Справа № 133/1679/18
Провадження № 22-ц/801/924/2019
Категорія: 27
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач:ОСОБА_2
25 квітня 2019 рокуСправа № 133/1679/18м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач),
суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К.,
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство ОСОБА_3 «ПриватБанк»,
відповідач: ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 лютого 2019 року, постановлене у складі судді Сєчка В.Л., в залі суду,
В липні 2018 року Акціонерне товариство ОСОБА_3 «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 01 листопада 2013 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 2 100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», складає між ним та банком - договір, що підтверджується підписом у заяві. АТ «КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Натомість відповідач у порушення умов кредитного договору та вимог ст.ст. 509, 1054 ЦК України, своїх зобов'язань за договором не виконав. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_4 станом на 11 червня 2018 року має заборгованість у розмірі 113 386,27 грн., яка складається з наступного: заборгованості за кредитом у розмірі 2 069,70 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 100 191,16 грн., заборгованості за пенею та комісією у розмірі 5 249,87 грн., а також штрафи - 500 грн. (фіксована частина), 5 375,54 грн. (процентна складова), тому звернувшись в суд з позовом, АТ «КБ «ПриватБанк» просив стягнути вказану заборгованість з відповідача на його користь.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними та допустимими доказами.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначено, що між банком та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви від 01 листопада 2013 року, в якій позичальник висловив згоду з формою договору та його умовами. Банком надані допустимі докази існування кредитних правовідносин та суми заборгованості, на підтвердження чого надано розрахунок та виписку, в яких вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до умов кредитного договору, завірені належним чином. Відповідно до укладеного кредитного договору відповідачу відкрито картковий рахунок, видано кредитну карту, на яку було встановлено кредитний ліміт, натомість відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав. Виходячи з чого, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні заборгованості за договором.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Апеляційна скарга на підставі ст.369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає.
У справі встановлено, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір б/н від 01 листопада 2013 року, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно наданого позивачем розрахунку, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 11 червня 2018 року у відповідача перед банком утворилася заборгованість в розмірі 113 386,27 грн., з яких: 2 069,70 грн. - заборгованість за кредитом, 100 191,16 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 5 249,87 грн. - заборгованість за пенею, а також штрафи - 500 грн. (фіксована частина), 5 375,54 грн. (процентна складова).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, банком не доведено належними і допустимими доказами наявність заборгованості у відповідача перед банком.
Однак, зазначений висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Встановлено, що відповідач порушив умови кредитного договору і допустив заборгованість.
За нормами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
ОСОБА_4, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами.
При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору.
Також колегія суддів, враховує, що отримання кредитної картки відповідачем підтверджується наданими банком доказами, зокрема, анкетою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що власноруч підписана ОСОБА_4 (а.с. 22).
Стаття 633 ЦК України передбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
З матеріалів справи слідує, що відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
З розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_4 частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами АТ КБ «Приватбанк».
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
Колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в сумі 2 069,70 грн.
Згідно із положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в сумі 100 191,16 грн. з огляду на наступне.
За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (далі - Правила), рекомендоване поштове відправлення - це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «M»), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.
Згідно з пунктом 114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу.
У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Зазначений висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 та постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 389/3409/16-ц.
Відповідно до пункту 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку проводити зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розмірів наданого кредиту (кредитного ліміту) зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку згідно з пунктом 1.1.3.1.9 цього договору. Якщо протягом семи днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду з умовами, то рахується, що клієнт прийняв нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку за власним рішенням і без попереднього повідомлення клієнта.
Згідно з Тарифами банку базова відсоткова ставка становила 30 % річних.
Установлено, що процентна ставка за користування кредитом була збільшена банком 01 вересня 2014 року до 34,8 % річних, а 01 квітня 2015 року до 43.2 %.
У відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-57цс12, боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.
Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за процентами за період з 01 листопада 2013 року по 31 серпня 2014 року, виходячи з діючої на час укладення кредитного договору ставки, тобто 30 % річних, що становить 1 051,45 грн.
А також заборгованість по процентам за період з 01 вересня 2014 року по 11 червня 2018 року згідно процентної ставки 30 % річних, що становить 2378,43 грн. (розрахунок: (2 069,70 грн. (залишок простроченої заборгованості по кредиту) х 30 % (річна процентна ставка 620,91 грн.) / 360 днів (кількість днів в році, що визначена домовленістю сторін при укладенні договору) х 1379 (дні прострочення з 01.09.2014 по 11.06.2018) = 2378,43 грн.)).
Таким чином, розмір заборгованості по процентам за кредитним договором станом на 11 червня 2018 року становить = 3 429,88 грн. (розрахунок 2 378,43 + 1 051,45 = 3 429,88 грн.).
Колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача також пені з таких підстав.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Умовами договору, а саме пунктом 2.1.1.12.6.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн., включаючи прострочення зобов'язань, передбачених п.2.1.1.12.6.2., 2.1.1.12.8.1 Умов та правил.
Даним пунктом визначено, що пеня це базова процентна ставка по договору / 30 (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 50 грн. (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту.
У той же час, як видно з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 01.11.2013 року, відповідачу нараховувалася пеня щомісячно в твердій грошовій сумі, а не у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, як передбачено частиною третьою статті 549 ЦК України.
Як вбачається з Умов та правил, пеня складається з двох частин: відсоткової, що нараховується за кожний день порушення зобов'язання та твердої суми. Відсоткова частина позивачем не нараховувалась, а лише пред'явлено до стягнення тверду частину, по 30, 50 та 100 гривень щомісячно.
Не може бути задоволена також позовна вимога в частині стягнення штрафу (фіксована складова), оскільки фіксована частина штрафу в розмірі 500 грн. (пункт 2.1.1.7.6. Умов та правил) не відповідає суті і змісту частини другої статті 549 ЦК України, за яким штраф визначено як неустойку, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов'язання.
Крім того, зі змісту статті 549 ЦК України випливає, що поняття штрафу визначене у цій статті та порядок його обрахунку, є обов'язковими для всіх учасників цивільних правовідносин і не може бути змінений та викладений на власний розсуд, оскільки в такому разі втрачається його суть, тобто він перестає бути видом забезпечення виконання зобов'язання - неустойкою в розумінні закону.
Апеляційний суд вважає, що підлягає задоволенню вимога про стягнення штрафу (процентна складова) у розмірі 5% від суми заборгованості, як обумовлено сторонами у договорі.
Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_4 слід стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 01 листопада 2013 року в розмірі 5 671,08 грн. з них: 2 069,70 грн. - заборгованість за кредитом, 3 429,88 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 171,50 грн. - штраф (відсоткова складова).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Приймаючи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункт в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_4 слід стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 220,25 грн. (розрахунок 4405,00 * 5 / 100 = 220,25 грн.).
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 лютого 2019 року скасувати та постановити нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором, в розмірі 5 671,08 грн. з них: 2 069,70 грн. - заборгованість за кредитом, 3 429,88 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 171,50 грн. - штраф (відсоткова складова).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 220,25 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
ОСОБА_5 /підпис/ ОСОБА_2
Судді /підпис/ ОСОБА_6
/підпис/ ОСОБА_7
Згідно із оригіналом
ОСОБА_5 ОСОБА_2