Іменем України
24 квітня 2019 року
Київ
справа №826/24778/15
адміністративне провадження №К/9901/67726/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2018 року (суддя Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року (головуючий суддя Лічевецький І.О., судді: Мельничук В.П., Земляна Г.В.) у справі № 826/24778/15 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства ''Дельта Банк'' Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1, Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - відповідач-2, Уповноважена особа), в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором банківського вкладу (депозиту) № 007-28580-020315 від 02 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк»;
- зобов'язати відповідача-2 надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу (депозиту) від 02 березня 2015 року № 007-28580-020315;
- зобов'язати відповідача-1 включити ОСОБА_2 до Загального реєстру вкладників ПАТ "Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- визнати протиправним та скасувати лист ПАТ «Дельта Банк», яким повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) №007-28580-020315 від 02 березня 2015 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. щодо не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Уповноважену особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу (депозиту) від 02 березня 2015 року № 007-28580-020315.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 02 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США №007-28580-020315 у розмірі 6500 доларів США на строк по 29 серпня 2015 року включно. Згідно пункту 1.6 Договору, банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1.
Відповідно до платіжного доручення №46651544 від 02 березня 2015 року ОСОБА_3 здійснив переказ грошових коштів у сумі 6500 доларів США на рахунок ОСОБА_2 на рахунок НОМЕР_1.
Постановою Правління Національного банку України №150 від 02 березня 2015 року віднесено ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних.
На підставі вказаної постанови правління НБУ №150 від 02 березня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №51 від 02 березня 2015 року розпочато із 03 березня 2015 року процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку, запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.
23 вересня 2015 року позивач отримав повідомлення про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) №007-28580-020315 від 02 березня 2015 року згідно пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Постановою Правління Національного банку України №664 від 02 жовтня 2015 року відкликано банківську ліцензію та визначено ліквідувати ПАТ «Дельта Банк». На підставі вказаної постанови правління НБУ №664 від 02 жовтня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу на здійснення ліквідації Кадирова В.В.
Листом від 23 вересня 2015 року № 8821/2933 позивача повідомлено, що договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» від 02 березня 2015 року № 007-28580-020315 визнано нікчемним відповідно до вимог пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції вказав, що положення укладеного між позивачем та банком договору банківського вкладу не передбачали заборони щодо зарахування коштів на рахунок позивача шляхом безготівкового переказу від іншої особи, з огляду на що відхилив посилання Уповноваженої особи на порушення пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк». Також суд зауважив, що постанова НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ є банківською таємницею, а тому позивач не міг знати про встановлення певних обмежень для ПАТ «Дельта Банк». Жодних належних та допустимих доказів того, що спірний договір банківського вкладу був спрямований на дроблення коштів та завдання шкоди державі, за висновками суду першої інстанції, Уповноваженою особою надано не було. Разом з тим, позовні вимоги до Фонду були заявлені передчасно, а тому суд відмовив в задоволенні позову в цій частині. З приводу позовних вимог щодо оскарження листа ПАТ «Дельта Банк» вказано, що останній не містить жодних правових норм, які зачіпають права, свободи та законні інтереси позивача, а тому такі позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Не погодившись з рішеннями судів, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що укладений позивачем із банком правочин є нікчемним у відповідності до положень пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отриманні платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку. Зазначено, що операції із перерахування коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки були здійснені в період дії постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». Також наголошено на тому, що укладення позивачем із банком договору банківського вкладу було здійснено всупереч положенням пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк».
Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач-2, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом. При цьому слід зазначити, що в будь-якому випадку невідповідність джерела надходження коштів на рахунок позивача умовам, зазначеним в договорі, не підпадає під жодну з підстав нікчемності правочинів, визначених статтею 38 Закону № 4452-VI.
Суди правильно відхилили посилання Уповноваженої особи на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. Втім, чинне законодавство передбачає можливість зарахування коштів на вкладний депозитний рахунок від іншої особи, що не суперечить положенням пункту 10.19 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492. При цьому, договір банківського вкладу від 02 березня 2015 року №007-28580-020315 не містив жодних заборон щодо заборони зарахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок.
Доводи заявника касаційної скарги відносно того, що переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.
Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) №007-28580-020315 від 02 березня 2015 року, відповідно до умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 6500 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням №46651544 від 02 березня 2015 року (а.с.11).
Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до запровадження тимчасової адміністрації у банку (03 березня 2015 року).
Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем-2 не наведено правових підстав для не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судами.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 КАС України, суд
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
Л.Л. Мороз
В.М. Кравчук ,
Судді Верховного Суду