті обробки (переробки); б) виконання необхідних умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, на території якої ці операції мали місце; в) правило адвалорної частки, коли вартість використовуваних матеріалів іноземного походження досягає фіксованої процентної частки в ціні кінцевої продукції.
Основною умовою критерію достатньої обробки (переробки) є зміна товарної позиції за ТН ЗЕД на рівні принаймні одного з перших чотирьох знаків. Ця умова застосовується до всіх товарів, за винятком товарів, уключених до Переліку умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце (додаток 1, який є невід'ємною частиною цих Правил).
Оскільки вапно включено до групи 25 товарів, зазначених у Переліку, то при визначенні країни походження такого товару застосовується критерій достатньої обробки/переробки, вказаний у підпункті «б» пункту 2.4 розділу 2 Правил.
Зокрема, належність товару до групи 25 Переліку передбачає, що у разі його виготовлення з матеріалів будь-яких позицій в умовах спеціалізованого виробництва відповідно до технології обробки/переробки; збагачення вугіллям, очищення, мелення твердих кристалів, обрізання, кальцинування (графа 3), такий товар набуває статусу країни походження за місцем виконання цих умов і операцій.
Пунктом 2.5 Примітки 2 до Переліку, на який відповідач посилається як на обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення, встановлено, що умови й операції, наведені в графі третій цього Переліку, встановлюють мінімальний обсяг виконання виробничих чи технологічних операцій. Виконання встановлених виробничих або технологічних операцій у меншому обсязі не визначає походження продукту.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту експертизи походження товарів від 09.04.2013 №61, складеного Білоруською торгово-промисловою палатою, відомості щодо здійснення операцій «збагачення вугіллям» та «обрізання» під час виготовлення вапна будівельного повітряного негашеного кальцієвого без додавань швидкого гасіння грудкового 3 ґатунку відсутні.
Проте, при прийнятті картки відмови, органом доходів і зборів безпідставно не було враховано, що відповідно пункту 2.1 Примітки 2 до Переліку, умови й операції, зазначені в графі третій цього Переліку, повинні здійснюватися лише стосовно використовуваних для виготовлення продукту матеріалів іноземного походження. Обмеження, визначені умовами й операціями в графі третій, також поширюються лише стосовно використовуваних для виготовлення продукту матеріалів іноземного походження.
У свою чергу, згідно з абзацом 7 пункту 1 розділу 1 Правил, матеріалом іноземного походження є матеріал, що не походить з територій держав-учасниць Угоди, або матеріал, походження якого не встановлено.
Актом експертизи походження товарів від 09.04.2013 №61, складеним Білоруською торгово-промисловою палатою, підтверджується, що для виготовлення вапна будівельного повітряного негашеного кальцієвого без додавань швидкого гасіння грудкового 3 ґатунку використовувались матеріали - крейда та пісок, з власних кар'єрів ОАО «Красносельскстройматериалы», внаслідок чого торгово-промисловою палатою зроблено висновок, що даний товар відповідає вимогам для товарів групи 25 Переліку та критерію достатньої переробки, передбаченому Правилами.
Враховуючи вищевикладене та за встановлених обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що товар, імпортований позивачем, відповідає критерію достатньої обробки (переробки), що передбачений підпунктом «б» пункту 2.4 Розділу 2 Правил щодо виконання необхідних умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, на території якої ці операції мали місце, а у відповідача були відсутні підстави для застосування положень пункту 2.5 Примітки 2 до Переліку під час відмови у митному оформленні даного товару.
Крім того, відповідно до частини першої статті 45 Митного кодексу України, у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Положення аналогічного характеру передбачені пунктом 6.7 Розділу 6 Правил, згідно якого у разі виникнення сумнівів стосовно бездоганності сертифіката форми СТ-1 або відомостей, які в ньому містяться, митний орган країни ввезення товару може звернутися до вповноваженого органу, що засвідчив сертифікат форми СТ-1, або до компетентних органів країни походження товару з мотивованим проханням повідомити додаткові або уточнювальні відомості, у тому числі прохання, пов'язані з простими вибірковими перевірками сертифікатів форми СТ-1, відповідь на яке повинна бути надана протягом 6 місяців з дати звернення.
Отже, наявність у контролюючого органу сумнівів щодо наданих декларантом документів на підтвердження заявленої ним країни походження товару є лише обставиною для перевірки таких документів та не може бути беззаперечною підставою для відмови у митному оформленні товару.
Разом з тим, Міністерство доходів і зборів України із запитом про походження товару форми СТ-1 від 23.10.2013 №BYUA3407100244 3581331 до Державного митного комітету Республіки Білорусь не зверталось, а в запиті від 19.12.2013 №20324/5/99-99-24-02-09-16 «Про перевірку сертифіката про походження товару форми СТ-1» така інформація заявлена не була.
Таким чином, позиція митного органу щодо непідтвердження позивачем країни походження ввезеного товару у даній справі не доведена.
Враховуючи, що з документів, наданих позивачем для митного оформлення імпортованого ним товару вбачається, що країною походження такого товару є Республіка Білорусь, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності прийняття рішення про відмову у митному оформленні товару у режимі вільної торгівлі, імпортованого на підставі митної декларації від 25.10.2013 №204020000.2013.013982, яке викладене у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 25.10.2013 №204020000/2013/00056.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Рівненської митниці Міндоходів без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Рівненської митниці Міндоходів залишити без задоволення.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 у справі №817/4660/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
Судді Верховного Суду